Оптимізація й реорганізація – слова, що в усьому світі асоціюються із позитивом і лише в нас – з негативом, адже щойно чиновники заговорять про оптимізацію і реорганізацію в тій чи іншій сфері – як тут же закриваються школи, дільничні лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти. Не дивно, що селяни жахаються будь-яких «покращень» із боку влади. Ось чому і мешканці Могутнього Кіровоградського району, почувши, що їх хочуть ощасливити поліпшеним поштовим обслуговуванням, запротестували, змусили сільського голову захищати їхні інтереси в поштового керівництва. Ледь не дійшло до акцій протесту.
Щойно ми (на прохання ініціативної групи невдоволених поки що гіпотетичними змінами в роботі місцевого поштового відділення) завітали до села, аби з перших вуст почути, що ж саме непокоїть їх у ці жовтневі дні, оповиті розкішним осіннім багрянцем, як до сільської ради почали зусібіч підтягуватися люди – переважно, передпенсійного та пенсійного віку.
Першу дозу інформації отримали від сільської активістки Марії Красіліч, котра однією з перших дізналася про те, що «збираються закрити пошту».
– Село ж наше не вимирає, це процвітаюча оаза, – не без гордощів заявила Марія Іванівна. – Є робочі місця, є молодь. І раптом закрити почту. Чому? Мовляв на таку невелику зарплату, як там платять, ніхто працювати не буде…. То поставте більшу платню! Ну, не може людина «за спасибі» до трьох годин працювати на самому поштовому відділенні, а після трьох – розносити пошту. Тим більше, що наші поштарі обслуговують ще й сусідню Авраміку, що за вісім кілометрів. А зимового часу о четвертій годині вечора вже темніє.
Допоки спілкуємося з Могутнянським сільським головою Ольгою Василенко, котра, до слова, також не в захваті від перспективи закриття поштового відділення, на її телефон саме з цього питання телефонують із району й обіцяють уже наступного дня завітати до села, аби поспілкуватися з громадою та владнати конфлікт-не питання так би мовити мирним шляхом. Ольгу Григорівну цілком влаштовує такий хід подій, адже лише шляхом переговорів, вважає вона, можна дійти консенсусу.
Ми ж, не гаючи часу, спілкуємося з небайдужими, котрі ладні навіть їхати до Кіровограда, аби не допустити закриття пошти в їхньому селі. Знайомимося: Марія Степанівна Костенко, Олена Йосипівна Заїка, Єва Василівна Моргуль, Олена Степанівна Журавльова. Люди підходять і підходять. Кожен зі своїм баченням проблеми.
– Нам кажуть: переведуть пенсії в банки. Які банки? У нас майже 200 чоловік треба буде чимось везти в ті банки. Приміщення для того, аби тут десь установити банкомат, також немає… Виписувати доручення на одержання пенсії кимось – далеко не для кожного вихід із ситуації…
– У нас читаюче село. Я сама по п’ять видань щораз передплачую. Без преси нам також не обійтися. А як же її доставлятимуть, якщо не буде пошти?
– Де сплачувати за електроенергію, радіо, телефон? Для такого села, де багато пенсіонерів, пошта конче необхідна. Вона споконвіку тут була…. Допоки не закрили, у нас і ощадкаса була найбагатша в усьому районі.
– Більше того, я в газеті прочитала, що Укрпошта розширює сферу своїх послуг. То яке ж це розширення?
– Пошта розноситься з 10-ої до 14-ої тричі на тиждень, можна заплатити за світло, радіо. Така ситуація в усіх майже невеликих сільських радах, лише у кількох селах району пошта працює цілий тиждень. Це незручно. Буває, не приїдуть…
– А зима прийде, що тоді робити? Їх часто доводиться чекати, люди взимку на морозі чекають…
– Після війни працювала, не покладаючи рук. Мріяла про краще життя. А вони нам оце такі умови створюють…
– Кажуть, що не вигідно в такому маленькому селі тримати поштове відділення. Так можна договоритися до того, що й лікувати нас не вигідно, і навчати наших дітей не вигідно, то давайте все позакриваємо, шукаючи вигоду…
– Скільки люду довкола без роботи, а вони, замість того, щоб створити зайве робоче місце, знищують і те, що вже є. Це така державна політика чи що?
– Ставка у поштаря 900 гривень. Що це за смішні ставки такі? Людина має цілий день у будь-яку погоду мотатися по селі, без охорони розносячи гроші, тягаючи на собі десятки кілограмів товарів, що не мають до пошти жодного відношення, але нав’язуються поштарям… І за це такі копійки одержувати! Хай той, хто вигадав такі зарплати, спробує прожити на них…
– Моїй матері 87 років, вона з двома палицями по двору пересувається, то це що, її кожного разу на носилках мають у Кіровоград при потребі доставляти?
Коли емоції дещо спадають, до розмови підключається Валентина Каян. Вона протягом 35 років поспіль очолювала поштове відділення, аж до 1999 року. Весь той час на пошті працювало четверо: начальник та три поштарі, і їм ніколи не бракувало робити. Зар-плати завжди виплачували вчасно, згадує Валентина Іванівна, й додає, що не зрозуміє, чому нині такий безлад. Хіба не розуміють керівники Укрпошти, чому така плинність кадрів, – запитує жінка й сама ж відповідає: платили б людям адекватно – трималися б за роботу. А задурно хто ж працюватиме?
Виговорившись досхочу, люди розходяться, щоб завтра зібратися знову, вже на зустріч із кіровоградськими представниками Укрпошти. До слова, зустріч та наступного дня відбулася й людям пообіцяли не закривати Могутнянського відділення, зберегти трьох працівників: начальника поштового відділення, поштаря та оператора поштового зв’язку. Нині ведуться переговори з колишньою працівницею, котра от-от має вийти з декрету. Тобто на даному етапі вогонь людського невдоволення вдалося загасити обіцянками, однак якщо їх не дотримуватися, селяни готові турбувати своїм питанням не лише першого заступника голови обл-держадміністрації Віктора Серпокрилова, до якого вже зверталися, а й до самого губернатора чи навіть президента.
На знімку: могутнянці були переконливими у своєму бажанні відстояти сільське поштове відділення.
Лариса РОМАНЮК, "Наш бізнес"
