25 грудня у інформаційно-аналітичному центрі «Перевесло» збиралися з приємної і серйозної нагоди. Нарешті вийшла друком перша збірка молодих кіровоградських поетів, і названо її було позірно не по-поетському – «Гра в поетів». Про те, що вони бешкетують чи то пак заграють із музою, юні неофіти друкованого слова намагалися підкреслювали ледь не на кожному кроці, у кожному своєму виступі… І це, мушу визнати, трохи дратувало – у зв’язку з цією ж, сподіваюся, не нарцисичною, позірністю. Все почалося з Кирила Поліщука, укладача збірки та модератора на її презентації. «Ну от, ми тут збірку випустили. Сто двадцять сторінок, гладенька палітурка. Вірші. Отже, ви сюди напевно прийшли щось послухати, а я ще й заграю…»; або «Тут ще один хлопець має виступити – Кирило Поліщук. Ви, бува, його не знаєте? Ні. Прикро, і я не знаю. Доручили читати його вірші». Далі гусячою черідкою побігли скаржитися на свою поетичну «невправність» дівчата. Саша Гонта переймалася вразливістю, через яку запалюється віршами з найменшого приводу, а Яна Драна-Гула курсивом відзначила, де і навіщо вписала русизми. У всього, бачте, є свої художні задачі…
Тепер про хороше. Хороших віршів, із свіжо-вмитою оцінкою реальності, у нових образних формах і фактурі на вечорі прозвучало таки багато. У цьому плані, зокрема, блискуче відзвітувалися перед своїми фанами згадуваний Кирило Поліщук (псевдонім Поль Іщук), Інна Колесник та завзята пікетувальниця Євромайдану Олена Горобець. Зачепили, заінтригували і нагнули шию придивитися до них більш уважніше, - ач які! - Ганна Дудник та Аліна Олексієнко. Почнемо по порядку.
Зміни у взаєминах із близькою людиною лірична героїня поезії Ганни Дудник відчуває дуже по-жіночому, орієнтуючись на мапу своїх знаків та тілесних посвідок. Плямами сорому, що вкривають потилицю, через воду, які заміть звичного тепла і вколисливого спокою, несподівано ошкірюється до тебе окропом з чайної кружки… Чужими стають повільно……щось ніби тримає… наче…Маленькі убогі фільмиЗа кадрами винами плачутьІ ковдра чомусь кусає, І чай, як завжди, гарячий.Втім, отак аж до краю замордувавши себе німотою, переносить колізію звичайної студентсько-шкільної історії про нерозділене кохання на таку координату, де, воно в принципі, не може усміхнутися взаємністю… І тоді страждати – не перестраждати. Молодих людей розлучає небо, вічність, якась «десята», дуельний двобій і море проблем житейських… Це у двадцять з чимось років. Щодо іншого – образи, рецепція реальності і особлива пластика її видозміни, ритм, – молода поетка обіцяє виписатися у цікавого, «м’ясистого» автора.
Дещо передала куті меду із передчасними «шрамами болю на все життя» й Інна Колеснік. Щоправда, свою історію кохання дівчина освоює обережним підтюпцем хижої кішки або у кількох базових па танго: два кроки вперед і один назад:Твоє весілля. Дивно. Гірко.Я розриваю листя на шматкиНа відстані. Коханням вам, і «Гірко!»Пройду повз й не озирнуся залюбки.Натомість Кирило Поліщук демонструє замах на ширше й вище. У його поезії «Зникнути» навколишня дійсність маркується через речі нескінченного вжитку – живі у руки гроші, що спокушають продажем душі гуртом і вроздріб, брехливі херувими слави і жіночі груди, бездоганність форм яких уже не хвилює… Забути про своє господнє призначення, переконаний автор, це й означає – зникнути назовсім. Гуртом і в роздріб.Під ногамиНе гравій, а СкАрби,На руках –Плями чорноїФарбиНам не треба усі ці приманкиІ оголеніГруди МіщанкиНам не треба Усі ці ДрібнотиДоки є римиФарбиІ нотиКілька зразків громадянської лірики у традиції неонародництва презентувала Яна Драна-Гула, черговий раз майстерно жонглювала метафорами Олена Горобець… Однак, на превеликий жаль, формат Інтернет-ресурсу теж не гумовий... Побажаємо молодим легкої рими і більше ніколи не «соромитися» виходити із своїм доробком у люди.
