Люди особливо відповідальних професій – пожежники, міліціонери та лікарі через вигляд крові додолу не опадають і на бабині побрехеньки про зачаровані будинки особливо не ведуться. Інструкція, вихолоджений на нічних чергування розум, – ось головні дороговкази і порадники. Але й без робочих забобонів теж не обходиться. Лікарі, як моряки чи рибалки, з деяким побоюванням ставляться до жінок. Вважається, що вся доба буде важкою і клопітною, якщо на перший виклик виїздить бригада, у складі якої є хоча б одна жінка. Також у приймальному відділенні стараються зайвий раз не вмикати світла – аби хворі до лікарні, як мошка на світло, не зліталися. А в кутку біля дверей ставлять догори перевернутого віника, щоб відганяв важкі недуги. За погану прикмету вважають також, якщо першим на чергуванні був виклик із лежачим хворим (значить, протягом доби усі лежачі будуть, руки від носилок вкінець отерпнуть), або людина, якій стало зле на вулиці. А під час оперування дитини хірург обов’язково кладе перед дверима операційної зали її черевички – на швидку поправку і благополуччя. Пожежники. Під час проводів на пенсію колишнього вогнеборця, його змушують тягнути на мотузку машину. Звісна річ, техніка «вередує і опирається» – тобто, не хоче щоб бувалий вояка покидав місце служби». А ще новобранців пожежних команд та пенсіонерів купають із брандспойта – на удачу. Тим, що заступають на добову варту, замість «До побачення!» кажуть «Сухого рукава!» (тобто, щоб минулося без пожеж). Також не вітається піжонство – поява на станції когось одного у новій формі обіцяє всій бригаді важку добу. Тому спочатку форму годиться «обносити» – піти до начальства, зазирнути у відділ кадрів чи столовку, а вже потім – на майданчик для шикування. Теж стосується і стрижки – її роблять, здебільшого, одразу після завершення трудової доби. Правоохоронці. ДАЇвці як смерті бояться початку дня із зустрічі свого безпосереднього начальника – значить і на дорозі не в лад все ітиме: одні ДТП з трупами, і по службі теж якась халепа. У таких випадках ті, що вищі званням, перепрошують у своїх підлеглих. Прикмета ця дуже дієва. Біду віщує і необережно кинутий або десь забутий жезл – до звільнення. Співробітники прокуратури, прощаючись із слідчими та операми, ніколи не кажуть «До побачення!» – доведеться бігати один до одного за якимись доказами та папірцями мало не цілий тиждень. Обходяться нейтральним «Побачимося!»
