Традиційно на початку лютого у
Кіровограді нагороджують лауреатів обласної літературної премії імені
Євгена Маланюка.
Подія ця примітна і значуща – згадуючи про земляків, що увігналися в
граніт та
мармур неоскарженого визнання (Володимира Винниченка, Юрія Яновського,
Юрія
Олеші і, знову ж таки, Євгена Маланюка), беруться лічити «достойних
продовжувачів» серед метрів та аксакалів. На превеликий жаль, саме так,
адже
молодістю чи ворушким ферментом нової думки на таких врочистостях давно
не пахне. Кілька
років поспіль, якщо не десятиліття, літературне життя на Кіровоградщині
піддається жорсткому відсіву і поділу на касти, оформленому статутами
поважних
організацій. У нас вони називаються літоб’єднаннями. Перепустка до
визнання – віковий
ценз, а також схвальний кивок і, може, й рецензія когось із
«літературних старійшин»… Тепер конкретно по темі.
У цьогорічній церемонії нагородження дипломами премії та конвертиками з
3,5 тисячами інтриги ніякої не крилося. Тихо й по-родинному лауреатами вчергове стали «аксакали». Отже, в номінації «Поезія» перемогу здобув Олександр Архангельський,
кращим серед прозаїків за минулий 2013-ий рік визнано Анатолія Загривенка,
серед наукових досліджень – монографію самого молодого Сергія Михиди «Психопоетика модернізму». 
У словах «лаврованих» – характерний надрив комсомольців-добровольців за кіношною трибуною з графином: одні діляться одкровенням езотеричного досвіду розмови з Маланюком та спогадами про кедебешників, інші просто радіють з того, що нарешті, вчергове добулися «визнання й неупередженої оцінки». Від похвалянь перейшли до поезії, такої ж трибунної. Марку витримав лише Сергій Михида. Чоловік обмежився переліком осіб та організацій, яким завдячив виходом книги…
