Орел, Шевченко, Кропивницький, Кіровоградщина, просвіта

Той, що умів розтинати минуле

01.10.2018 | 17:30
173

У кінці вересня наш друг, відомий історик і краєзнавець Сергій Шевченко святкував би ювілей – 60 років. Фактично розквіт сил для науковця, дослідника, коли надбана і перевірена часом тверда основа знань, надійно протоптані стежки першоджерел, вивірені розумом і серцем висновки. Але - не святкуватиме, бо три роки тому, так само у ці вересневі дні (не доживши один день до свого дня народження), Сергій Іванович передчасно пішов з життя.

  У нього, на перший погляд, досить типова біографія: народився, вчився, закінчив університет, працював, здобув наукове звання, видав десяток книжок, надбав учнів, послідовників і шанувальників і фактично раптово (хоча й певний час боровся з хворобою) пішов з життя. Але за  всим цим стоїть велика наполеглива праця.

  Йому ніщо не давалося просто так, з  наскоку. Та він і не прагнув цього. Усе перевірити,  випробувати дією і часом. Не піддаватись раптовим емоціям і суспільним хвилевим настроям. Дуже важливі, цінні риси для історика. Але вони й завадили його особистому життю: не міг обрати кохану до серця, завжди вагався, випробовував, думав. А життя не чекало.  І обходили його веселощі, радощі, розваги стороною, залишивши, врешті-решт, єдину любов – історію.

  Він був одним з небагатьох серйозних науковців, зосереджених на регіональному минулому. Так склалося, що свого часу історичний факультет у тодішньому Кіровоградському педінституті засновувався, як ідеологічна опора Компартії, її кузня кадрів і, відповідно,  фахівці вищого рівня, з високими науковими званнями та ерудицією, були прислані сюди з Росії, бо ж комуністи у такій важливій для них справі не могли довіряти місцевим кадрам, навіть перевіреним і вірнопідданим. Ясна річ, тут склалась відповідна  школа, традиція послідовників російських варягів від науки. Змінити це водночас неможливо.

  Вийшло ж так, що Сергій Іванович, випускник історичного факультету Київського університету (там теж був сильний ідеологічний вплив, але не зламаний національний первень) після директорства у обласному архіві захопився науковою діяльністю і опинився у середовищі, яке не завжди розуміло й приймало його. Авторам дисертацій про Велику Вітчизняну війну, давню Грецію і Рим захоплення Сергія Шевченка минулим свого краю здавалося дрібним і не вартим уваги. Тим більше, що його пкбліувції, (він постійно був автором мало не всіх місцевих видань, а пізніше – й сайтів) відзначалися скрупульозністю, точністю, винятковою інформативністю й сухістю.


  Я сама не раз докоряла йому за це.  Він особливо не сперечався, але завжди робив так, як вважав за потрібне. І нікому не розповідав про ту велику роботу,  яка роками тривала у його розумі і серці. А полягала вона у тому, що із  просоціалістичного (для таких людей, як Сергій, виховання у певному ключі не проходило даром) історика він поступово перетворився в україноцентричного, мислячого національними  категоріями науковця.

  Пригадую, як за кілька років до його передчасної смерті «Просвіта» запросила його провести публічну лекцію для громадськості у день української Соборності  22 січня. Було це у кінозалі обласної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського.  Думаю,  хто був на тій лекції, досі пам’ятає її. Здавалося, він скальпелем знань препарує ту епоху, показує виразки і болячки, і як для справжнього лікаря найвищою цінністю є здоров’я людини, так, відчувалось, для нього найважливішим було майбутнє нації, її вихід з історичних манівців.

  Звідтоді кожен його публічний виступ був фактично маленьким шедевром. Пам’ятаю, як вразив усіх  його аргументовані і глибокі висновки під час презентації оновленої картини Войцеха Коссака «Кривава неділя у Петербурзі 9 січня 1905 року» у обласному художньому музеї.

  Звісно, це стосується і книг. Про освіту у нашому місті, про Єлисаветградську кавалерійську школу, про національні меншини у нашому краї, про героїв козацтва. Ми ще тільки маємо осмислити його вклад у історичне краєзнавство.

  Він  пішов від нас фактично на злеті, у розквіті наукових, дослідницьких сил. Але його продовжувачам тепер не треба проходити довги йшлях пошуку себе, який довелося пройти йому. Він пілготував добру основу.

  Світлана Орел, Кропивницький


10.11.2018 08:39
Вчорa, 9 листопaдa, в облaсному центрі, відкрилaся вистaвкa художників Укрaїни  "Ню: від клaсики до aвaнгaрду", передaє кореспонденткa "Aкули".Вистaвкa присвяченa жінці, мистецтву, любові до...
08.11.2018 13:00
13-16 листопaдa "Фонтaн кaзок" вирушaє у трaдиційний ЛітФонтaн у Кропивницький, a тaкож зaвітaє до своїх читaчів вдруге у Знaм’янку, і вперше у Бобринець і Олексaндрію.Про це "Акулі" повідомили...
06.11.2018 16:30
Автор книги "Ільїн подорожує" Микола Цуканов впровaджується новий проект : Книга доступна кожному. Про це він написав на сторінці у фейсбук, передає "Акула". "Один екземпляр книги можна...
02.11.2018 17:00
Вчора, 01 листопaдa, у Кропивницькому в aктовій зaлі НВО №6 з великим успіхом стaртувaв сезон Літерaтурних сaлонів 2018-2019 нaвчaльного року. Про це інформує прес-службі міської ради...
30.10.2018 16:39
Робити те, що подобається. І за це одержувати гроші. Бажано великі. Та ще й стати занментим і популярним. Це одвічна мрія творчих людей. Чи  можна її досягти, займаючись літературною ...