Кілька років тому, у шахтарському селищі Богданівка-2 та в смт Юр’ївці Дніпропетровської області, невелика бригада монтажників під моїм керівництвом без жодного проекту за два місяці змонтувала електричне опалення для більш як двохсот об’єктів. Цей досвід свідчить: переведення житла на електричне опалення з мінімальними витратами бюджетних коштів можливе за два-три роки. Умови для такої заміни вже давно існують, бо українські підприємства виробляють одні з кращих у світі електричні обігрівачі та терморегулятори, які за своїми характеристиками та зовнішнім виглядом не поступаються аналогам кращих світових брендів, але коштують удвічі-утричі дешевше.
Не секрет, що щорічне споживання природнього газу населенням України складає 16 млрд. куб. м на опалення приватних будинків, приготування їжі та підігрів води. Таку цифру подає Держкомстат. Але за моїми підрахунками для цього достатньо 12 млрд. кубів природнього газу. Багаторічний досвід підказує: навіть не застосовуючи заходи енергозбереження та використовучи сучасні вітчизняні обігрівачі, весь цей газ може замінити від 48 до 60 млрд. кВт/год електроенергії. Українські АЕС та теплові електростанції мають реальну можливість збільшити виробництво електроенергії майже в півтора рази. Тобто ми можемо отримувати більше 160 млрд. кВт/год, що практично забезпечує повну заміну природнього газу для побутових потреб, електроенергією. Правда, для цього доведеться додатково видобувати на 20-30 млн. тон (залежно від відсотка зольності) вугілля. Зважаючи на те, що станом на 1 січня цього року на складах вугільних шахт його залишилось 15 млн. тон, а тільки «Павлоградвугілля», де я пропрацював десять років, без проблем може збільшити його щорічний видобуток не менш як на шість млн. тон, це цілком реально.
Проведене мною торік утеплення 50-тиміліметровим пінопластом приватного будинку площею 60 кв. м дозволило зменшити місячне споживання електроенергії на його обігрів на 700 кВт на місяць, а це більш як у півтора рази. При цьому середньогодинна потужність споживання не перевищила два з половиною кВт, а це майже в два з половиною рази менше радянського стандарту, але на 40 відсотків більше європейського. Отже, однією з найважливіших вимог для переведення будинку на електричне опалення має бути не проект виконання, як це диктує існуючий нині порядок, а його утеплення.
Монтаж сучасних вітчизняних систем електричного обігріву мало чим відрізняється від монтажу електричної лампочки, підключити яку здатен навіть старшокласник. Отож, викладена в затвердженому порядку підключення електричного опалення необхідність виконаного ліцензованою організацією проекту, акту виконаних робіт та купи інших нікому не потрібних папірців, спрямована на тяганину і без перебільшення має корупційну складову. На моє тверде переконання для застосування тарифу на електричне опалення потужністю в межах договірної, достатньо заяви споживача, акту Держенергонагляду та одного додаткового рядка у договорі з постачальником на споживання електроенергії.
Але наше доблесне Мінпаливенерго ще у 2006 році затвердило Правила улаштування електроустановок, за якими приватні квартира або будинок за рівнем можливості ураження електричним струмом стали небезпечніші від надкатегорійної за викидами пилу та газу вугільної шахти! По-іншому необхідність заземлення в квартирі або будинку теплої підлоги за наявності приладу захисного відключення в однофазній мережі будинку чи квартири з напругою 220 вольт (у шахтних трифазних мережах з ізольованим нульовим проводом та напругою 660 або 1020 вольт він відсутній!) пояснити неможливо. Не піддається ця вимога ні логіці, ні здоровому глузду, бо для знеструмлення несправного споживача за наявності заземлення в переважній більшості випадків необхідно кілька ампер струму, а для відключення ПЗВ -- достатньо всього 30 міліампер, тобто у 33(!) рази менше, що своєю чергою забезпечує надійний захист від ураження ним. По-іншому як корупцією у електроенергетиці згадану вище вимогу назвати не можна. Вона обмежує можливості і, відповідно, захищені 22-ю статею чинної Конституції права населення на споживання необхідної кількості вітчизняної електроенергії, якою дуже швидко можна замінити російський природний газ.
Таку саму корупційну складову має викладена у скасованих 29 серпня 2008 року урядом Юлії Тимошенко Правилах заборона на застосування тарифу на встановлене з порушенням затвердженого порядку електричне опалення. Незважаючи на скасування Правил, а з ними і згаданої заборони, усі обленерго впродовж років приховували це і вимагали від споживачів згаданих вище проектів, актів та інших непотрібних папірців, порушуючи Закони та Конституцію України.
17 січня цього року корупційні, з тими самими вимогами, але більшими апетитами енергопостачальників, Правила у новій редакції затверджені чинними «профффесіоналами»! Більше того, вони є значною перешкодою для виконання розпорядження КМУ №502-р, прийнятого ще у вересні 2006 року, «Про переведення населених пунктів на опалення електроенергією». Якби воно виконувались, то уряд засудженої нині Юлії Тимошенко не підписав би у січні 2009 року ганебних газових угод, а чинний -- у 2010 не віддав би всупереч Конституції України на халяву до 2042 року російським окупантам 18 тисяч га чорноморського узбережжя Криму. Цього б не сталося, бо за умови виконання згаданого раніше розпорядження КМУ, прогинатися перед Росією не було б потреби ні у Юлії Тимошенко, ні у Віктора Януковича. Не було б, бо з викладених вище моїх аргументів чітко видно, що Україна потребувала б імпорту не 27 млрд.куб.м газу, як торік, а тільки шести. Їх вона могла отримати за нижчою ціною з інших країн.
Існуюча в газовій угоді прив'язка імпорту російського газу з транзитом його до Європи вже давно дозволяла Україні заміною споживання населенням газу електроенергією не тільки значно покращити конкурентоздатність вітчизняних енергомістких підприємств за рахунок отримання ними 21 млрд. куб. м у шість з половиною разів дешевшого газу власного видобутку, але й денонсувати ганебну газову угоду з «Газпромом»! А це привело б не тільки до економії 11,5 млрд. доларів щороку, але й до денонсації не менш ганебних Харківських угод. За оцінкою експертів, звільнення зайнятих російським Чорноморським флотом територій дозволило б за три-п’ять років перетворити їх на туристичний край з річним доходом від п’яти до восьми млрд. доларів на рік.
Прикро, але за чинної «профффесійної» влади доводиться спостерігати протилежне. Україна замість накопичення до своїх газосховищ дешевшого газу з Європи, знов погодилась на халяву закачати та зберігати в них дев’ять млрд. куб. м газу зимового резерву російського «Газпрому». Очевидно, такий подарунок росіянам вручив або той самий Юрій Бойко, або хтось із наближених до нього людей.
Усе сказане дає підстави вважати, що принаймні окремі, причетні до енергетики урядовці, отримуючи за рахунок українських податків чималеньку зарплатню, у триваючій багато років російсько-українській газовій війні беруть участь на боці ворога. Вирахувати цих посадовців достатньо просто, прочитавши підписи на згаданих документах. Значно складніше позбавити Україну від їх ворожих дій, бо нині нема кому їх ні звільнити, ні покарати.
Леонід Тартасюк, інженер-винахідник, спеціально для медіапорталу "Акула"
