Десятикласницю Аню мені охарактеризували як надзвичайно жваву, комунікабельну дівчину. "Насправді вона навіть применшує свої навчальні досягнення – найвищий заліковий бал серед класу з іноземних мов. І точні науки теж даються їй добре, щоб там не казала, – десятки ж недарма ставлять". У відповідь дівчина тільки підсмикує плечима: "Як завжди, не вистачило часу на твір. З іншими завданнями ще на початку контрольної впоралась. Буває, туплю..."
Світле, з мідними полиском волосся, барва легкої засоромленості виплескується навіть на руки. За майже рік життя в Кіровограді луганчанка Ганна Заєнко успішно освоїлась у новому товаристві своїх однолітків і навіть пережила маленьку love-story. "Ой, дурниці то все були... Вже розійшлися. Але коли бачимось, звісно, вітаємось, розмовляємо".
Про свій від'їзд із рідного міста дівчина розповідає з помітною неохотою. До останнього не могла зібратися з думками, переймаючись, як їй тепер житиметься з батьками на новому місці... За один-два місяці вулиці ніби вимерли, в їхній будинок влучив снаряд – значить, відкладати з дорогою було вже нікуди, хоча вода й зв'язок ще залишалися. Від роздумів відволікала домашня улюблениця, галаслива лялечка породи чіхуахуа. "Не лише ми брали з собою тварин: на пероні часто зустрічалися люди зі спеціальними боксами в руках. Здебільшого провідники не погоджувалися пропускати їх досередини – мусили заплатили, щоб нарешті зрушити з місця".
З-поміж близько 900 учнів комунального закладу «Навчально-виховне об’єднання №6 «Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, центр естетичного виховання «Натхнення» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області», або просто 6-ої школи, як кажуть у народі, 23 приїхало з окупованих територій. Наразі це найбільша цифра серед міських закладів освіти середньої ланки. Щоправда, уточнює керівник школи Надії Кравченко, ще у вересні минулого року з учителями було домовлено – "новеньких" не виділяти, нехай призвичаюються до тутешніх умов у ході звичайного спілкування, не почуваючи себе ані скривдженими, ні у таборі тих, що користується особливими привілеями...
"Усі без виключення діти 1-4-х класів отримують безкоштовні сніданки, що оплачуються з міського бюджету, – розповідає пані Надія. – Що ж до переселенців, батьківські комітети деяких класів на перших порах вирішили організовувати для них ще й обіди в складчину. У середньому виходить 7-8 гривень на день. Якась булочка, какао або чай. Та й загалом представникам інших національностей почувають себе тут доволі комфортно. Оскільки навчання російською мовою ніде більше в Кіровограді, окрім як в нас з 13-ю школою не проводиться, родини іноземців охоче записують своїх дітей у наші Б-класи. Доволі багато вірмен, узбеків, грузинів, є білоруси, ну і, звісно ж, росіяни теж... Для тих, хто обирає українську мову навчання, пропонуємо свої вступні тести. Справа в тім, що школа має статус спеціалізованої – з поглибленим вивченням англійської та французької мов – це дає нам право зараховувати до себе учнів з пристойним рівнем базової підготовки".
Відповідаючи на сформований суспільством запит на нешароварний патріотизм, що спирається на живий зв'язок з реальністю, адміністрація істотно попрацювала над перепрограмуванням напряму патріотичного виховання.
"Так, визнаємо, раніше і ми, і наші колеги з інших шкіл ставилися до цього, як до звичайних дат у календарі обов'язкових заходів, – коментує пані Алевтина, завуч з навчально-виховної роботи. – А зараз, трапляється, сидиш на якомусь з відкритих уроків і на сльози пробиває. Чесно. Наприклад, одна з викладачів математики – до речі, вона є ініціатором збору коштів на придбання теплої натільної білизни та вітамінів для наших солдат – склала задачі, в яких описується їхній польовий побут. Скільки потрібно такого-то продукту, щоб зварити казанок обідньої страви для такої-то кількості бійців, якщо середньодобова норма раціону одного з них включає... Ну, і так далі... Особисто я зв'язуюсь через соцмережі із трьома нашими випускниками, які зараз воюють в АТО. 6 грудня, до відзначення Дня української армії, запрошували до себе сімох хлопців із 3-го полку спецпризначення. Якось усі гуртом плели для них маскувальні сітки".
Сергій Лавров, заступник директора з виховної роботи і за сумісництвом вчитель фізичної культури, викладає більш структуровану інформацію. П'ять-шість великих акцій протягом поточного року: відвідини помешкань ветеранів Другої Світової Війни ("Зірка пам'яті"), участь у конкурсі строю і патріотичної пісні "Майбутній захисник Вітчизни" (друге місце, виступали дівчата), концерт для АТОвців (у програмі – кавери на Віктора Цоя і "Ляпіса Трубецького"), "Напиши листа солдату", окремо – листування з учнями однієї з шкіл Дніпродзержинська, відвідування військового шпиталю (передали кошти на придбання спеціального ортопедичного корсету для одного з поранених вояків), оновлення сторінки шкільного сайту і т. ін. "Кожного останнього четверга, в рамках програмного навантаження дисципліни "Захист Вітчизни", – підсумовує пан Сергій, – школярі здобувають основні навички військового вишколу на базі 26-ї школи та 1-ї міської школи-інтернату. Там є відповідним чином обладнані приміщення і макети зброї, а уроки проводять колишні військові, що демобілізувавшись, пройшли відповідні курси. Гадаю, це правильно".
За звичаєм "хорошистка" Аня швидко "відстрілялась" на інтерв'ю, і тепер вже вільно бовтаючи ногами під стільцем, зізнається – куди далі вступати ще не знає, можливо, у щось, пов'язане з хімією... Як і кожній дівчині її віку, хочеться засвітитися на випускному. Все-таки раз в житті цей бал буває. Але ж до нього ще рік...
Валентина Головань
