Ігор – категоричний противник реалізму у образотворчому мистецтві. Якось під час дискусії він висловив думку, що красивий пейзаж чи натюрморт можна зафіксувати і на фото, а художник має творити образ, вкладаючи у нього глибинні грані свого єства та обдарування.Автор «Метаморфоз» обдарований не лише хистом художника. Він небайдужий до слова, його захоплює вітчизняна історія, він має певну музичну підготовку та гарний голос, а театр – його стихія з дитинства. Ігор виріс у мистецькій атмосфері: батько – актор обласного музично-драматичного театру, мама – чудова піаністка, концертмейстер, одна з учениць Густава Нейгауза. Ігор зумів багато взяти і від навчання в Одеському художньому училищі імені М. Грекова, і від Львівського поліграфічного інституту імені І.Федорова, де подружився з майбутнім класиком сучасної української літератури Юрієм Андруховичем. Так витворилась цікава багатогранна особистість, - неоднозначна, складна, багатовимірна.Відвідувачі виставки розгадуватимуть її в картинах. Мабуть, кожен у цьому інтелектуальному живописі, як назвав виставку колега автора і мистецтвознавець Андрій Надєждін, побачить щось своє. Хтось – хаос нинішнього світу, який без внутрішньої гармонії людини просто набір предметів («Передчуття руху», «Козацька наречена», «Приватний механізм», «Козацька рада»). Хтось відчує чутливу людську душу художника («Добре, що ми люди», «Ті, що залишаються на зиму», «Свято ластівки»). Хтось розгадуватиме його метафізичні загадки («Сон мурахи», «Ковчег і риба», «Велика мандрівка»). Когось привабить філософське бачення світу і творчості («Театральне свято», «Душа і тіло», «Останні теленовини», «Художник і лабіринт», «Червоне – то любов, а чорне – то журба»). Комусь резонуватиме образне сприйняття українського тисячолітнього буття («Берегиня», «Шість тисяч років танцю» «Що вони знають про нас»).
