У липні 1840 року на вулицях столиці колишньої Австро-Угорщини Відні з’явився новий вид міського наземного рейкового транспорту – кінний трамвай. Приклад центру метрополії наслідували інші великі міста імперії – Трієст (1865), Будапешт (1868), Прага та Грац (1875). 3 травня 1880 року трамвай докотився до Львова. Він став першим містом на території сучасної України, де запроваджено зручний і екологічний вид пасажирських перевезень. За три місяці кінну трамвайну лінію прокладуть Преображенською вулицею Одеси. Мине небагато часу і трамвай підніметься на вищий щабель розвитку.Любиш кататися…Майже одночасно з винайденням у Європі кінного трамваю, у колишньому сотенному містечку Сенча Лохвицького повіту Полтавської губернії у давній козацькій сім’ї військового лікаря Аполлона Пироцького 1 березня 1840 року народився син Федір. Талановитий хлопець, закінчивши кадетський корпус і військову артилерійську академію, виявив себе здібним винахідником. Він автор багатьох винаходів у галузі техніки, зокрема нових типів доменних печей. Та в історію Федір Аполлонович увійшов як винахідник першого у світі електричного трамваю. Ще у 1880 році інженер-новатор модернізував кінні трамваї на електричні, запустив у Петербурзі експериментальну лінію довжиною 85 метрів. Та на заваді впровадженню у практику видатного відкриття стали підприємці. Вони вклали чималі капітали у будівництво трамваїв на кінній тязі, яке ще не окупилося, і втрачали бариші. Винаходом Пироцького, як не раз траплялося у технічно відсталій Російській імперії, скористався німецький інженер Карл Генріх фон Сіменс. Він працював у Росії, часто спілкувався з Федором Пироцьким. Підприємливий німець запатентував винахід як свій і разом з братом Вернером відкрив у Берліні першу постійну електричну трамвайну лінію. Ця важлива для усього світу подія відбулася 16 травня 1891 року. Сьогодні Берлінський трамвай є найдавнішим у світі з тих, що діють у системі міського електричного транспорту.
Кінний трамвайНа лінії Берлін – Єлисаветград Рішення про будівництво у Єлисаветграді електричного трамваю було прийнято у 1889 році, але організаційний процес з різних причин затягнувся. Закладка машинного приміщення відбулася 10 листопада 1896 року. За традицією, під фундамент споруди була закладена відповідна табличка про подію. Роботи проводилися досить швидкими темпами і вже 13 липня 1897 року о 16 годині від щойно відкритого приміщення станції на вулиці В. Пермській (тепер там розташовані дитячо-юнацька спортивна школа та факультет фізичного виховання педагогічного університету ім. В. Винниченка) відійшов перший вагон електротрамваю. У торжествах з нагоди визначної для міста події взяли участь, крім місцевої влади і духівництва, представники київського купця 1-ї гільдії Л. Бродського, який фінансував будівництво, керуючий роботами німецький фахівець Гольст та Федір Пироцький. Винахідник електротрамваю жив тоді у селі Маслівці Херсонської губернії, до якої входив і Єлисаветград.
Ф.А. ПироцькийПочиналася лінія від залізничного вокзалу, проходила вулицею Бульварною (тепер Юрія Олефіренка), Дворцовою, В. Перспективною, далі – В. Пермскою до пивзаводу (офіційна назва – «Акціонерне товариство пиво-медоварного та солодового заводу «Г. О. Зельцер», спорудженого одночасно з трамваєм). Лінією курсувало п’ять відкритих, а взимку – стільки ж закритих моторних вагонів. Наступного року була прокладена літня лінія «Садова», що вела до Міського саду. Вагони на ній курсували тільки з 1 квітня до 1 жовтня, вони були відкритими. У газетах та краєзнавчій літературі іноді можна прочитати, що електричний трамвай запущено у місті на Інгулі одним з перших в Україні. Це так. Адже електрика у Єлисаветграді з’явилася 2 квітня 1880 року. Кінного трамваю у місті ніколи не було – відразу перейшли до електричного. Після Київського, нагадаю – 1892 рік – протягом 1897 року електричний наземний рейковий транспорт почав діяти у Катеринославі (Дніпропетровськ), Житомирі, Чернівцях. У Харкові, скажімо, його запустили у 1906 році, у Миколаєві – у 1913.
Курортна залізниця Міллера біля Сестрорецька, яку Ф. Пироцький перетворив на лінію електропередачВся лінія була одноколійна, протяжністю вісім кілометрів. На ній було обладнано дев’ять зупинок: біля лікарні св. Ганни (тепер пологовий будинок №2), напроти Ковалівського парку, біля фотографії Харлаба, (неподалік встановлено пам'ятник першому єлисаветградському трамваю на честь його 100-річчя (1897-1997 рр.)), напроти Міської думи (площа Героїв Майдану), поблизу ринку (магазин «Сільпо), навпроти трамвайного депо (біля Апеляційного суду), неподалік Фортечного провулку, на вулиці Садовій, кінцева – «Міський сад». У 1900-ті роки будується ще одна лінія з продовженням від вокзалу на Безпопівську Гоголя). Ця лінія з'єднала південно-східну робітничу околицю Кущівку з північно-західним промисловим районом (заводи Шкловського, Яскульського, Кеслера). Був складений проект продовження лінії вулиці В. Перспективної до Ярмаркової площі і залізниці (вулиця Маланюка). Але впровадженню задуму завадила 1-а світова війна. Залізниці належало п’ять закритих, стільки ж відкритих електричних вагонів німецької фірми «Гельбрам», два причіпних закритих вагони коломенського заводу, три причіпних вагони фірми Яскульського та дві причіпні платформи. Для потреб трамвайного парку було побудовано депо на В. Пермській та другу чергу міської електростанції. Автором проекту її був талановитий міський інженер Євген Тамм (батько лауреата Нобелівської премії Ігоря Тамма). Розміщувалася вона поблизу Макіївського бульвару (сучасна площа Б. Хмельницького, на тому місці тепер міститься 14-поверховий будинок. Електростанція обслуговувала в основному трамвай. Існувала до липня 1941 року, перед окупацією міста гітлерівцями за наказом керівництва міському компартії була повністю знищена, після війни не відбудовувалася.
Перша у світі регулярна пасажирська лінія трамваю на електричній тязі, відкриту у Берліні у травні 1881 рокуБурхливий розвитокНаявність трамваю благотворно вплинула на вирішення транспортних проблем міста, що бурхливо розвивалося, забезпечивши швидкий, зручний і відносно дешевий зв'язок робітничих та індустріальних околиць з діловим центром, житлових районів з навчальними закладами, магазинами, заміськими дачами і левадами, культурними установами. Добре продумані були загальні правила користування міським трамваєм. Ціна проїзду складала до п'яти копійок для дорослих і до трьох для дітей від 7 до 16 років (мова йде про часи до 1918 року). Це досить висока сума, якщо врахувати, що буханець хліба коштував одну копійку. Тому користуватися послугами «малої залізниці» могли далеко не всі мешканці, особливо центральної частини міста, та й відстані були не такі вже й довгі. Для деяких державних службовців існували своєрідні пільги. Наприклад, для поліцейських і рознощиків телеграм. Але їхати безплатно вони могли лише у службовій формі і не більше одного у вагоні. Причому, у салон заходити і сидіти пільговикам не дозволялося, вони мусили стояти на передній площадці (тамбурі). Тільки цій категорії городян надавалися такі скромні пільги.
Під час подій Української революції рух трамваю припинився 8 січня 1918 року, відновився 1 травня 1922 року. У цьому ж році на вулиці Гоголя зношені колії на головній лінії були замінені новими. Невдовзі з вулиці Дворцової по Кавалерійській проклали заплановану ще до війни гілку на Миколаївку, у 1934-му – вантажну колію з вулиці Гоголя по Володарського (Тарковського) до хлібозаводу на вулиці Т. Шевченка. На той час трамвайне депо налічувало 10 вагонів, які курсували двома маршрутами: «Вокзал – Пивзавод» та «Центр – Кущівка». Цього ж року у Харкові було придбано 11 вагонів, що дозволило списати старі німецькі. У 1940 році довжина трамвайних колій становила 16,2 кілометра, у депо було 29 вагонів, діяла тягова підстанція та трамвайний парк, існував також допоміжний парк. Діяли чотири маршрути: «Вокзал – Пивзавод», «Центр – Кущівка», «Вулиця Дворцова – Миколаївка», «Пивзавод – Міський сад». Три з них мали лише одну колію, тому на деяких зупинках були обладнані роз'їзди. Поворотна петля знаходилася біля вокзалу. У 1940 році був складений проект розширення трамвайної мережі, який здійснити не встигли.
Правила користування трамваєм
Пільговий квиток на проїзду трамваїРуйнівна війнаПершого удару трамвайному господарству було завдано напередодні війни. У червні у жорна безпідставних комуністичних репресій потрапили кадри трамвайників, були репресовані рядові спеціалісти і керівники. У 1941 році при відступі радянських військ, як вже зазначалося, було підірвано трамвайну електростанцію, зруйновано трамвайне господарство. Під час окупації міста німці намагалися запустити трамвай, полагодили колію і вагони, але не встигли поновити електростанцію. При відступі вони вивели з ладу відбудоване ними. Залишки колій і машинного обладнання виднілися серед бруківки вулиць і дворів депо наприкінці 50-х років. Після закінчення війни робилися невдалі, через брак коштів, спроби відновити кіровоградський трамвай. Уцілілі трамвайні вагони передали Вінниці (там кошти знайшли. І не прогадали. Вінницька міська рада, добре усвідомлюючи значення електричного міського транспорту, дбає про розвиток трамваю. Вона давно співробітничає з муніципалітетом швейцарського Цюриха, який поповнює тролейбусний парк Вінниці. На сьогодні він складається з 101 вагону з причепами найсучаснішої конструкції. Це дозволило місту повністю перейти на перевезення пасажирів трамваями. Для людей це значить чіткість, точність, комфорт. Кіровоградці ж сьогодні змушені їздити у переповнених несправних маршрутках з невихованими водіями, сплачуючи за проїзд удвоє дорожче пасажирів Вінниці).
Телефонний апарат трамвайної контори кінця ХІХ століттяВідновлення після війни трамвайного руху необачливі керівники Кіровограда вважали недоцільним, довелося у 1967 році у облаштовувати тролейбус. Втім, він сьогодні теж не дуже процвітає, не виключено, що і його чекає сумна доля трамваю. А шкода – трамвай (тролейбус) у розвинутих країнах був і залишається найбільш практичним, простим, зручним, екологічним і дешевим видом транспорту. Так звані маршрутки – річ ненадійна і недовговічна, погано пристосована до перевантажених вулиць старих міст, тісні салони ніколи не зможуть задовольнити пасажирського потоку: він невпинно зростає і вимагає до себе підвищеної уваги. Автобуси теж проблемні через постійний дефіцит і дорожнечу пального та складного обладнання, властивість забруднювати довкілля.
Пам’ятник першому трамваю у КіровоградіЮрій Матівос
