Лікування хвороби завжди починається з діагнозу. Навряд чи в когось із тих, хто аналізує політичну ситуацію в Україні, є сумніви, що корінь зла – узурпація влади Віктором Януковичем і тотальна корупція.Залишимо психоаналітикам та історикам можливість з’ясовувати, як дитячі травми, перенесені в 1950-1960-ті рр. одним відомим єнакієвцем, з роками, коли хвиля обставин винесла його на посаду Президента великої європейської країни, зіграли злий жарт із самою цією країною. «Трудное детство», злидні, кримінальні «забави», зона, відчуття власної ущербності – усе це стало доброю поживою для формування відповідних комплексів. У таких випадках неодмінно включаються компенсаторні механізми: ірраціональне прагнення великого, безумного багатства і нечуваних владних повноважень.Оце і є головна проблема України 2010-2014 років, і називається вона – Віктор Янукович.Скільки б не говорили нам його високопоставлені підлабузники, що мільйони повсталих громадян, які захищають свої права і, за великим рахунком, майбутнє України, – це зграї «екстремістів», можемо не сумніватися, що насправді до масових протестів і кровопролиття країну довели Узурпатор і його присні. Вони не зрозуміли, що диктатури в ХХІ столітті – це анахронізм, страшна архаїка, яка нічим добрим не закінчується.Дивно, що в цьому контексті рідко згадується Конституційний Суд України: адже це він поклав початок Великої Узурпації. Перелік його «гріхів» перед Конституцією довгий; нагадаю лише про два фатальні рішення 2010 року. 6 квітня 2010 р. КС надав народним депутатам право ставати парламентськими «тушками», хоча в 2008 р. він, КС України, прийняв із цього питання цілком протилежне рішення! Так було узаконено фракцію Партії регіонів, «підживлену» перебіжчиками з інших фракцій. Чи хтось сумнівається, що КС виконав політичне замовлення Адміністрації Президента, головним юристом якої тоді була Олена Лукаш? Як наслідок – той баланс, що визначався волевиявленням народу під час виборів, у парламенті порушувався. Шляхом юридичних маніпуляцій, у яких узяв участь КС, воля виборців була зневажена, а результати виборів – викривлені. Другий епізод: 30 вересня 2010 р. 16 суддів КС – їх імена відомі, як і імена двох суддів, які висловили окрему думку, – змінили конституційний лад в Україні. З того моменту Конституція 2004 року перестала діяти, а Янукович отримав повноваження, яких йому не надав народ, – той самий, який, згідно з Конституцією, і є «єдиним джерелом влади». Зроблено це було в обхід Верховної Ради, чого Конституція не допускає.Рішення КС стали початком тяжкої політичної «хвороби», що призвела до узурпації влади з усіма її наслідками, в т.ч. й до небаченої корупції. Знаменно, що один із суддів КС, Віктор Шишкін, у своїй «окремій думці» попереджав про небезпеку прийнятого рішення: «здійснивши конституційний перегляд існуючого устрою влади в державі, КС перебрав на себе повноваження установчої влади в державі». «Перегляд існуючого устрою влади в держави» і перебирання на себе повноважень установчої влади (себто, Верховної Ради. – В.П.) – це і є шлях до узурпації.Після того КС ще не раз приймав рішення, які інакше, ніж замовними, назвати важко. Тим самим він, Конституційний Суд, став джерелом загрози національній безпеці України. Врятувати ситуацію може парламентПереговори між Президентом і опозицією поки що нагадують гру, в якій ніхто не довіряє нікому. Лідери опозиції не відмовились від відповідальності, проте взяти її на себе погодилися тільки за певних умов, зокрема – після повернення до Конституції 2004 року. По-іншому й бути не могло: стати зараз прем’єр-міністром (підлегим Януковича!) може тільки політичний самогубець. Не думаю, що розрядити ситуацію можна тільки переговорами на Банковій. Настає час Верховної Ради. Саме вона може досить швидко зняти напругу і почати реформування нині сущої жахливої політичної системи. Проте статися це може лише в тому разі, якщо швидко сформується нова парламентська більшість. Фактично саме до цього запросили своїх колег позафракційні народні депутати, що добре. Тепер усе залежить від поведінки регіоналів і опозиції.Перша небезпека: у фракціях ПР не знайдеться достатньо відповідальних людей, готових заради порятунку країни піти всупереч волі «яструбів» із Банкової.Друга небезпека: опозиція стане в позу і проігнорує процеси, що відбуваються у парламенті.Щоб уникнути цих небезпек, важливо негайно відшукати точки дотику, сформулювати ті кроки, які потрібно буде зробити на позачерговій сесії сьогодні 28 січня. Вони очевидні: відставка уряду Миколи Азарова (оголошена, але поки не прийнята); скасування законів «про диктатуру» (відбулось).Ці два рішення можуть стати добрим початком. Після цього потрібно знайти шлях повернення до Конституції 2004 року. Це непросто. Але третього не дано: для початку можна прийняти принаймні постанову, яка б декларувала волю парламенту щодо встановлення парламентсько-президентської республіки замість президентської.Серед невідкладних рішень ВР має бути також постанова з політичною оцінкою того, що відбувається в Україні. Від точності цієї оцінки, яка не може зводитися лише до осуду дій екстремістів, залежить усе інше: депутати не мають права не бачити, що головна причина лиха – узурпація влади і корупція. Потрібен правовий акт щодо звільнення усіх арештованих: виходити слід з того, що в умовах, коли влада зруйнувала право, неможливо вимагати від громадян законослухняності.А далі народні депутати мають виробити план глибокої політреформи:- нова ЦВК з іншими принципами її формування;- новий КС із іншими принципами його формування;- нова прокуратура з іншими функціями;- кардинальне реформування прогнилої судової системи;- реформування правоохоронних органів;- призначення позачергових місцевих виборів у Києві та інших містах, де немає міських голів.І, нарешті, найважче: у 2014 році треба провести вибори Президента України.Очевидно, що реальний порядок денний набагато довший; кажу лише про найбільш пекуче. Народні депутати повинні забути про якісь «канікули» чи «роботу в округах»: сидіть і працюйте. Пам’ятайте, що зараз якщо не все, то майже все залежить від вас. Не дайте правити бал у ВР «біснуватим».
Володимир Панченко, народний депутат України у 1990-1994 рр., з 16 січня – «екстреміст».
