А починалося все у вересні 1893 року у місті Джерсі. На той час українська громада в Америці уже була чимала, але розпорошена і явно потребувала внутрішньої організації. Першими за справу взялися священики. Ще за сім років до появи «Свободи» отець Іван Волянський заснував газету «Америка», що стала її попередницею. Першим редактором «Свободи» і ініціатором її видання був отець Григорій Грушка. На власний кошт він закупив друкарські шрифти і перші чотиристорінкові випуски були складені у його помешканні, віддруковані теж за кошт священника. Перші номери роздавалися безплатно, але було кинуто клич збирати кошти на газету. Тодішньою метою видання було просвітництво, збереження віри, традицій, мови та єдності української громади. Гаслом «Свободи» отець Григорій Грушка обрав слова Шевченка: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь й свого не цурайтесь. …В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Бог і Україна – це та ідейна основа, яку «Свобода» сповідувала усі роки свого існування. Перші троє редакторів газети були священики, які мали також гарну гуманітарну та філологічну підготовку. Уже з четвертого свого номера газета ініціювала організаційне об’єднання українців США – створення Українського Народного Союзу. Він існує й донині, об’єднуючи під своїм крилом багато інших громадських та творчих українських організацій. Авторами «Свободи» у різний час були Іван Франко, Михайло Павлик, Юліан Бачинський, Дмитро Дорошенко, засновник Спілки українських журналістів Америки Роман Купчинський, пізніше Богдан Кравців, Євген Маланюк, Леонід Полтава. У 1933-му році редакція почала видавати тижневик паралельно й англійською мовою. Ясна річ, для того, аби якомога ширше донести до англомовного світу правду про страшну українську трагедію – голодомор. Але сили були нерівні. І зупинити ті диявольські жнива людських життів український тижневик, звісно, не міг. Завданням «Свободи», крім об’єднавчого чинника для українців США, завжди було утвердження у світі права України на незалежність, викриття злочинів більшовицького режиму, поширення та зміцнення авторитету українства у світовій спільноті. І з цією метою також редакція видавала більше сорока років (з 1954 по 1995) англомовний український журнал «Веселка». Редакція «Свободи» була одним з ініціаторів та активно втілювала створення Світового Конгресу вільних українців, появу українського допомогового комітету, який став опорою й підтримкою для багатьох українців-емігрантів другої хвилі (після Другої світової війни), та й третьої, і четвертої. Без участі «Свободи» у розголосі, підтримці та утвердженні ідеї встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, навряд чи це б вдалося втілити в життя. Так само, як і організацію центру українських студій у Гарвардському університеті. І нині газета активно сприяє табере участь у волонтерській допомозі українцям у нинішній російсько-українській війні. Чи вичерпано її завдання, адже Україна уже майже три десятки років має незалежність? Із самого початку «Свобода» бачила метою досягнення повної національної свободи українського народу. Чи маємо ми її? Від нашого одвічного ворога Росії, від олігархів? Чи став український народ повноправним господарем на своїй землі? Тож видання, осмислюючи своє минуле (один з нинішніх редакторів Петро Часто видав книгу – «Вільне слово американської України»), крокує далі. Вона – одна з небагатьох українських видань, що усі роки (а це вже – 125!) існувала і існує на кошти українців та їхньої організації – Українського Народного Союзу. Певний приклад для багатьох видань в Україні, які то з’являються, то зникають, залежно від волі спонсора-засновника. У таких редакціях, ясна річ, не втримається журналістська традиція, спадковість позитивного досвіду, не кажучи про якусь високу мету. І ще «Свобода» - гарний приклад взаємодії громади та газети. У нинішніх умовах децентралізації, роздержавлення ЗМІ він особливо актуальний. Бо голос громади – це таки велика сила.
Світлана Орел, Кропивницький
