Сьогодні в приміщенні бібліотеки імені Дмитра Чижевскького відбувся круглий стіл на тему: «Допомога жертвам насилля у сім’ї: роль інформації та ефективного партнерства».Головним чином, представників громадських організацій та державних служб, що порядкують справами сім’ї в області, скликали для оцінки ефективності передноворічного стартапу – проекту гарячої лінії «Мовчати не треба! Набери «Телефон довіри». Адже тривожитися справді є через що. Протягом минулого року на телефон нової служби надійшло лише 50 таких звернень. Здебільшого, у дзвін б’ють жінки – мешканки обласного центру віком від 36 до 45 років і, звичайно ж, з дітьми. До речі, наявність дитини у родині, а особливо підлітка, для багатьох є визначальним чинником до того, щоб оприлюднити свою історію та вдатися до певних правових важелів. Відповідно до статей 125 та 128 Кримінального Кодексу України любителі наводити лад кулаком можуть сісти за грати строком до 6 років; також застосовується санкція адміністративного арешту на 115 діб або сплата адмінштрафу. На практиці ж таке відбувається рідко. Донедавна усі судові видатки для оформлення позову – збори та оплата послуг адвоката – потерпіла сторона мала брати на себе. Олег Вітюгов, начальник управління громадської безпеки при обласному УМНС пригадує випадок, коли жінка, викривши факт тривалого сексуального насилля над своїм 4-річним сином, не мала з чого платити адвокатові, тоді як чоловік забезпечив свій захист аж двома спеціалістами – «безплатним» від держави і найнятим. У разі стягнення штрафу із кривдника гроші знову ж таки йдуть із «спільного котла».
Досить мляво на сигнали «битовухи» реагують дільничні інспектори – наразі в області їх нараховується лише 275, 70% з них заступили на посаду менше року тому. «Галасливі» родини обходять з великою неохотою, подекуди не складаючи навіть протоколу. Власне, складання протоколу та «профілактична бесіда» – це і є їх єдина зброя; щодо іншого – хід справі дає лише суд. Правоохоронці не мають повноважень навіть кинути буяна до СІЗО у порядку досудового затримання…
Симптоми системної кризи, вочевидь, демонструють школа та заклади дошкільного виховання. У переважній більшості випадків, коментує ситуацію Наталія Клименченко, працівник міського центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, їхні директори та завідуючі намагаються уникнути «плям скандалу на своїй репутації. 11-ий клас, вони вже всі випускаються, – тож, давайте без цих ваших… Нехай дівчинка тихенько собі до психолога походить, а бучу здіймати не будимо, домовились?.. Кудись дзвонити починають тільки у випадку, якщо це все хіба що з вух не лізе. Няньки у дитсадках, переодягаючи дітей, не звертають уваги на характерні подряпини чи синці поміж ніжок… «Не помічають», зауважу, часто-густо не один рік. А психологи не знають конкретних, давно відпрацьованих алгоритмів реагування на такі речі у правовому полі».
Відтак, відпустивши на обговорення близько півтори години і заслухавши 5-ох доповідачів, учасники зібрання ухвалили рішення про розробку проектів залучення осіб-агресорів до громадських робіт (прибирання вулиць, озеленення парків та скверів, будівництво) та центрів тимчасового вилучення із середовища родини. Під знаком питання також залишається мережа притулків для постраждалих: ті, що вже створені, часто не опалюються або розраховані на малу кількість койкомісць.
