Бурхливий період
студентства – невід’ємна складова формування сучасної особистості. Комусь
вдається подолати труднощі та вступити на омріяну спеціальність в омріяний виш,
а комусь ні. Проте, в будь-якому випадку охоче або не зовсім прямуєш до
отримання вищої освіти. Із дня в день ти ходиш довгими коридорами свого
університету. Хоча б раз промайнула думка – кого ці стіни вже встигли побачити
на своєму віку? Хто, як і ти, тут знаходив друзів, закохувався і врешті-решт
прогулював пари? Як виглядав твій улюблений буфет і чи був він раніше? Чи
завжди були суворі викладачі? Ти часто свариш свій корпус, проте не маєш
поняття про його історію. Хіба не так?
Напевно будь-який
житель обласного центра знає, що на самісінькому початку вулиці Шевченка
розташоване ціле навчальне містечко Центральноукраїнського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Історію вишу було вже
неодноразово висвітленов книгах місцевих науковців, з якими може ознайомитися
кожен охочий. Деякі фрагменти представлені на офіційному сайті університету.Кожна будівля
відповідає певному періоду в житті навчального закладу. І всі разом
символізують зв'язок хитких століть з
неповторною освітянською аурою. Наприклад, наймолодшою є «філфаківська»
п’ятиповерхівка, яка споруджена за часів Незалежності. Семиповерховий корпус
має радянські корені, створений в «Пушкінські часи». А тепер найцікавіше.
Начебто всім відомо, що двоповерхівка налічує найбільшу кількість років свого
існування. Всі бачили фотокартку XX століття з
громадською жіночою гімназією в цьому корпусі. Проте надалі білі плями і безліч
знаків запитань.Насамперед
Єлисаветградська громадська жіноча гімназія бере свій відлік ще з двокласного
училища. Саме вона є найстарішою серед
жіночих навчальних закладів Північного Причорномор’я.
На середину XIX століття постала
проблема реформування жіночої освіти в Росії. Із перших цю проблему описав у
одній із статей у липні 1856 опікун Одеського навчального округу Микола
Пирогов, який під час Кримської війни працював у Єлисаветградському шпиталі.
Того ж року міністр народної освіти Норов вказав на фактичну тотальну
відсутність жіночих навчальних закладів.В умовах
кріпаччини та військових поселень, Валуєвського циркуляру та Емського указу,
переслідування української інтелігенції, зросійщення навчального процесу,
нерівноправного становища жінок відбувалося становлення гімназії в нашому
місті. У середині цього ж століття в Єлисаветграді діяло кілька дівочих пансіонів,
однокласних шкіл. Наприкінці 1850-х років постало питання про відкриття
міського двокласного дівочого училища. На підготовчому етапі зустрічалися
назви, які характерні для тогочасного розшарування суспільного життя: «школа
для дівчат бідного і нижчого станів», «школа для бідних дівчат нижчого класу
людей», «школа для сиріт та бідних дівчат нижчого стану».10 жовтня 1860
року відбулося урочисте відкриття училища в будинку Плескачевської по вулиці
Перспективній. Саме цей рік стане початком відліку, створеної пізніше на базі
вказаного навчального закладу, жіночої гімназії – найстарішої на Півдні
України.
На початку 80-х
років XIXстоліття більшість жіночих навчальних
закладів імперії складали гімназії і промгімназії. 1881 року в Єлисаветграді
досягли найвищого гімназійного статусу в підготовці освітян. За клопотанням
опікунської та педагогічної рад було відкрито VIII додатковий педагогічний гімназійний клас.
Відразу постала
проблема дефіциту навчальних площ. Рішенням стало спорудження спеціального
приміщення на перетині Петрівської вулиці (нині Шевченка) та Театрального
провулку. Розпочалися проектувальні роботи, в ході яких вивчався досвід
будівництва херсонської і миколаївської гімназій. Зокрема, планувалося приблизно
на 800 учениць із розрахунку 0.5 куб. саж. повітря на кожну. Приміщення мало
складатися із трьох з’єднаних у вигляді подвійної літери «Т» корпусів.
Поперечний корпус на Петрівській, який проходив по лінії головного фасаду, містив
у проекті головний вхід із парадним вестибюлем, приймальнею, учительські,
квартиру начальниці на нижньому поверсі, парадні сходи до актової зали,
церкву, бібліотеку, природничий і фізичний кабінети на верхньому поверсі. Із
середини першого корпусу проходив через обидва поверхи світлий коридор до
другого, повздовжнього корпусу, розташованого всередині двору з 14 класними
кімнатами. У розташованому симетрично першому третьому корпусі проектувалися
учнівський вихід, гардеробна, класи для малювання, рукоділля, танців, музики і
чотири звичайні класи. Сходи і санвузли розміщувалися «центрально і
симетрично».
У 1902 році
міська управа і будівельна комісія вирішили здійснити урочисте закладення
приміщення гімназії на Хоминому тижні. Уже перші роботи обійшлися дорожче, ніж
планувалися. Будівництво перетворило колишній пустир у жваве місце.Офіційне
відкриття відбулося в неділю 11 квітня 1904 року. Через декілька днів
опікунська рада звернулася до думи з проханням встановлення огорожі з фасаду.
Більшість гласних вважала, що це спотворюватиме нову споруду з досить красивою
архітектурою. Навіть на думку не спадало, що це виправдано
педагогічно-виховними мотивами. Все-таки було вирішено за доцільне влаштувати з
головного фасаду відкриту огорожу, з інших боків – закриту.Нове приміщення
збільшувало потенціал навчального процесу, розширювало можливості виховної
роботи в жіночій гімназії. 1904-1905 навчальний рік був першим, повністю
проведеним в нових стінах. Їх освоювали законовчителі протоієрей Парфенов і
священник Стефанович, викладачі Руденко, Пенескул, Кир’яков, Лещенко, Іванов,
Бортовський, Польський, Кончинський, Ростовський, Зубков, Коренко, Кунетін,
Пекарська, Крижанівська, Павлов, Ратушенко та інші.
Високий рівень
вимог до учениць обумовлював значний, як на нинішній час, «відсів» з гімназії.
Так перший навчальний рік лише 90.4 % завершили успішно, інших відрахували.1904-1914 роки
стали періодом найвищого розквіту гімназії. При допомозі керівництва міста було
усунуто будівельні недоліки, повністю облаштовано територію. Потужний
педагогічний колектив заволодів головами вихованок. У актовій залі раз по раз
лунав спів талановитих виконавців.1919-му радянська
влада використовувала приміщення навчального закладу для Єлисаветградського
відділу народної освіти. На верхньому поверсі розміщувався музичний комітет
підвідділу мистецтв, який очолював Гайсинський. Заступниками були Кароль
Шимановський та Генріх Нейгауз. У стінах
громадської гімназії збиралося чимало єлисаветградців послухати популярні
класичні твори. Роками по тому народний артист Радянської Росії, професор
Московської консерваторії, доктор мистецтвознавства Генріх Нейгауз згадував:
«Концерти, які влаштовувалися у великому чудовому залі колишньої жіночої
гімназії, мали такий успіх, що місцеві дотепники говорили, ніби на них
приходили навіть розстріляні. Акомпанував незмінно Кароль Шимановський…
Єлисаветград ще ніколи не переживав такого «розквіту» музичного життя».Завершення
діяльності гімназії припало на досить трагічний період для України –
становлення радянської влади. Скрутні часи для міста, нестабільна політична
ситуація. Історія більше не відвела часу найстарішій жіночій гімназії Півдня
країни. Проте, незважаючи на це, добротна будівля продовжила слугувати
благородним освітянським цілям.Валерія Олещенко
