АКУЛА MEDIA
валентин, поворозник, весняний, галас, вегетаріанець

Валентин Поворозник: ведичний розбишака з симпатією до Сталіна. ФОТО

21.02.2014 | 11:24
2249

Вперше почула Поворозника на «Монотипії духу» і отерпла. Такий собі «геолог» із змазано-байдужим поглядом на всіх і вся співав зі сцени про загублене материнство якоїсь дворової жучки. Є у Єсеніна такий вірш – «Песнь о собаке» (1915). Так от, Валентин, без перебільшення, «зробив» її на платиновий диск. У багатьох чоловіків горлом заковзала грудка, а дівчата забули усі інстанграмові пози… Минулого тижня нам пощастило поспілкуватися з цією людиною наживо, у робочій обстановці ДЮЦу (запис-розмова з учнями-інтерв’ю-перерва на чай-запис-інтерв’ю). Крім музики, торкнули та розхитали, ніби хворий зуб, ще й питання особисті та політичні. Відтак, вважаємо за потрібне попередити: наш герой – не прихильник Майдану, але все ж таки людина (Авт.).  

– За великим рахунком, творчість участі сторонніх не потребує. Але одного разу таки ми зважуємось винести на суд публіки  щось своє... Когось мотивує бажання прославитися та побороти у собі якісь комплекси, іншого просто ваблять більші заробітки, гастролі, а хтось зробить це через заздрість… Отже, що спонукало тебе заявити про свої музичні вправляння на широкий загал?

– Ні те, ні інше, і навіть не третє. Просто хотів подобатися дівчатам, ненароком зауваживши, що вони на таке ведуться. «Ласковый май», із Цоя щось… У 13-14 років, коли ще тільки вчився грати на гітарі.

– Цікаво… А як тоді виглядала твоя кімната? Кумири – у вигляді постерів, футболок з фотопринтом чи платівок – там «прописалися»?

– Та ні. Касети, колонки, книжки, підшивки журналів «Огонек», «Юный художник», «Техника молодежи», «Юный натуралист», «Наука і жизнь». Читав усе, що так чи інакше стосувалося східної філософії та бойових мистецтв.

– О, то так ти примірявся до майбутньої професії?

– Кажу ж, ні! Вчитися я взагалі пішов на фізмат. До речі, під час проходження виробничої практики дістав багато схвальних відгуків, навіть на роботу запрошували. А я взяв, і – в армію здимів. Вона тоді особливо не славилася, як і зараз, в принципі… Пішов навмання, аби тільки не в школу. Бо інакше з творчістю б довелося зав’язати надовго. Молодий спеціаліст мусить витримувати колосальне навантаження – перевірка зошитів, контрольні… А я думаю, педагогіка, як наука, річ взагалі не прикладна, радше інтуїтивна. Для цього необхідний талант.

Про Валентина Поворозника у Кіровограді знають і охоче беруться характеризувати, навіть поза межами музичної тусовки. Одні величають генієм, інші навіженим дітваком та мрійником. Наскільки суперечливий ти, так би мовити, втягнув у своє життя? Чи є вчинки, за які й досі соромно?

– Досить багато часу витратив на психоделічні практики. Вживав досить серйозні препарати – починаючи від мухоморів і закінчуючи синтетичним колестираміном. Десь два роки цьому присвятив. Для самих лише галюцинацій? Ні, щоб визначитися, хто ж я є –  істота, що оглядає світ крізь прорізи моїх очей, соває ногами, чи щось інше. Я накопичував досвід мандрівок у не фізичному вимірі, намагався зрозуміти свою участь у природніх циклах… Соромно перед жінками. Багатьох просто використовував, не турбуючись потім їхніми переживаннями. Ні, гріха дітовбивства на мені немає: із двома жінками, які від мене завагітніли, я потім добросовісно взяв шлюб. Щоправда, з однією добросовісно розлучився, інша поки що мені дружина. Що значить «поки що»? Бо живемо окремо. Ні, вона знає, що я в її розпорядженні. А я спустошився… Якось так.

– Яка з інтерпретацій твого «я» у тих психоделічних мандрівках була для тебе найбільш несподіваною або ж відверто шокувала?

– Те, що моє «я» (уточнюю, не Валентина Поворозника, мешканця обласного центру, музиканта), а мого великого «Я» на розвилці різних форм земного втілення, є Богом… Саме це «Я» визначає, на кого я обернусь і чим буду в певний момент обертання планети; воно стягує докупи і все моє сьогоднішнє оточення, і знайомих з мого минулого, яке Валентину Поворознику не відоме зовсім.

– Всі ці речі певним чином відбилися на подальшому житті. Від чого і кого свідомо відмовився, а хто пішов з нього, не поділяючи таких міркувань?

– У побуті звільнив себе від непотребу. Ніяких ліжок, матраців чи газової плити… Їжа готується на вогні, помешкання опалюємо дровами, а спимо на підлозі. Мені не важко було все це облаштувати: зараз мешкаю на студії у свого товариша, поруч зведений ашрам. На цій базі я створюватиму й власний міжнародний культурний центр... Невеличкий такий  комплекс, де можна й композицію якусь записати, і людей покликати на міні-концерт, лекцію, а наприкінці роздати всім учасникам диски з відео, які записали просто під час музичної вечірки-квартирника.

Валентин – вегетаріанець зі стажем, на зелене ще від народження пересадив і доньку. Від їжі тваринного походження також відмовилась дружина. Тож, не важко здогадатися, яке частування чекає на випадкового гостя маленької комірчини із комп’ютером та мікрофоном на стійці, де наш герой підробляє звукооператором. Змішуючи у чашці різні сорти чаю – щоб напій вийшов тропічно запашним, – Валік ділиться секретами боротьби із цукровим діабетом. «Начебто і страшна болячка – люди на інсуліні живуть, спекатися її дуже просто. Покинь їсти мертвечину й перероблені жири, цукор заміни на мед, і все – здоровий! Але ж народ ледачий, природі власній не довіряє…» (Авт.).

– Ага, а цей ваш ашрам – за архітектурою, принципами внутрішнього розпорядку, богослужіннями, що там відбувається, – він відповідає індійському канону?

– Розумієш, є люди, які хочуть, аби так воно і було. Три рази навколо шиї зав’язувати шнурок чи кожного нового дня натягувати вдягачку певного кольору.  Але ж по суті все це – тільки зовнішні ознаки сповідування чогось. Вони навіть не посвідчують глибини твоїх переконань. Таким чином, збоку фанатичних «прихильників вішнуїзму» я зустрів потужний спротив. Організацій подібних багато, відповідно, й спекуляції на тему хто, скільки і на який градус кривизни вірує сильніше, теж трапляються. Істино щира людина з адептами іншої церкви або філософського віровчення завжди порозуміється. Головне тут – домовитися у категоріях: Бог все-таки один. П’ять років тому для мене, приміром, остаточно стерлася різниця поміж людьми і тваринами. Відколи зрозумів, що я є всім. Собака нещасний, доки бігає за власним хвостом і безперестанку кусає його. Зупиниться, втямить нарешті, що хвіст є частиною його тулуба, а тулуб – частиною нього самого, і страждання минуть. Отже, доки ми принижуємо тварин своїм зверхнім хазяйським ставленням, доти й будемо мучитися.


– А багато тварин мешкає разом з тобою?

– У хаті кіт, надворі – ще чотири собаки. Нарізно їм краще. А от дехто з моїх колишніх одновірців не гребував їх ще й дрином ганяти… Дарма, що «просвітлені».

– Повернімося до музики. Кіровоградці пам’ятають успіх проекту «Весняний галас», у якому ти був вокалістом. Перемога на «Червоній руті», «Таврійських іграх», «Перлинах сезону», «Рок-екзистенції» та в інших загальнонаціональних преміях і конкурсах. Чому все це вщухло?

– Головне, що я отримав від «Весняного галасу», – дозріле рішення вийти з гурту одразу після нашого останнього концерту у філармонії. Рік 2007-ий або 2008-ий, точно не згадаю. Не хочу ворушити. Між музикантами склалися певні стосунки – не лише творчі, – зникло альгрего нашого єднання. А потім виявилося, що це такий баласт був для мене… Так, їздили-гастролювали, і матеріал був гарний, відшліфований. Щодо каси – виходили на нулі, бо на якість грошей не шкодували. Писалися у Києві на «Вулкан рекордс», переїздів було багато. Кінець-кінцем, метаморфоза мала статися, я давно переріс цей формат.

– Як часто ти чуєш у собі потребу до сезонної линьки – тобто, коли хочеться освіжити зовнішній образ, зазнайомитися ближче із новими людьми чи розірвати непотрібні стосунки?

– Завжди, коли відчуваю неподолані протиріччя. Щоправда, інколи вище всезнаюче єство береться виховувати тебе, підкладаючи на дорозі таких людей… Але, буває,  краще ретируватися, аніж продовжувати розмову із кимось таким не по- здоровому затятим. Мислення, як правило, у таких людей мозаїчне, без перспективи на якесь узагальнення чи аналіз. Хапаються за якусь дрібничку і товчуть, ніби в ступці по сто разів…

– Як ти відпочиваєш – теж із музикою?

– Вбираю нову інформацію – здебільшого, через аудіокниги, читаю хіба що якісь статті з Інтернету. Зараз це «Критика чистого розуму» Емануїла Канта, Укарачаві (індійський філософ-моніст), ранні романи Пєлєвіна.

– А  у зв’язку з твоєю вірою, світоглядом в цілому, чи надалося корекції і твоє уявлення про роль чоловіка у родині та суспільстві?

– Ой, ну чим, скажи, є чоловік? Також дуже тимчасова, другорядна істота. Кому він завинив і що? Тут аби собою залишитися…

– Твої пости у Facebook та емоційні коментарі інших користувачів цієї мережі, особливо прихильників Майдану, свідчать про те, що остаточно від суєтного світу ти ще не відгородився. Подекуди навпаки. Ти вважаєш репресії необхідним засобом  розбудови сильної держави?

Я не відгороджуюсь від зовнішнього світу. Як подобалися жінки, так і подобаються, як грав музику, так і надалі буду. Інша річ – така моя якість, як співчуття. Ну боляче дивитися, як люди совають пальці у розетку. Хочеться крикнути: «Рєбята, ну куди ж вас несе?!!» Дарма… Зрозумій, невдоволення владою було завжди, а цією і поготів. Навіть регіонали, яких зараз виставляють на глум, знають, що не є легітимними. Так, вони себе легалізували, але не обиралися легітимно. Тому ніколи й не ходжу на вибори: кожен підпис чи галочка у бюлетені – це крок до легітимізації чергової банди. От якби ми всі взяли й бойкотували вибори, припускаю, бажані зміни прийшли б. Відповідно українським законам, зареєструвати себе, як кандидата на посаду Президента ти можеш за умови, якщо сплатиш у певний фонд 2,5 мільйони гривень. Значить, число осіб, які мають право змагатися між собою за цю посаду, обмежуються штучно. Вони між собою вже домовились… Ні, криваві розгони схвалювати не можу. Це однозначно.

До речі, коли розмова заходить про політику, ведичний спокій та уселюбність Поворозника кришиться, як скло на пожежі. Під час всезагальної мобілізації молоді на барикади Лютеранської (кінець листопада) через Facebook, Валентин пробував остудити гарячі голови дипломатично… Вгрузав в історію країн Північної Африки і Балкан, порівнював закони там і тут. Коли ж не допомогло, рубанув просто по лікоть: «Ну і їдьте ви, гарматне м'ясо. Невігласи. Тупо використають, ще й нагріються на цьому. Як вас ще застерігати?!!» (Авт.).

А якби у тебе були ці два мільйони?..

Можливо, мене хтось би підтримав, сказав: «Валік, давай!..» Тож пішов би. Так, у мене є конкретний алгоритм дій. Повна люстрація чиновників першого рангу, повернення на посади кваліфікованих спеціалісті з досвідом, віком від 40 до 60 років. За великим рахунком, історія – це псевдонаука. А поняття голого факту, інтерпретації і знання взагалі поняття антонімічні. Приміром, мій дід-сирота вибився в люди тільки завдяки Сталіну. Освіту безкоштовну здобув, став робочою людиною. А чи знаєш ти, що дітей, залишених без опіки, після війни не було? Простий сільський хлопчак міг довчитися до академіка, нікому хабарем пуза не намащуючи! Тому коли дід з гордістю дивився на портрет Сталіна, я його розумів. Саме так, як розумів усі боки років його правління. Зате за 20 років завершив індустріалізацію величезної країни, яку Європа допасала протягом 60-их. Але ж і англо-сакси не згадують про вбитих ними індіанців. Між іншим, близько ста мільйонів… Культуру підтягти. В СРСР для освіти робилося справді багато, й ідея була. Натомість в Україні я таких загальносуспільних скрепів ідеєю на бачу. Зміни можливі, варто лише почати із себе.

Чи можеш ти назвати себе утопістом?

Ну не те щоб… Знаєш, насправді я мрію про велику державу, де, як квітки у вінку, зібрані різні республіки. А керував би нею обраний спеціальною радою воїн-монах. І такий, знаєш, справжній, щоб не відсиджувався в окопах, а шаблю заголив, і – вперед! Якщо десь сумнівається, скликає раду філософів та мудреців. Укупі радяться, як і що там розрулити. А демократія – це чистої води розвод.

Закінчили теревенити надвечір. У сусідній з нами залі для репетицій здіймали громові хмари діти – повним ходом йшла підготовка до свята різних країн світу. На черзі вихід Японії. Дівчата в кімоно, гілочки сакури, самураї… До сходу нашого самурайського сонця залишалося трохи більше тижня.

Валентина Головань
24.02.2018 09:00
Вчoра, 23 лютoгo, непoдалік від Oлександрії на трасі Знам'янка - Луганськ - Ізварине сталася аварія, злетів з траси "Жигулі". Прo це "Мoїй Oлександрії" пoвідoмив oчевидець, передає "Акула". ...
22.02.2018 18:00
Через брудне скло електрички наше місто здається безпорадним та сірим.  Можливо це залежить від пори року, коли сніг вже розтанув, а зелений покрив ще не прикрасив коричневу землю. А можливо ...
20.02.2018 11:45
Сьoгoдні, 20 лютoгo, депутати міськoї ради від пoлітичнoї партії БПП «Сoлідарність», міський гoлoва Андрій Райкoвич та нарoдний депутат Кoстянтин Яриніч вшанували пам’ять пoлеглих на Майдані...
16.02.2018 18:00
У повітрі вже ось-ось з’явиться аромат весни. Природа і люди у передчутті пробудження віді сну рослин та квітів. 
14.02.2018 18:00
"Люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо. Тільки тоді, коли любимо ми - можемо зватись людьми"...