У Кіровоград завезли Монмартр і Єлисейські поля

Ейфелева вежа, Тріумфальна арка, Нотр-Дам, Мулен Руж і Сакре Кер на відстані кількох метрів один від одного – де таке можливо? У Парижі? Відповідь неправильна. У французькій столиці її згадані маркери  розділяє поважна відстань. А у щільну юрму вони згрупувалися в Харкові. Тобто, спочатку харківський художник цю красу намалював, а потім трупа Харківського театру музичної комедії привезла цей Париж у Кіровоград і встановила на сцені театру імені Кропивницького. Це була декорація до оперети «Весела вдова», яку харків’яни показали у рамках гастрольного туру.

Оперета – це  твір, де прозою говорять мало, співають і танцюють багато, а глибокої драматургії мізер, все простенько до неможливості. По-теперішньому мюзикл, тільки архаїчний. Жанр вважається максимально розважальним, близьким до водевілю та ліричної комедії. Щоб глядач не напружувався, а  ніжився на хвилях  невибагливого сюжету та необтяжливих мелодій. «Весела вдова» в сценічній інтерпретації є плодом творчості  різних груп авторів, серед яких найвідоміший – Франц Легар. Тут є і гонитва за грошима, і подружня зрада, і ревнощі, і підступні інтриги, і кохання, та все якесь іграшкове, несправжнє, штучне – принаймні у виконанні гостей (режисер вистави Аркадій Кляйн). Зі смаком виконані і недешеві декорації та реквізит, більшість костюмів (особливо на кавалерах) теж презентабельні, дія відбувалася під живий оркестр, голоси у виконавців сильні. Як драматичні актори харків’яни «засвітилися» менш виразно, ніж як вокалісти й танцюристи. Втім, щодо хореографії є одна фіча. Зрозуміло, що у французьких салонах у ХІХ столітті могли танцювати вальс, а у кабаре – канкан, але гопак – навряд чи. А харків’яни збацали, і не раз. Спасибі, що не у вишиванках, хоча у шароварах (білосніжних) і у сільських давньоукраїнських  чоботях. Ще раз спасибі, що не в кирзачах чи берцях.

А загалом у залі був аншлаг і шанувальники оперети та класики лишилися задоволеними. Той же, хто до цього жанру байдужий, прийняв спектакль до відома. І всі разом напевне вдячні дирекції театру імені Кропивницького за чергову нагоду переглянути «гостьову» виставу.

Сніжана Казимирова