Думки з приводу
Схаменіться. Будьте люди…
Тарас Шевченко
За останнє двадцятиріччя ми наступали на них не раз. Ще у кінці буремних восьмидесятих минулого століття окремі «гарячі голови», надмірно захмелілі від неусвідомленої ними демократії, а точніше – демагогії, рвалися до вигаданих самими ж різких змін у суспільстві. На перший план несподівано вийшла… топоніміка, у тонкощах і моделях якої, виявляється, розумілися всі – від двірника до зоотехніка. «Шабельною» атакою, без аналізу історичних подій, оцінки діяльності людей, керуючись виключно ейфорійно-демагогічними настроями та ще несподівано одержаною владою, заходилися змінювати назви майданів і вулиць обласного центру. У калейдоскопі феєричних назв замиготіли найменування й самого міста, окремі з них викликали у нормальних людей справедливу скептичну посмішку. Докотилися до карикатури на українську орфографію й історію, назвавши головну магістраль культурного центру іменем нікому невідомого Дворцова, іншу – Пашутінською.І ось вкотре наступаємо на ті самі граблі. Забули, як невігласи повертали «першоназви» вулицям, хоча вони були далеко не першими? Чи нещодавні голоси проповідників «золотого віку в історії міста», які безпідставно нарекли О. Пашутіна першим міським головою (насправді був 28-м) і надмірно увічнили прислужливого царського чиновника? І про вензель «святої Єлисавети», внесений до герба обласного центру незалежної України, теж не пам’ятаємо?Знову залунали голоси щодо зміни назви Кіровограда. Думки окремих назвотворців про повернення у минуле відомі давно, вони залишаються незмінними і безперспективними. Однак більшість пропозицій вражали і вражають не тільки повною профанацією, а й безглуздістю. Вони також не страшні для людей із здоровим глуздом, але плямують благородну ідею перейменування, викликають у людей сумнів і довіру до справді наукового і реального розуміння проблеми. Хочеться запитати у чергових «революціонерів»-назвотворців: а раптом серед героїв чи вождів трапляться люди з популярними в Україні прізвищами Рябенко, Сиволап, Воловик? Як пасуватимуть до них афікси на зразок «град» або «піль», що з іноземних перекладаються однаково?Кілька слів про знесення пам’ятників. (Крамольна думка людини, яка пропонувала зробити це давно, тільки далеко в іншому варіанті – цивілізованим і законним методом). Монумент Леніну у Зинов’ївську – Кіровому – Кіровограді простояв майже 90 років (з 1925), Кірову – 78 (з 1936-го). Вони уособлювали епоху більшовизму і відійшли у минуле разом з нею. І все ж пам’ятники були творами мистецтва (особливо статуя Леніна). Знаючи можливості і бажання руйнівників, боюся наврочити – скільки простирчать на тих місцях порожні і потворні п’єдестали? ХТО, ЩО і КОЛИ встановить на їхніх руїнах? Довідка для допитливих. Ще у 1989 році урядом Української РСР була прийнята постанова про спорудження у Кіровограді пам’ятника корифеям українського професійного театру, бо широко пропагована батьківщина Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого не має достойного їхньої величі монумента. Був оголошений всенародний збір коштів, на банківські рахунки надійшло близько 60 тисяч карбованців, що еквівалентно 60 тисячам доларів. Куди поділися кошти – запитайте у «революціонерів» 90-х років. Я ж про інше: за 23 роки незалежності у Кіровограді офіційно змінилося 5 (п’ять) голів міста, встановлено півтора десятки пам’ятників з бронзи і граніту… Корифеям серед них не фіксується. Зникла навіть назва провулка «Театральний», у місті немає вулиці імені Миколи Садовського. Зате єпископатом Московського патріархату з дозволу керівництва міста храмами чужої церкви всіяна вся територія обласного центру, встановлено скульптуру «святої Єлисавети».Будьте стриманішими і виваженішими, панове революціонери. Давайте разом думати і радитися. Не засобами демагогії і насильства, а дійсно демократичними, спільними, колективними. Віче, на яке ви так любите посилатися, для того й створювали, на противагу так званій громадській (кишеньковій) раді, щоб на ньому узагальнювати досвід, мудрість, волевиявлення громади. Всяка революція має кінець. За нею настає час миру, спокою і творення. Не забуваймо цієї мудрої істини!
Юрій Матівос,заслужений журналіст України, Почесний член Національної спілки краєзнавців
