Він виніс свої роботи на суд публіки у день ювілею – 60-річчя з дня народження.Ігор Володимирович походить з мистецької родини. Його рідні довгі роки працювали у Кіровоградському театрі імені Кропивницького: батько – актором, мама – концертмейстером. Ювіляр має дві освіти. Він закінчив спочатку Одеське художнє училище імені М.Грекова, а потім Львівський поліграфічний інститут імені І. Федорова. Там, до речі, вчився разом із відомим українським письменником Юрієм Андруховичем, вони дружать і тепер.
Картини Ігоря Смичека розійшлися по різних музеях та колекціях України, Росії, Молдови, Японії, Болгарії. Сполучених Штатів Америки, Ізраїлю та Німеччини. Художник має багато різних премій та нагород, до яких на вернісажі додалися нові; зокрема, грамоти від голови обласної ради Миколи Ковальчука та від спілки театральних діячів. З театром Ігор Володимирович підтримує тісні зв’язки, а недавній його дебют як публіциста одразу в кількох засобах масової інформації якраз був на театральну тему. Ігор Володимирович нешаблонно оцінив постать фундатора українського реалістичного театру Марка Лукича Кропивницького і запропонував дати Кіровограду його ім’я. Беззмінний багаторічний член оргкомітету всеукраїнського музичного фестивалю «Червона рута» Олександр Сікорський вручив винуватцеві торжества пам’ятну медаль за дієву пропаганду музичного мистецтва. Ювіляра привітали директор Кіровоградської художньої школи Ганна Іванова (Ігор Володимирович викладає в цьому навчальному закладі), художники Михайло та Андрій Надєждіни, мистецтвознавець і журналіст Броніслав Куманський, численні колеги, друзі та знайомі, котрі шанують Ігоря за широкий світогляд, приязну вдачу, товариськість та коректність у спілкуванні.
У буклеті, випущеному з нагоди виставки, зазначено, що Ігор Смичек працює в реалістичній манері. Дилетант уявляє це як близьке до фотографічного відображення світу. А в експозиції робіт, що підпадали б під це визначення, практично немає, хіба що портрет вірменського художника Мартироса Сар`яна. На решті полотен наче і всі люди як люди, і всі предмети як справжні, але скомбіновано все так, що нагадує ілюстрації до дитячих казок. Тобто фантастично. Герої його сюжетів загалом не агресивні, не гострохарактерні, багато з них дивляться на світ примруженими очима, ніби концентруються на лише їм відомій ідеї чи просто медитують. А то й просто релаксують – сидять і лежать у відпочинкових позах («Місяць на небі, зіроньки сяють», «Сільська ідилія»).
