Нещодавно закінчилась ойкуменічна (тобто, за участі священників різних конфесій і єпархій) служба, скликана на об’єднання всіх свідомих українців у молитві за мир в Україні та їхніх родинах. За 15 хвилин на першу дня брукований майданчик, поряд із скульптурою ангела-охоронця міста, зібрав близько тисячі людей. Молоді сім’ї з дітьми, літні люди, освітяни, редактори місцевих газет та Інтернет-ресурсів, продавчині з маркетів та крамничок, що сусідять із площею, та випадкові перехожі. Перед початком акції народні майстрині, килимарка Валентина Добровольська та художниця Світлана Пасошенко, чіпляють на одяг дітлахам саморобні ляльки-мотанки – крихітні обереги, які обіцяють заступництво й господнє благословення.
Першим з гурту слуг божих зі своїм словом до мирян звернувся Сергій Новак, представник Української православної церкви. Чоловік прочитав одну з легенд Старого Заповіту, у якій оповідається про обставини ісходу євреїв із Єгипту. За Біблією, дорогу народу Христа перегородили амологитяни, племена, що також розмножилися з гілки роду Ісака. Застерігти від братовбивчого герцю воєнів обох сторін вийшли священник Агон та невідомий на ім’я Хур (із арамейської перекладається, як дитина). Як і в часи Старого Заповіту, так і нині, підсумував пан Сергій, церква відіграє важливу роль в урегулюванні конфліктів поміж народами й державами; збереження миру і духовних скрепів суспільспіства – запорука процвітання майбутніх поколінь громадян України.
Настоятель Свято-Володимирівської єпархії Української автокефальної церкви, отець Йосип, скерував мирян на рішучі дії: «Найближчим часом, може статися, що всі ми – будь-то священник, учитель чи бізнесмен – опинимось у тому місці, в яке покличуть обставини, і разом, пліч-о-пліч, стоятимемо за свою Батьківщину… Від цього гріх відгороджуватись, обходити думкою, ховаючись за когось. Закликаю вас бути стійкими, упокоєними внутрішньо!».
Представник від римо-католиків, пан Іван Опря, звернувся до городян із настановою сумлінно виконувати всі приписи Великого посту, звільняючи тіло й душу від звички грішити, – явно та мимоволі, не усвідомлено, що, безперечно, розлучає нас із Богом, провокуючи його на такі випробування, як війна…
