Відповідно до рішень місцевих комісій ТЕБ та НС у Кіровоградській області 20 шкіл перебувають на дистанційному навчанні. Про це повідомив начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Володимир Таборанський. Ще 77 закладів освіти обрали змішану форму навчання. Решта 213 закладів продовжують навчатися очно.
На теперішній час у школах Кропивницького використовують змішаний формат організації навчального процесу: у 5% закладів освіти викладають предмети дистанційно, у 35% — користуються як стаціонарною, так і онлайн-формою навчання, а 60% закладів працюють у штатному режимі.
Через стрімке зростання рівня захворюваності, орієнтовно від 14 грудня всі школярі міста Кропивницький вчитимуться виключно в онлайн-форматі. Це буде час повторення пройденого за пів року матеріалу та написання контрольних робіт. А з 28 грудня розпочнуться традиційні зимові канікули.
Дистанційна успішність
Після того, як на початку листопада влада Кіровоградщини знову оголосила про переведення учнів деяких середніх шкіл на дистанційне навчання, спалахнули суперечки про користь і шкоду такого навчання, і, перш за все, серед батьків. Адже більшість з них турбуються про якість освіти, від якої безпосередньо залежатиме майбутнє їхніх дітей. Зокрема, можливість вступити в хороший ВНЗ.
Думки розділилися. Так, наприклад, кропивничанка Світлана Сергієнко категорично незадоволена переведенням шкіл на дистанційний режим роботи. В першу чергу навчання через монітор комп'ютера, на її думку, негативно відбивається на успішності її 10-річної доньки, яка завжди вчилася на “відмінно”.
“Поки критичне падіння успішності у нас не настало. Але проблеми в наявності є. Зокрема, на дистанційному навчанні донька зіткнулася з тим, що не може поставити питання вчителеві. Якщо на уроці в школі вона щось не зрозуміла, то піднімає руку і запитує. А під час уроку через Zoom зробити це вкрай складно. У класі 25 осіб, і до неї просто черга не доходить. Вона намагається запитати один, другий, третій раз, а потім здається. В результаті оцінки у неї стали гірші. А це явна ознака того, що знання страждають. Інша проблема полягає в тому, що порушилася комунікація. Взаємодія з однокласниками і вчителями звелася до мінімуму”, — каже Світлана Сергієнко.
Але якщо батьки помічають труднощі, які виникли в зв'язку з переходом на дистанційне навчання, то Українському центру оцінювання якості освіти про таку проблему не відомо.
“Я б сказав, що випускники поточного року мало чим відрізняються від випускників попереднього року — вони приблизно однакові за своїм рівнем знань. І, зважаючи, що фактично з березня не відбувалося живого навчання, провалу ми також не спостерігаємо. Ми не можемо зараз, за підсумками ЗНО, сказати, що дистанційне навчання — це супер. Але ми не можемо й сказати, що це погано. Проте, ті, хто сумлінно організував власну життєдіяльність і навчання у цей період, здобули кращий результат, це правда”, — зазначив Валерій Бойко, керівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Відзначимо, за даними Українського центру оцінювання якості освіти, цьогоріч максимальну кількість балів за тестову роботу отримали 447 осіб, це на 63% більше, ніж у 2019 році.
Варто сказати, що частина батьків бачить більше плюсів, ніж мінусів в дистанційному навчанні школярів. Кропивничанин Олег Ткаченко розповів, як дистанційне навчання впливає на його сина шестикласника і, в цілому, на їх сім'ю.
“Звичайно, у дистанційного навчання є плюси і мінуси. Якщо говорити про плюси, то коли син навчається вдома, ми з дружиною не турбуємося, що з ним щось трапиться по дорозі в школу і назад. Крім цього, зараз дитина пізніше встає, а значить, висипається. Що стосується його успішності, то дистанційне навчання на ньому ніяк не позначилося. Він добре вчиться при будь-якому форматі. Тут все дуже індивідуально. Можливо, дистанційне навчання підходить не всім. Якщо діти в класі не вчаться, так вони і вдома не вчитимуться. Є діти, які вчаться і вдома відповідально. Є ті, кому необхідний колектив. Але в цілому “дистанційка”, з точки зору її впровадження в освітній процес, може бути корисним інструментом”, — говорить кропивничанин.
Олег не бачить нічого поганого в тому, що дистанційне навчання займатиме третину або навіть половину навчального року. Чоловік припускає, що очне навчання необхідно в випускних 9-х та 11-х класах. Однак і в цьому він до кінця не впевнений і вважає, що систему дистанційної освіти слід вивчати і удосконалювати, тоді вона стане по-справжньому корисною. Ще один плюс — дистанційне навчання дозволяє заощадити на проїзді і шкільних обідах.
Однак кропивницький психолог Марія Левченко вважає, що саме для дітей випускних класів присутність в школі не так критично, як для учнів молодшої та середньої школи.
“Взагалі я не бачу нічого поганого в тому, що учні старших класів переходять на домашнє навчання. У цей час у дитини, як правило, вже є своє коло спілкування, незалежно від школи, вона вже вбудована в соціум, знає, що їй потрібно. Старшокласник відвідує гуртки та секції відповідно до своїх інтересів, у нього є пріоритети з предметів, він вже зорієнтований, в якому напрямку буде розвиватися в коледжі або вищому навчальному закладі. Тоді чому б і не вчитися віддалено? У дистанційному навчанні є плюси. Можна максимально ефективно розподіляти час, акцентувати увагу на тих предметах, які знадобляться в майбутньому, а вільний час витрачати на спорт, захоплення, спілкування з товаришами зі схожими інтересами. У дітей молодшого та середнього віку поки ще недостатньо досвіду, щоб такий вибір зробити. Але знову ж таки багато що залежить від дитини, від її виховання. Тому що деякі діти в старших класах вже досить автономні і можуть самі себе організовувати. А деяким як і раніше важлива шкільна система ведення уроків — коли є вчитель, заданий ритм занять, коли наставник каже, як треба робити. Тут потрібно враховувати індивідуальні особливості дітей”, — каже Марія.
Проте, одним з найбільших мінусів віддаленої системи навчання психолог бачить недолік фізичної активності для дітей.
“Дитина, яка ходить в школу, хоче вона того чи ні, яка б не була погода, в будь-якому випадку вийде на вулицю, пройдеться, подихає свіжим повітрям, на перерві побігає. А коли на вулиці холодно і дитина на дистанційному навчанні, потрібно мати величезну мотивацію, щоб вийти на вулицю. У таку погоду і дорослим не хочеться куди-небудь йти, вони самі втомилися на роботі, і у них просто немає сил, щоб організувати синові або доньці фізичні вправи або прогулянку. Зрозуміло, що у дітей виникає нестача фізичної активності. Це дуже великий мінус дистанційного навчання”, — говорить Марія Левченко.
Дистанційне навчання: і шкідливо, і корисно
Є в Кропивницькому батьки, які бачать за дистанційним навчанням велике майбутнє. Їх можна віднести до так званого креативного класу. Наприклад, кропивничанин Дмитро Феденко вважає, що Україні варто перейняти досвід розвинених європейських країн і США, де дистанційна освіта існує багато років.
“Мені здається, що в усьому світі дистанційна освіта активно впроваджується, причому вже давно, як у вишах, так і в школах. У цифровому світі все навчання відбувається віддалено. Наша шкільна система практично не використовувала онлайн-навчання до того, як з'явився коронавірус, то природно, що її нагальне впровадження для багатьох обернулося стресом. Зараз завдяки Інтернету студенти і школярі можуть слухати лекції кращих викладачів, світил науки з різних українських міст. А так як у нас цієї культури не було, ми просто не вміємо вчитися онлайн. Так що вимушене дистанційне навчання сьогодні — це дуже хороша практика для наших дітей”, — каже Дмитро.
Крім освітніх плюсів, чоловік вважає, що дистанційне навчання допоможе вирішити проблему шкільного булінгу.
“Так, “дистанційка” ускладнює для дитини процес соціалізації, зате знімає проблему булінгу. Раніше, якщо дитина піддавалася в школі цькуванню, у неї не було можливості навчатися вдома і відвідувати уроки за допомогою онлайн-конференцій. То тепер існує можливість багатьом дітям не проходити через щоденне психологічне і фізичне насильство, і таким чином допомагає підвищити успішність. Кожна дитина індивідуальна. Колектив в школі і колектив, наприклад, у спортивній секції або в художній школі — це різні речі. Можливо, в школі дитину пригнічують, а в іншому місці є нормальне коло спілкування, в якому вона прекрасно соціалізується. Значить, очне відвідування школи для нього не так вже й важливо”, — зазначає Дмитро Феденко.
Якщо розвивати систему дистанційного навчання, вона допоможе вирішити багато проблем. Інше питання, що не кожна сім'я має гроші і можливості для технічного оснащення робочого місця дитини комп'ютером, камерою і навіть Інтернетом. Проте, є різні форми дистанційного навчання: як за допомогою комп'ютера і планшета, так і з використанням підручників, інших друкованих посібників і матеріалів, телефону (через СМС або дзвінки). Відповідний формат роботи навчання вибирають разом з учителем.
Складно не погодитися з Дмитром в тому, що дистанційна освіта дає колосальні можливості в отриманні знань дуже високої якості з різних дисциплін. Але психолог Марія Левченко, не заперечуючи плюсів віддаленого навчання, вважає, що в роботі з дітьми краще дотримуватися індивідуального підходу.
“Якщо порівнювати вплив дистанційної освіти на різних дітей, то можна сказати, що для інтровертів, які схильні зануритися в себе, вони добре зосереджуються на певному виді діяльності, їм заважає шум, сторонні звуки, дистанційний формат навчання є більш комфортним, ніж для екстравертів. Для інших є важливим групове поле, підтримка, контакт з іншими людьми. Звичайно, кожну ситуацію потрібно розбирати індивідуально. Але в загальних рисах це виглядає приблизно так”, — каже Марія.
При цьому психолог зазначає, що одне із завдань школи, особливо початкової, полягає не тільки в тому, щоб розвивати пізнавальні здібності у дітей, а й у соціальній адаптації.
“Навіть складно сказати, що тут важливіше, пізнавальна активність або все-таки соціальна адаптація. Я зараз говорю про діток 7-9 років, які ходять в початкову школу. Дитина в соціумі засвоює різні рольові моделі. Тобто вона дивиться на інших людей, пробує спілкуватися з різними вчителями, дітьми. У родині відчувається брак рольових моделей: є мама, тато, бабуся, дідусь, брат, сестра, тітка, дядько і все. Соціум для того і потрібен, щоб дитина засвоїла якомога більше рольових моделей. А якщо дитина, наприклад, з якихось причин не ходила в дитячий садок, для неї цей етап, етап виходу в соціум, в початкову школу, дуже важливий. Засвоєння рольових моделей — це єдиний спосіб розвитку комунікаційних навичок, тобто вибудовування взаємин з суспільством. Дуже багато чого в житті людини залежить не тільки від того, як він працює мізками, а саме від здатності ефективно комунікувати з іншими людьми”, — стверджує психолог.
Якою б розумною, розвиненою не була людина, але якщо вона не вміє спілкуватися, не вміє адаптуватися до різних ситуацій, взаємодіяти з різними людьми, то, на думку Марії, їй буде складно вбудовуватися в суспільство — знаходити роботу, друзів, заводити сім'ю і т.д.
“Важливі речі в школі відбуваються не на самому уроці, а на перерві. Не в класі, а після уроків. Коли діти починають дружити, ходити разом додому, об'єднуватися в групи за інтересами. Дуже багато важливого відбувається в неформальному спілкуванні, яке дитина не має вдома”, — каже Марія.
Психолог вважає, що уроки по Zoom не зможуть замінити спілкування з однокласниками та викладачами на 100%. А все тому, що дистанційне навчання для школярів має такий негативний наслідок, як недолік емоцій.
“Емоції, які необхідні дітям для розвитку, вони отримують не тільки на уроці, а й коли грають на перерві, займаються на фізкультурі, щось обговорюють на класній годині, або, коли йдуть разом на виставку. І якщо дитині не вистачає емоцій, то їх замінником стають так звані швидкі емоції. Як дитина може отримати їх вдома, коли батьки на роботі? Пограти в комп'ютерні ігри, подивитися телевізор — це найдоступніші речі, які допоможуть йому переключити увагу з навчання. Але це швидкі емоції, для них не потрібно докладати ніяких зусиль, не потрібно вибудовувати комунікацію. Їх можна дуже просто отримати — натиснув на кнопку і щось яскраве з'явилося на екрані. Ось вони швидкі емоції. А живе спілкування — це й профілактика залежностей, так як отримання швидких емоцій від телевізора або комп'ютерної гри може стати згубною звичкою. Ти натискаєш на кнопку, і все відбувається, з'являється нова реальність. У звичайному житті такого не буває”, — пояснює Марія.
Розмірковуючи про дистанційне навчання українських школярів, Марія не вважає його небезпечним для нормального розвитку учнів. На її думку, це не такий великий термін. Але тотальний перехід на дистанційне навчання протягом року або двох може бути критичним.
Говорячи про булінг, Марія погодилася, що вдома дитина буде відчувати себе в безпеці. Проте, вона вважає, що шкільний вік — це час не пошуку безпеки, а освоєння соціуму.
“Шкільний період — це вік другої соціалізації дитини. Перший проходить в дитячому садку, на подвір'ї. Завдання цього віку — сепарація, тобто відділення від батьків. У цей час дітям необхідно відійти від мами і тата, щоб бути самостійними. Безпека потрібна малюкам до 5-6 років. У цьому віці дітям добре вдома. Їм некомфортно в подорожах, у великих торгових центрах, вони швидко перевантажується емоційно. Тому, поки вони маленькі, їм потрібно щось зрозуміле. А чим старша стає дитина, тим гостріше перед нею стоїть завдання по освоєнню нових територій. Це безпосередньо впливає на те, наскільки вона потім, в дорослому віці, зможе відокремитися від сім'ї. Наскільки дитина зможе розвинути свою активність і здатність до досягнення різних цілей. Школа — це не той час, коли потрібно сидіти вдома. У цьому віці потрібно поступово від дому відходити”, — каже Марія.
Чому батьки панікують?
Варто згадати, що дистанційне навчання в школах безпосередньо торкнулося не тільки дітей, а й батьків. Багато з них сприйняли це як справжню катастрофу, котра додається до проблем на роботі. А все тому, що при переході на навчання вдома відповідальність за успішність дитини змістилася зі школи на батьків.
“Якщо раніше дитина пішла в школу, це означає, що як мінімум 6 годин вона на уроках, потім пішла у гурток. Таким чином, дитина цілий день зайнята, і так чи інакше під наглядом педагогів. Увечері робить уроки вдома, на очах у батьків. З введенням же дистанційного навчання батьки повинні безпосередньо включатися в навчальний процес. Починаючи з того, як встановити програми для конференцій, закінчуючи контролем відвідування онлайн-уроків і допомогою у навчанні. Тут переживання батьків можна зрозуміти. Ми зараз всі перебуваємо в непростій ситуації. А тут ще такий “бонус” у вигляді віддаленого навчання в школі”, — міркує Марія Левченко.
Причому всі сім'ї різні: комусь з дітьми допомагають бабусі, хтось може дозволити собі няню, а у когось взагалі ніякої сторонньої допомоги немає. Батьки знаходяться в різних умовах. Тому, на думку психолога, їм потрібно задуматися про те, як правильно розпорядитися часом, збудувати режим, розподілити обов'язки, врешті-решт, вибудувати кордони всередині сім'ї. Особливий акцент Марія робить на тому, що батькам не варто занадто втручатися в шкільне життя дитини на дистанційному навчанні і тиснути на неї. Це може негативно позначитися на успішності дитини.
“Потрібно розуміти одну річ: дитина розвивається добре тоді, коли у неї на душі спокійно. Коли дитина в комфортній психологічній обстановці, тоді вона цілком може засвоювати уроки самостійно. Якщо дитина знаходиться в постійній тривозі, стресі, то який би не був хороший педагог, скільки б сил не витратили на її освіту батьки, знання укладатися не будуть. Психологія і дитяча, і доросла, працює тільки таким чином. Якщо я спокійний, якщо у мене все добре, якщо я можу довіряти людям, з якими перебуваю поруч, то я можу розвиватися. І потрібно постаратися забезпечити дитині такі умови. А якщо батько постійно нервує, кричить, критикує дистанційну освіту при дитині, то це призведе до стресу дитини і буде тільки гірше. Вона почне плутатися, губитися, не розуміти та не засвоє інформацію. Тому в такій ситуації батькам важливо забезпечити довірчі відносини з дитиною і намагатися міркувати таким чином: “Ми з тобою в одному човні, і ми з тобою впораємося. Я допоможу тобі, чим зможу. Найголовніше, це те, що відбувається між нами. А те, що відбувається в навчанні, вже другорядне”. Якщо пріоритети будуть розставлені таким чином, то є шанс безболісно вийти з ситуації, що склалася”, — сказала Марія.
Скільки ще кропивницьким школярам доведеться вчитися перед монітором комп'ютера, сказати складно. Все буде залежати від епідеміологічної обстановки в регіоні та країні в цілому. Але, напевно, не варто робити з дистанційної освіти катастрофу. Адже тяга до знань залежить не від наявності поруч суворого вчителя і деспотичного батька, а від здатності пробудити в дитині інтерес до навчання, розширення горизонтів, освоєння нового. Як то кажуть, якщо буде бажання, то і можливості знайдуться.
Наталія Щербакова
