У Кіровограді рідні мами покинули чотирьох немовлят

У Кіровограді проживає понад 47 тисяч дітей. У 2013 році 54 з них опинилися без батьківського піклування. Це фактичні сироти при живих батьках, у яких немає умов чи бажання забезпечити дітям стерпний побут та здорове виховання. Начальник служби у справах дітей Кіровоградської міськради Ірина Сисак на зустрічі з представниками мас-медіа наголосила: наразі усі зусилля її відомства спрямовані на те, аби прилаштувати цих дітей в родини.

Державні заклади – це вже на крайній випадок. Протягом року 50 дітей віддано під турботу опікунів та в прийомні сім’ї, четверо пішли в інтернат. А взагалі в Кіровограді не живуть у сім’ях 140 дітей. 22 відсотки з них – інваліди, 61 – підлітки віком від 15 до 18 років. От їх якраз і бояться всиновлювати чи брати під опікунство, хоча у місті існує черга на усиновлення. Всі прагнуть узяти малюків, найохочіше приймають у родини дітей від 2 місяців до 5 років. Причому коли це брати і сестри, роз’єднувати їх заборонено. Або приймай усіх, або шукай інший варіант.

Ірина Сисак повідомила, що кінець 2013-го року позначений і сумною статистикою. Рідні мами відмовилися від чотирьох немовлят. З них одна дитина померла, бо народилася слабкою, одну всиновили, на ще одну теж є претенденти. Четверту відправили до Знам’янки, бо звідти походить біологічна мати.

Можливо, це прозвучить жорстоко, але дорослі, коли остерігаються приймати в родину підлітків, мабуть, роблять правильно. Для себе в усякому разі. Заступник начальника міської служби у справах дітей Ірина Бабич повідомила про таку закономірність. До служби стали часто звертатися батьки 12-15 річних підлітків, з котрими нічого не можна вдіяти, бо вони некеровані. Спеціалісти вважають, що це результат інфантильності та безвідповідальності батьків, які сформувалися під тиском зовнішніх обставин. Ці діти з’явилися на світ у кінці 90-х, в період тотальних безробіття, безгрошів’я, соціального хаосу та морального занепаду суспільства. В результаті діти виросли різкими, грубими, що не хочуть ні з ким рахуватися. Наприклад, одна жінка поскаржилася, що син-старшокласник не хоче її бачити, виганяє з квартири і кричить, що він тут хазяїн. Таким неконтрольованим особам не допомагають ні умовляння, ні крики, ні погрози дорослих, ні батьківські ремені. Європо, не втрачай свідомість від такого брутального порушення прав людини! У дорослих теж нерви не залізні, надто після випитого далеко понад європейський рівень. І часом дитина стає вирваною і в цілком інтелігентних та лагідних батьків. Спрацьовують чи гени якогось скаженого пращура, чи вплив друзів, чи тунельне бачення життя через комп’ютерний монітор… Втім, відстежено й інше типове явище: батьки таких дітей схильні стовідсотково довірити (тобто перекинути) справу виховання нащадків школі та іншим профільним інстанціям. Частково це себе виправдовує, адже там працюють переважно кваліфіковані та досвідчені люди з педагогічною освітою. Батьки проблемних дітей часто не виконують рекомендацій фахівців, а це треба робити неухильно. Приміром, через нечисленний штат спеціалісти не можуть регулярно навідуватися до сім’ї додому, просять батьків приходити самим, а вони не йдуть.

І ще Ірина Бабич дала дорослим просту, але дієву рекомендацію, яка допомагає уникати багатьох гострих кутів у спілкуванні з молодшим поколінням: «З дітьми треба говорити. Як з рівними, як з друзями». Певно, говорити не на підвищених тонах і ще до того, як власні діти почнуть виштовхувати «родаків» з дому…