За останні три місяці мені, як керівнику обласної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" та помічнику народного депутата Святослава Ханенка, довелося побувати майже в усіх куточках Кіровоградської області. Виконуючи завдання партії із розбудови партійних структур у районах області, кіровоградські свободівці провели вісім виїзних агітаційних рейдів у семи районних центрах краю. Паралельно з виїзними агітаційними рейдами у районах, виконуючи обов'язки помічника народного депутата України, я проводив зустрічі з жителями селищ та міст області, а також індивідуальний прийом громадян.
Мені на власні очі вдалося переконатися у сумних наслідках "пакращення", що досить інтенсивно відбувається у країні. На кожній зустрічі "гори" документів, заяв, звернень, а також відчуття гніву від отих "пакращень" та новацій, що вперто втілює в життя нинішня влада. Жертвами "реформ і пакращень" стали мільйони українців. Особливо яскраво це видно у сільській місцевості, форпості українства – маленьких містечках і селах, які нині зазнають нещадного знищення. Українці, які віками жили на своїй, Богом даній землі, рясно поливали її своєю кров'ю, захищаючи від різноманітних окупантів, ласих до чужого, сьогодні змушені тікати світ за очі, часто покидаючи і свою землю.
По всій області, у її кожному куточку, влада відбирає не лише права українців, але й практично прирікає жителів на жебрацьке існування, позбавлене майбутнього. Молодь змушена залишати не тільки села, але й районні центри. На наших з Вами очах антиукраїнська влада будує країну холуїв і олігархів, країну у якій українцям просто немає місця. Вже давно засоби виробництва, заводи, фабрики, підприємства стали власністю вчорашніх високопоставлених комсомольсько-комуністичних діячів та колишніх злочинців, які опинилися біля керма держави і тепер використовують можливості, що відкрилися перед ними, для особистого збагачення коштом зубожіння решти українців, нехтування інтересами держави і руйнування її підвалин на догоду північному-східному сусіду, який щедро субсидує цю неоголошену, тиху, майже непомітну війну проти України. Здавалося б, немає чужоземної навали, немає танків і озброєних вояків на вулицях наших міст і сіл, здавалося б, є Українська держава, уряд і парламент, що присягали захищати інтереси України, Президент, який є гарантом Основного Закону. Тільки війна триває, а окупаційна влада застосовує усі засоби і методи для знищення Конституції, Закону, незалежної судової гілки влади, опору опозиційних сил і пересічних українців. На очах всієї країни бандитські формування, переодягнені правоохоронці, спецпідрозділи режиму практично перетворили країну у зону бойових дій, яскраві спалахи яких мав можливість спостерігати увесь світ у Врадіївці, Первомайську, в центрі Києва біля Київради. Менш відомою залишися Новоархангельська кривава битва, у якій, незважаючи на поразку спецпідрозділів та бандитів, які ховалися за їх спинами, громада сьогодні фактично позбавлена права користуватися приміщенням свого храму, і тому служба Божа відбувається поза його межами.
Одночасно з розгулом "правоохоронців", класичним яскравим прикладом якого є голованівське полювання тодішнього нардепа Лозинського в компанії головного правоохоронця району та прокурора, боротьба відбувається і на інших, менш помітних фронтах. Чого варті лише "пакращення" в освітній та медичній галузі, які поставили великий і жирний хрест на майбутньому сотень містечок і десятків тисяч стародавніх українських сіл. Так, у селищі Смоліне, де працюють уранові шахти та відбувається будівництво заводу із виробництва ядерного палива, "пакращувачі" від Партії регіонів вирішили в рамках так званих "реформ" практично знищити спецлікарню, передавши її на баланс місцевої влади. Звичайно, з метою економії коштів, очевидно, їх знову на Межигір'я не вистачає. На фоні смолінської лікарні губляться численні реформування сільських та селищних лікарень у районах і навіть закриття фельдшерсько-акушерських пунктів по селах. Чи варто дбати про майбутнє нашої нації, про дітей (зокрема про сільських дітей) – годі й говорити, адже процес так званої "оптимізації", запущений міністром Табачніком, не залишає їм шансів. Цікаво, чи на своїй історичній батьківщині ця особа ризикнула хоча б висловити намір щодо подібної оптимізації на теренах Ізраїлю стосовно дітей своїх одноплемінників?
А скільки списів вже зламано на тему позбавлення пільг ліквідаторів аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам, дітям війни та іншим пільговим категоріям. Якраз ця тема є однією з найболючіших для жителів нашої області і зокрема, для районних центрів і сіл, в яких практично немає робочих місць. Цим пільговикам, враховуючи стан здоров'я, яке вони втратили рятуючи державу, надзвичайно важко вижити через різке зменшення пільгових виплат. Тому не зменшується кількість звернень, скарг і клопотань, на які не так легко дати позитивну відповідь. Бо надзвичайно тяжко чи навіть, нереально допомогти людині у такій ситуації, враховуючи практику урядовців. Адже тепер в Україні Закон, Конституція і рішення судів іменем України не обов'язкові, вони підмінені рішенням однієї особи – Миколи Азарова. Більше того, судячи з усього, злочинна влада вирішила раз і назавжди покінчити з вищевказаною проблемою, тому все частіше з місць надходять відомості про знищення паперів, архівів, інших доказів перебування сьогоднішніх пільговиків на ЧАЕС та в інших небезпечних зонах. Подібні історії здаються неймовірними, але, на превеликий жаль, не такими вже й рідкісними. Прикладом може бути історія В. Стеменко, яка свого часу проходила службу у якості військовослужбовця у зоні відчуження при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У колишньої військовозобов'язаної залишилися оригінали відрядних посвідчень, наказів, довідок того часу, але, незважаючи на це все, Пенсійний фонд позбавив колишнього ліквідатора аварії на ЧАЕС статусу пільговика, на тій підставі, що в архіві Міністерства оборони таємничим чином зникли відповідні документи. За допомогою юридичної служби обласної організації ВО "Свобода" було виграно відповідні суди, але цинізму влади просто немає меж. Попри наявність усіх відповідних доказів, всупереч здоровому глузду і совісті, держава в особі Пенсійного фонду подає апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного суду про скасування законного і справедливого рішення місцевого суду. Отож, маємо отаке "пакращення" життя в Україні. "Пакращувачі" просто таки марять передчуттям нової здобичі за рахунок розграбування стратегічних державних підприємств, яких майже не лишилося вже в Україні, на черзі їх приватизація, так званий "ринок землі", який назавжди позбавить українців власної землі, щедро политої свого часу кров'ю і потом наших славних прадідів.
Влада має досить серйозних союзників. Це невігластво, слабкодухість та байдужість величезної кількості людей. Невігластво є нездатністю тверезо оцінити ситуацію, віра у доброго царя, різних благодійників, які зазвичай напередодні виборів з'являються… Слабкодухість є ще одним вірним союзником режиму. Наслідком його є постійний страх втратити роботу, боязнь висловити свої думки і переконання. Слабкодухість свою люди намагаються виправдати десятками різноманітних причин, пов'язаних із кар'єрними, матеріальними коріннями, але все то є лише фіговим листочком, яким вони намагаються прикрити відсутність волі до боротьби та своєї чіткої, однозначної позиції щодо захисту своїх же прав і переконань. Третім незмінним союзним лукавих керівників є байдужість, що охопила певну частину виборців. Коріння цього явища найрізноманітніше, але плоди його однаково отруйні для суспільства і майбутнього нації.
Зараз ми – свободівці, опинилися сам на сам на передовій у боротьбі за наші ідеї і переконання. Доведені до відчаю, українці, поки що, не повстають. Натомість суспільство деградує дедалі більше, що власне й потрібно лукавим керівникам, які заражені жагою влади та непомірною тягою до матеріальних статків.
Висновок напрошується сам: доки ці "пакращувачі", шахраї, злодії і пройдисвіти перебуватимуть при владі, стан стагнації державності лише поглиблюватиметься. Велика частина українців це розуміє, саме тому на вулицях наших міст дедалі частіше з'являються портрети особи, подібної на Януковича, з червоною плямою на чолі, а лави нашої партії поповнюються новими членами і прихильниками, які готові боротися за українську Україну.
Олександр Ромащенко, голова Кіровоградської обласної організації ВО "Свобода"
