Якщо місто – кам’яні джунглі, десь серед нього мають знайтися й свої спайдермени, що в один стрибок зшивають докупи небо із асфальтною кіркою унизу, як виступи на скелі, обмацують кожен карниз чи віконний отвір багатоповерхового будинку, ошелешуючи перехожих живим екшеном просто вулиці…Минулої п’ятниці відлунали останні дзвоники кіровоградських шкіл. Десь за смугою екватору сесія у студентів. Навчання поволі згортається, проте на моря з кипарисами їхати все-таки зарано. Де подіти себе у літньому місті, коли ви молодий, здоровий і маєте деяку симпатію до пригод у кіношному стилі – з цим та іншими запитаннями я звернулася до двох надзвичайно приємних у спілкування хлопців, що захоплються паркуром, - Максимом Біликом (17 років) та Андрієм Довженковим (20 років).- Почнемо із стандартного запитання: що привело вас у паркур? Чи пов'язаний цей вибір із успіхом фільму «Тринадцятий район» Люка Бессона? - Андрій. Скоріше на нас вплинув інший кінохіт – «Ямакасі», а «Тринадцятий район» хронологічно з’явився пізніше. Так-от, саме у цьому фільмі знялася команда французьких трейсерів (це слово доречно вживати щодо виконавців паркуру), які й виступали під назвою «Ямакасі» (з діалекту, поширеного на одній із частин Конго – «чоловік, сильний духом і тілом» (Авт.). Трюки, зв’язки складних елементів, біганина над прірвою – практично на кожному кроці, проте найбільше вразила сцена, в якій після всіх сутичок з ворогами їхні персонажі видираються на дах хмарочосу і разом зустрічають світанок. Це було класно! - Максим. Скоро, начебто, готується прем’єра третьої частини «Тринадцятого району». Ми плануємо обов’язково переглянути. Чимало фільмів за участі команд трейсерів із різних кран виходить на екрани саме останнім часом, отже, - є нагода порівняти. «Знахабнілі дні» (рос. переклад «Дерские дни» (Авт.), «Гра на виживання», «Freеrunner»…- Мало перейнятися ідеями з улюбленого фільму – необхідна ще й спеціальна підготовка, порядок вивчення певних елементів? Із чого ви починали освоєння такого ризикованого виду спорту – качали ролики з Інтернету, приєднувались до груп у соціальних мережах?..- Максим. Насправді все було трохи інакше.Спочатку потрібно було напрацювати відповідну фізичну базу, особливо розтяжку. У цьому допомагає гімнастика. Потім підключаються деякі базові елементи з акробатики. Особисто для мене все почалося з прогулянки районом Озерної Балки. Якось на стадіоні 8-ої школи побачив, як Андрюха плигає переднє сальто – самому захотілось. Почав пробувати – почало виходити. Так і пішло.
Наша
зустріч відбулась на закинутих ставках дендропарку. Не розраховуйте побачити на трейсері важкого
жилету із мускулів. На вигляд – звичайні хлопці, тільки дещо худі, жилаві.
Майки, шорти, підтерті з боків старенькі кроси. І поводять себе якось не по-екстремальному,
дотримуючись шкільного вишколу чемності. Здається, Андрій трохи
хвилювався - не зразу відреагував на запрошення сісти. Не зручно,
мимоволі почуваєш себе вчителькою… Мабуть, це перше їх інтерв’ю (Авт.). - Андрій. У дев’ятому класі мене
познайомили з людиною, яка цим вже давно і наполегливо займалась. Цей чоловік і
підказав, з чого саме слід починати. Так, після вправ на розтяжку,
віджимання,можна потроху братися заплигувати на стінку, стрибати через паркани.
Таким чином, на базі 8-ої школи ми тренуємо деякі фігури акробатики, а вже на
майданчику школи міліції, що на Біляєва, де саме зведено смугу перешкод, -
вчимося забиратися на об’єкти різної висоти, перестрибувати через них,
утримувати баланс на трубах…Кожне тренування обов’язково починається з
розминки-розігріву, аби не пошкодити зв'язок, загалом попередити можливість
травми. Потім переходимо до стрибків у довжину – спочатку на коротких
відрізках. З часом можна вже на око примірятися до відстаней, які подужаєш.Звичайно,уважний
перегляд фільмів та відео з «YоuTube» також становить якусь важливу частину навчання.
Як – ні? Цікаво все-таки, чи вдасться зробити те, що роблять вони -
екранні герої. Далі придумуємо і щось своє. Адже, за великим рахунком, паркур
відкривається тільки тим, хто готовий до послідовного вивчення можливостей
свого тіла та самоосвіти…А ще серед нас дуже цінується індивідуальний стиль
пересування, манера. Хтось підбирається до перешкоди знизу,
пригинаючись, а хтось – якось так цікаво косує, заходить збоку, що навіть важко
на словах описати ці рухи. Серію елементів необхідно оформити у зв’язки…
З цієї причини трейсери не підтримують так званого культу змагань,
азартних підбивань «на слабо», які можна спостерігати у компаніях інших
спортсменів. На щорічному cвяті екстремального
спорту, що проводиться в рамках фестивалю «Республіка KaZaнтип» - ми побували у позаминулому році, - майстри паркуру також не змагаються
між собою, а діляться досвідом, презентують свій стиль.У 1998 році
команда «Якамасі» почала роботу над постановкою трюків для мюзиклу «Собор
Паризької Богоматері». Це був перший інформаційний привід, який привернув
інтерес широкої медіааудиторії до нового виду спорту (Авт.). - Як відомо,
паркур запозичив чимало елементів з інших видів спорту. Який з них став
його базою? - Андрій.
Думаю, передусім
слід говорити про звичайний комплекс фізичної підготовки професійних
рятувальників, пожежників та військових. Щоб це предметно пояснити,
звернімося до історії. На районі, де зростав Давід Белль – основоположник
нового виду спорту, - у вільний час дітям ніде було себе подіти. Здається, не
вистачало обладнаного спортивного майданчика. От він і почав приглядатися до
смуги перешкод на пожежній станції, де працював його батько. Проте той спочатку
висловився проти, довгий час забороняв сину навіть показуватися десь поблизу
станції. Давід Белль продовжував разом з друзями тайкома бігати по дахах,
обмацувати потайні закапелки і технічні приміщення, стривати з крівлі -
тут знову виникла потреба скористатися смугою перешкод. Батько дозволив.
Все-таки для таких вправ вона є більше пристосованою. Отже, значну частину
«ходових» елементів теперішнього паркуру він розробив і дав їм назви саме там. Перелітання з
одного турніка на інший, видирання на стіну – запозичені від альпіністів.
- Та
ні, в принципі. Кросівки звичайні. Захист для колін та рук не використовуємо –
це швидше заважає… Одежі теж має бути мінімум – шорти, майка і взуття. Інакше
рухи виходитимуть важкими, ніби замотаними у парашут. - Які
об’єкти – паркани, парапети, частини приміщень або довгобуди – є зручними для
тренувань з паркуру, а з якими виникають певні труднощі?- Максим.
Серед вулиці доволі просто знайти придатні для тренувань перешкоди (ті ж
паркани, сходи у підвали, низькі балкони кінотеатру «Зоряного» та лавиці у
парку, дерева). На них зазвичай відпрацьовуємо якісь прості, елементарні речі.
Небезпечними ж справді є комплекси довгобудів – доводиться по п’ять разів
перевіряти, у якому стані цегляна кладка і чи міцно закріплені балки, щоб під
час стрибка випадково не зірватися вниз. Особливо важко даються піддашки
фасадів!.. Це вищий рівень майстерності, самої лиш хорошої фізичної підготовки
та знань деяких «фішок» явно замало. Перед тренуванням обов’язково розбираємо
завали будівельного сміття, камінці і бите скло, уважно все «зачищаємо» - ось
єдина наша страховка. - У
випадку, коли падіння все-таки не уникнути, чи вдаєтеся ви до якихось секретів
забезпечення його відносної нешкідливості для здоров’я?
- Андрій. В принципі можна впасти і на спину, - якщо випрямити лопатки і підставити перед приземленням пласкі долоні. Я скористався цією технікою (до речі, підглянутою у каскадерів), коли випало падати на будівництві у районі Ковалівки.- Максим. Ефективною є і техніка падіння на одне плече. Максимум – перелом ключиці, але ніякої іншої шкоди не буде. Цим часто користуються футболісти.- Андрій. А ще ні в якому разі не можна панікувати. Паніка робить тіло людини млявим, розслабленим і важким, як мішок з цементом. Паніку виганяють лише регулярні тренування і добре засвоєні техніки правильного падіння.
- Як
називаються окремі елементи паркуру? Опишіть, будь ласка, послідовність
виконання рухів хоча б декількох найбільш важливих із них.- Андрій.
Таких багато: «dash», «cash», «monkey», «lazy», «catleap», «drop»…Наприклад, «monkey». Ось, показую (хлопець стає спиною до
ажурного металевого парапету над ставком, переплигує через нього, хапаючись за
поруччя руками, а потім, ніби спружинюючи на напівзігнутих колінах, знову
повертається на вихідну позицію (Авт.). - Максим.
«Dash». Розганяєшся, плигаєш ногами вперед, а
потім зі спини чіпляєшся руками за опору. «Сash» - поєднання «dash» і «monkey». - У яких
мікрорайонах та частинах нашого міста вас напевно можна зустріти? На які
будівництва вчащаєте?- Максим. Останнім
часом на будівництвах ми рідко з’являємось. До «Колізею» (незакінчена частина
будівлі ДЮЦу) взагалі не ходимо – об’єкт цей, відверто кажучи, є дуже
ненадійним; досі ніхто не може визначитися на предмет того, які стіни ще
тримаються купи. Повторююсь, такий майданчик вимагає високого рівня володіння
паркуром - через глибокі шахти, провалля між частинами недобудованих поверхів…
«Зоряний», виконком, задній двір та зовнішні прибудови бібліотеки Чижевського,
деякі місця на Полтавській, вся Ковалівка. Там нас і побачите, - підходьте,
сміливо запитуйте про будь-що.Хлопці
розповідають, у Кіровограді трейсерів небагато – усього лиш 25-30 чоловік – і
всі добре знають один одного. Щоб не губитися – час-від-часу сходяться на
вечірки-джеми, де показують свої нові напрацювання, обговорюють цікаві трюки із
нових фільмів. Підходять, звичайно, й новенькі, проте швидко холонуть до цієї «
іграшки» (вираз Андрія), яка потребує тренованої волі, готовності не здаватися
навіть після тридцятої провальної спроби зробити певний елемент (Авт.).
- Максим. Ой, спочатку був наслухався всякого! Паніка, погрози викинути на смітник мої кросівки… Щоправда, батько реагував нормально: краще вже спорт, аніж посиденьки з «підбитими» дружками десь за гаражами. Або ще «зависання» у соцмережах. Тепер якісь тривожні розмови виникають тільки у тому випадку, коли я повертаюсь додому із травмою - збитими колінами чи розірваними зв’язками. Між іншим, завжди тримаю домашніх у курсі того, де ходжу і чим займаюсь. Розказував і про паркур. Проте мама, здається, не відразу зрозуміла потенційних ризиків, що з ним пов’язуються.- Андрій. А моя мама - завідувач реанімаційним відділенням у лікарні. Отож, можете собі увити, якої вона думки про паркур і трейсерів. У свої справи я посвячував її поступово, крок за кроком. Про гімнастику розказував, вправи на розігрів… І все наче було спокійно, доки не почав вивчати перші складні елементи з акробатики. Тут якраз пішли переломи і серйозні забиття. Мама, звісно, у шоці… Добре, що збоку мені підказали, як правильно братися за освоєння нових елементів і технік, мінімізувати всі ризики. Можна сказати, що мірою того, як почав розумніше примірятися до перешкод і стрибків, мама стала більш впевненою щодо моєї вправності, розважливого ставлення загалом.- Пригадайте випадки найбільш серйозних травм, що трапилися через неадекватну оцінку своєї форми або порушення техніки виконання елементу? За що реально було соромно?- Андрій. Взимку ходжу до спортшколи, бо на вулиці тренуватися холодно. От під час одного з таких тренувань зламав ногу у гомілці. Плигати взявся відверто по-дурному – без розігріву і розминки. Тоді виконував такий складний, частково гімнастичний елемент - «контртемп» називається: сальто назад, «темп», потім сальто вперед. Оскільки приземлявся на пряму ногу з витягнутим носком – мене з порогу доправили у травмопункт: численні розриви зв'язок, вивернута стопа, перелом… Місяць ходив у гіпсі, три тижні реабілітації – вчився ступати на пошкоджену кінцівку.- Максим. Тепер розказую я.Частіш за все інше травмується або гомілковий суглоб, або коліна – і все через дурощі. Наприклад, минулого року примірився стрибнути на піддашок підвалу зі сходами, що спускаються на глибину 1,5 – 2 метрів. Раніше вже таке робив, отож, не довго думаючи, взяв розгін і заскочив на піддашок, а в польоті – чогось за панікував, не зміг згрупуватися. Ноги пішли врозтіч. Однією я ковзаю з піддашка, зриваюся, проте, якимсь чином, ще вишу угорі. Подертий, у крові. - Трапляється випадки заробити на паркурі як надзвичайно видовищному шоу?- Андрій. Так, бувало. У «Fusion» виступали, у «Провокаторі» та на «Mайдан’s». Показували акробатику.Заробляли, але небагато.Знаємо двох хлопців з Олександрії – їх якраз часто запрошують.
Між собою
вони цілком різні: Макс смішливий, часто і лагідно посміхається, висмикує
репліки, весь час коментує і дає оцінки; Андрій навпаки – до всього
намагається приладнати якусь «страховку», добирає правильні слова. До речі,
розважлива вдача Андрія добре римується із його планами щодо майбутньої
професії. Хлопець збирається стати вчителем математики (!), також розглядає
можливість кар’єри у кредитному відділі якогось банку… «Просто подобається
вираховувати всі ризики у цій сфері». Макса ж манить Львів. Готується вчитися на
пожежника; паркур тут – тільки у поміч. «Так тож нормальне життя, драйв, а не
якесь нудне висиджування за папірцями!», - мружить лукаві очка трейсер
(Авт.).- А як щодо харчування. Чи дотримуєтесь
якогось спеціально розробленого раціону?- Максим. Та як сказати. Картопля, майонез, хліб… Мені це
смакує.- Андрій. Особливо ретельно обдумувати свій раціон, на мою думку, мають передусім
дівчата – їм важливо тримати себе у привабливій формі. А нам навіщо? Головне
бути ситим. Кубики пресу, рельєф виступаючої мускулатури на руках і ногах, як
це можна спостерігати у культуристів, повторююсь, - нам абсолютно не цікаві.
Стараюся просто їсти побільше. Зараз важу 76 кг. і хотів би трошхи ще набрати у
вазі, щоб легше було виконувати деякі елементи. Зазвичай я споживаю багато
різних каш, супів, м’яса різних способів готування. Не їм тільки страви з язика
яловичини. Бр-р! Близько
п’ятої вечора з протилежного кінця алеї почувся роздратований дитячий вереск –
малюки терли очі, з усіх сил намагаючись вилущити кілька солоних крапель за «ту
конячку на повідку у дяді»… Туди-сюди забігали жіночки з фірмовими пакетами
супермаркетів в руках, знову включили атракціони. 30-40 сорок хвилин для
розмови – «саме воно», подумала я, виключаючи мікрофона. Хлопці зачепились за
думку підробитися день закордоном. Якраз сезон, трейсерів зараз охоче
запрошують на роботу у приморських готелях. Аякже, це вам не звичне шоу
аніматорів (Авт.).
