Сьогодні познайомимо вас з засновницею кондитерської студії “Praline“ та головним кулінарним майстром “FoodSchool“ Галиною Артеменко.

Галина Артеменко полишила роботу у прес-службі та почала реалізовувати себе у кулінарній сфері. Вона розповіла нам про ідею організації власної школи та подорож на Шрі-Ланку. А також пояснила, чому потрібно вважати себе успішним.

Чому під час вступу до університету ви обрали саме спеціальність “Видавнича справа та редагування“?

Я класно писала твори у школі. Це, мабуть, одна з найпоширеніших причин. У плані комунікативних особливостей я – інтроверт, тому редакторська справа мене приваблювала більше, ніж журналістська діяльність. Книгу навіть хотілося написати. Зараз думаю над тим, якою повинна бути її ідея. І літературу я люблю. Мене завжди приваблювала видавнича частина роботи. І ось усі ці моменти породжують бажання реалізовувати себе у такому напрямі. 

Після університету ви почали працювати у прес-службі. Що можете сказати про цей період життя?

На момент закінчення університету думала, що робота у прес-службі є ідеальною для мене. Я більше схильна до аналітики. Дивно, але любила писати курсові та дипломні. Мені цікаво дізнаватися щось нове, знаходити певні закономірності.

Під час роботи у прес-службі потрібно було лише зрозуміти сенс системи і працювати, враховуючи її особливості. Але попрацювавши там, зрозуміла, що прес-служба – не моє.

Чим почали займатися далі?

Звільнилася просто. Потім почала розуміти, що сидіти вдома та нічого не робити – не варіант. Тим більше, що в Інтернеті є велика кількість способів розвитку. Так і почала підробляти.

Спочатку вчилася фотографувати їжу. З дитинства обожнювала готувати. Це такий ресурс невичерпний. Ти і задовольняєш свої естетичні вимоги (створюєш гарні зображення та займаєшся їх обробкою) і щоденно готуєш страви, які ніколи не будуть зайвими. 

Крім того, я вже досить давно завела власний кулінарний блог, але активно почала займатися ним впродовж останніх двох-трьох років. Одночасно захопилася кондитерством, але спочатку брала замовлення з острахом. Зараз цей напрям моєї роботи вже більш активний, тому що здобула більше досвіду. Готувати для інших – це надзвичайно відповідально.Спочатку це здається повсякденним, але коли ти починаєш займатися цим професійно, це починає отримувати зовсім нове значення.

Ніколи не думали працювати кухарем, наприклад, у ресторані?

Після дев'ятого класу хотіла йти навчатися у технікум. Слава Богу, мене відговорили. Здається, якщо б я отримала класичну кухарську освіту, я не любила б цю справу і ніколи не займалася б нею у тому ракурсі, у якому займаюся зараз. Коли ти починаєш це робити свідомо, ти розумієш, що саме ти хочеш у результаті отримати.

Коли Ірина Іванова проводила тренінги “Професія щасливої людини“, вона мене запросила туди в якості тренера для підлітків, які навчаються у технікумі. Тоді я зіштовхнулася з проблемою, що наша освіта не скільки розвиває творчий потенціал людини, скільки заганяє її у певні рамки. Скажемо так, є шаблон, який позбавлений сучасних мотивів. Натомість європейські школи, які зараз дають освіту у цьому напрямі, кожний сезон оновлюють програму, запрошують спеціалістів, майстрів, чемпіонів. 

А ви десь навчалися?

Я – самоучка. Мені хотілося б піти на якісь курси, але думаю, що це буде у перспективі. Потрібно зрозуміти, чого саме я хочу, адже якщо їхати кудись, то вже з розмахом.

На когось з відомих кухарів рівняєтеся?

Для мене є показовою Марина Селяніна. Вона зараз живе у Іспанії, але сама родом із Росії. Коли вона тільки переїхала у Барселону, взагалі не знала, чим займатися. А зараз її кулінарна школа є однією з найвідоміших у світі. Буквально за кілька років вона створила солідний навчальний заклад. Їх схема мені подобається. Школа розташовується у дуже крутому місці у Барселоні. Виходиш з закладу, а перед тобою відкривається міський пейзаж. Це просто розкішно. Треба вміти поєднувати приємне з корисним.

Є якась страва, яку ви обожнюєте найбільше?

Немає. Я занадто багато готую.

У мене часто буває таке, що я щось готую лише один раз. Щоразу ти хочеш спробувати щось нове, постійно щось змінюєш. Є бажання спробувати все по максимуму і сформувати щось ідеальне. Мені здається, що ніколи не зупинюся на цьому експериментаторстві.

А чоловік любить смажену картоплю. Його усі ці витребеньки не цікавлять.

Не набридає вам готувати? 

Інколи. Є моменти, коли я роблю паузи і змінюю сферу діяльності. Зараз, наприклад, взяла паузу у роботі для інших сайтів і займаюся організацією школи. Справи, якими ти займаєшся паралельно, допомагають уникнути професійного вигорання. А коли ти змінюєш сферу діяльності, отримуєш новий досвід та нові навички. 

А як у вас взагалі виникла ідея заснування школи?

Коли ти чимось займаєшся і отримуєш сильний емоційний заряд, хочеш ділитися ним з іншими. Інколи люди в соціальних мережах мене запитують, чи не проводжу я майстер-класи. Кожного разу пишу, що ні. Але потім подумала: “А чому б і не займатися цим?“. Якщо починають уже запитувати – це прямий привід для того, щоб почати це робити.

Організацією школи займаєтеся ви та Ірина Іванова. Які у вас функції?

Я – кулінарний маніяк, а Ірина – менеджер. Такий виходить творчо-організаційний тандем.

Яким чином будуть формуватися заняття?

Ми плануємо зробити так, щоб кожний урок був повноцінним. Заняття будуть об'єднуватися у блоки. Перший блок хочемо присвятити домашній випічці. Найголовніше – мені хочеться давати якусь базу людині, щоб вона один рецепт вдома могла модифікувати, скільки їй завгодно разів, і отримувати щось нове. Головне – не боятися.

У майбутньому хочу сформувати методичку, яку можна буде використовувати вдома у якості підказки з секретами.

Я знаю, що ви лише нещодавно повернулися з подорожі. Де саме ви були?

Я перший раз у житті була у Закарпатті, а у Львові вперше побувала того року. Все-таки цікаво відкривати нашу країну з різних боків. Я багато разів чула, що люди там інші. Це цілком виправдано, тому що так склалося історично. Саме тому хотілося там побувати, подивитися на природу. Ми з чоловіком вдвох підкорили Говерлу. Тоді потрапили під сильну грозу – було страшно.

Під час подорожей ваші кулінарні пристрасті не переважають? Можливо, ви шукаєте нові рецепти?

Так, я – турист, який пізнає все через їжу. Наприклад, на Закарпатті є багато білих грибів та риби. А от нормальних овочів там майже немає. Завдяки тому, що кухня у них сформована переважно з цих інгредієнтів, ти починаєш розуміти, якими саме вони володіють природними ресурсами. Закарпатська кухня склалася під впливом різних культур і поступово перетворилася у симбіоз. Там багато страв, схожих на італійські. За цим усім цікаво спостерігати та простежувати. 

Також цікаво спілкуватися з людьми, які безпосередньо займаються кулінарією. Ми проживали у жінки, яка за бажанням туристів  сама готує сніданки та вечері. Якщо ти не хочеш харчуватися у кафе, можеш споживати домашню їжу. І це хороша можливість спробувати саме те, що їдять місцеві жителі кожного дня. Якщо мені сподобалася страва, я можу підчепити ідею і самостійно вивести формулу її приготування. Можливо, це не буде ідентичним до оригіналу, але й борщ у кожної людини виходить по-різному!

Тобто ви можете скуштувати нову страву і за смаком визначити, які інгредієнти для її приготування потрібні?

Якщо це інгредієнти, які до того моменту були мені знайомі, то це не проблема. А з пропорціями можна буде і погратися. Чим більше куштуєш, тим більше твої рецептори звикають до того, що їжа різноманітна. Це як у сомельє: коли вони куштують вино, відчувають нотки, скажімо, ожини чи інжиру – тобто вони мають певну смакову базу і можуть ідентифікувати інгредієнт. А от інші люди таких нюансів не помічають.

Але є складні моменти. Це стосується комбінації спецій. Ми з чоловіком взимку побували на Шрі-Ланці. Їх кухня кардинально відрізняється від нашої, хоча продукти дуже схожі. Там також смажать картоплю і готують салати з капусти. Незважаючи на це, є безліч інгредієнтів, яких немає у нас.

Ви привезли щось з подорожі для того, щоб готувати вдома?

Так, привезла спеції різні. Переважно везли з собою чай та фрукти. Але з цим були певні нюанси. Наприклад, кокос не можна перевозити через кордон, тому що він не просвічується рентгеном. Тому взяли з собою невеликий набір фруктів для батьків у якості сувенірів.

Що на Шрі-Ланці вам найбільше сподобалося з їжі?

Свіжі морепродукти. Коли ти їдеш у певне місце, ти розумієш, що ти можеш там отримати. В Іспанії гріх не покуштувати хамон, а на Шрі-Ланці – морепродукти. Також було цікаво спробувати такі фрукти, які продаються у нас, але мають зовсім іншу якість та смакові властивості.

Вам сподобалося ще щось, крім їжі?

Там дуже цікава культура. Місцеві жителі досить метушливі, але водночас спокійні, хоча у них також є серйозні культурні та соціальні проблеми.Там переважає буддизм, і це дуже впливає на ставлення до життя. Цікаво було спостерігати за перехожими на вулицях. Увесь азіатський хаос на Шрі-Ланці змішаний зі спадком англійських колоній. Але на це все потрібно дивитися власними очима.

У якій країні вам хочеться ще побувати?

Франція – це кулінарна мекка. Зрозуміло, що хочу потрапити туди. Також є бажання поїхати у Італію на гастротур. Насамперед, мене приваблюють європейські країни. Також мені близька американська культура. 

Ви казали, що любите читати. Якій саме літературі  надаєте перевагу?

Я читаю повільно. Художню літературу люблю читати перед сном чи в маршрутках. У мене тоді не спрацьовує совість, що я витрачаю час. Зрозуміло, не можна говорити, що читання – це витрата часу. Але є конкретний розклад дня, якого необхідно дотримуватися.

Останній рік перечитую Джоанн Харріс. Мені подобається те, як вона пише, у плані стилістики. У неї досить багато крутих метафор і символів. Зараз я читаю тільки для відпочинку, тому і літературу обираю простішу. 

А на фільми є час?

Кіно я люблю, але мені чомусь не подобаються нові стрічки. Я постійно переглядаю фільми 1990-х років. Так, тоді ще не було технологій із вражаючими спецефектами, але в них більше душевної щирості. Вони не настільки яскраві у плані візуалізації, але вони наповнені теплими емоціями. 

Як ви відпочиваєте у Кіровограді?

Ніяк. У Кіровограді завжди є чим зайнятись.

Ви прагматик?

За внутрішніми відчуттями – мрійниця, але треба робити це конструктивно.

Що ви ще можете сказати про свій характер?

Я люблю творчість. Якщо будувати все на прагматиці, з часом у мене зникає бажання щось робити. Я дуже сильно люблю навчатися, дізнаватися про щось нове.

Якщо говорити про характер, я – ляклива. Мені потрібно, щоб мене підштовхували до чогось. У останні роки почала себе змушувати виходити з зони комфорту. Намагаюся долати свої страхи.

Як ви ставитеся до мрій? Зараз багато хто говорить про візуалізацію бажань.

Позитивно. Мені здається, що людина повинна мріяти. Якщо вона цього не робить, значить, вона нічого не хоче. 

Ви задоволені собою?

Не можу однозначно відповісти на це запитання. Я думала над цим. Узагалі я вважаю себе успішною людиною. Я прийшла до цієї думки простим та логічним шляхом. Неуспішними люди називають себе тоді, коли ставлять перед собою дуже високу планку, якої вони можуть ніколи не досягти. Якщо дивитися лише з цієї позиції, назвати себе успішним ніколи не буде можна. Але якщо поєднати усі щоденні успіхи, яких досягаю, можу сказати, що я – успішна. Чому потрібно так думати? Ти будеш краще себе почувати. Звичайно, кажуть, що усі творці були глибоко нещасливими. Але хочеться, щоб було навпаки. Виходить, що по цій схемі назвати себе успішним можна, але все одно ти будеш іти вперед та досягати нових звершень.

підготувала Ободовська  Катерина