«У нього ретро-голос, він співає, як у середині 20 століття»,– так атестувала ведуча співака Ярослава Страшного, котрий дав перший у своєму житті сольний концерт на сцені Кіровоградської філармонії. Заява інтригуюча та багатообіцяюча для всіх, кого дістали своєю фанерною простотою Стаси П’єхи та Михайлови. Респект винахідникам Інтернету, завдяки його фондам кожен бажаючий має змогу почути, якими були справжні голоси. У того ж Мусліма Магомаєва, досі поруч нікого поставити. Ярослав Страшной хоче наблизитися до цього взірця, при житті великого артиста спілкувався з ним у Мережі. А потім організував вечір пам’яті Магомаєва в Олександрії. Молодий співак намагається копіювати кумира манерою виконання та іміджем – виходить! І репертуар у Ярослава відповідний. Пісні радянських композиторів, джазові класичні композиції, популярні арії. Багато пісень артист виконав англійською, кілька – італійською та іспанською. Ну звісно – лауреат міжнародних конкурсів, гастролює за кордоном, хоче, щоб його розуміли у різних країнах.У бенефісному концерті Ярослава Страшного взяли участь його колеги Сергій Дьомін, Олеся Бушмакіна, Світлана Пляка, камерний оркестр «Концертіно» (керівник Наталія Хілобокова), ансамбль «Єлисавет-ретро» (керівник Микола Кваша), джаз-банд «Новий день» (керівник Олександр Гречишкін), а також танцюристи. Хотіла б написати, як виконавці були одягнені, як була оформлена та освітлена сцена,та не стану брехати. Бо сцену та артистів я з другого(!) ряду бачила тільки зрідка і фрагментарно. Зате вдосталь і без перешкод милувалася огрядним дядьком, що весь концерт лягав на рампу і вихилявся в стриптизерських позах. Тільки костюм у нього був не в тему, спортивний з лампасами. Він затуляв мені одну половину сцени, решту закривала його відеокамера на штативі розмірами… навіть у «Зоряних війнах» я не бачила таких монструозних гармат. Той пан еротично вигинався з необхідності, коли сунув свою байду чи під вухо диригенту, чи під зуби скрипалям, чи під носа співакові… а я вся тремтіла, щоб не буцнув когось і не завалив мікрофони. На іншому фланзі крутилося біля менших «зеніток» і затуляли сцену іншому сектору залу ще двоє. Бажання показати концерт і телеглядачам – справа благородна. Та щоб не псувати публіці концерт, справжні профі «засобом протиракетної оборони» зафіксували б у нон-стопі сценічну картинку та звук на генеральній репетиції, а зал з мобільної камери дозняли б уже в реалі і ті кадри вставили у попередній запис. Такий прийом, до відома місцевих телевізійників, називається монтаж – невже досі навіть не чули?!
