У бібліотеці імені Дмитра Чижевського відкрилася виставка Ірини Михалевич під назвою «Українська писанка». А разом із цим відбулася зустріч дослідників народного мистецтва, присвячена 120-річчю публікації Володимира Ястребова «Декілька слів про писанку».
Ірина родом зі Смоліно, але вже більше десяти років живе в Олександрії. Вона почала займатися
писанкарством лише чотири роки тому, але встигла закохатися у це мистецтво. А
народилася ця любов після прочитання посібника із писанкарства. Пізніше захотілося
спробувати самій.
«Мене ніхто ніколи спеціально не вчив створювати писанки. Але читала, спілкувалася через соціальні мережі із відомими майстрами. Здебільшого я малюю писанки вночі, коли ніхто мені не заважає, а дитина спить. Із поганим настроєм, у свята та в неділю ніколи не сідаю змалювати. Обов’язково перед створенням писанки читаю молитву. Тому вірю, що не можна писанки викидати, їх потрібно, або закопати в землю чи розбити на воду», – говорить майстриня.
Унікальність
колекції Ірини Михалевич в тому, що вона відтворює історичні писанки. Та,к у неї вже є декілька екземплярів
розмальованих яєць саме Єлисаветградського повіту. У планах – відтворити всі традиційні
писанки нашого краю, які збереглися до наших днів. Не оминула пані Ірина і
болгарську писанку на Кіровоградщині і передала ці експонати у вільшанський
музей. Також Ірина
створює власні писанки, використовуючи стародавні символи, експериментує із
кольорами. До речі, вона фарбує не лише штучними барвами, а й природніми. «Мені
дуже подобається використовувати трави.
Хоче це займає багато часу. Адже їх потрібно зібрати, зробити настій і вгадати
із кольором. Адже природні фарби можуть давати зовсім різні відтінки кожного
разу», – наголошує жінка. Майстриня багато
читає про традиції створення писанок і намагається якомога точніше їх
відтворити. Використовує різні техніки.Її роботи є вже
за кордоном – у США та Словаччині. У
минулому році вона стала стипендіаткою Президента України для молодих майстрів
народного мистецтва. А ще відтворила
візерунки писанок, які свого часу зібрала Лариса Косач, мати Лесі Українки.
Тепер ця колекція подорожує Київщиною.
