«Справедливість є, за неї варто боротися!» - сьогодні минає два роки з моменту арешту Юлії Тимошенко

5 серпня минає два роки з моменту арешту Юлії Тимошенко. А якраз напередодні, 31 липня, вступило в законну силу Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), що вона була арештована незаконно та утримувалася під вартою з політичних мотивів. Що це значить? Та дуже все просто: якщо арешт підсудної визнано незаконним, то всі інші судові дії (аж до проголошення вироку), як наслідок, також незаконні.

Рішення ЄСПЛ – насамперед, вирок нашій українській владі. Тож, якщо впродовж двох років уся прогресивна спільнота, політики світового рівня, які спостерігали за судилищем над Лідером української опозиції, намагалися довести нашій владі, мовою дипломатії, що переслідування за політичними мотивами незаконне, то наразі їхня тональність різко зміниться. Адже в демократичних країнах свято виконуються рішення судів, де перед законом усі рівні – президент, прем’єр, простий громадянин. Їм, на щастя, ніколи не збагнути наших жахливих повсякденних українських реалій, коли з судами можна «домовитися», коли суддя виконує чиєсь політичне замовлення. І ось тепер, посилаючись на Рішення ЄСПЛ, політики чітко визнають, що українська влада – це диктатура, режим, оскільки є політичні в’язні.

А тепер давайте задумаємося, як було ці два роки Юлії Тимошенко – політику, якому на президентських виборах віддали перевагу виборці в 16 (!!!) із 27 регіонів України? Що відчувала ця сильна і нескорена жінка, яку незаконно запроторили за грати, де 24 години на добу, задля чиєїсь параноїдальної насолоди, за нею «стежили» відеокамери, а там, на волі, за вказівкою, продукувалися нові кримінальні справи? Нічого, що звинувачення розсипалися немов «картонні будинки», однак вони підхоплювалися замовними журналістами і скрізь – з екранів телевізорів, зі шпальт газет, що належать олігархам – у свідомість українців намагалися вбити: винна, винна, винна!

Вже більше року Юлія Володимирівна перебуває в залізничній лікарні міста Харкова. Будь яка людина може безпомилково визначити вікна її палати: 9-й поверх, затоновані, за гратами. Вони не пропускають сонячне проміння і не відкриваються, щоб Юля не могла бачити внизу, перед ворітьми лікарні, людей, які щоденно приходять та приїжджають сюди до неї. Але вона знає, що вони там, серцем відчуває, і коли в невеличкому отворі (що для провітрювання) з’являється її тендітна рука або ж білий аркуш паперу, то люди відразу їй кричать: «Юля, ми з тобою!»

Чи могла Юлія Володимирівна передбачити усі гоніння, що їй влаштує влада, і якось захистити себе? Авжеж, могла. Після президентських виборів вона, напевне, могла б виїхати з України. Але вона знала, що тоді влада скаже нам, українцям: «Кинула вас ваша Юля!» І вона розуміла, як зневіримося ми, адже її головне політичне кредо – «Справедливість є, за неї варто боротися!»

Тому Юлія Тимошенко свідомо залишилася – щоб боротися, щоб виконати свою місію для розувіреного  та розчарованого народу…

У українського поета – пісняра Юрія Рибчинського є прекрасний алегоричний вірш  - пісня російською мовою – «Белая ворона». Про те, як чорне «вороньё» заклювало не таку, як вони, білу. «Если мы – черны! Будь и ты черна!». І уся «свора» кинулася обляпувати брудом, чорнотою. Однак, та сльозами умилася і стала знову такою, як і була – «белая, гордая, смелая!».

Здається, ця алегорія стає для нас пророчою.

Не пристане увесь бруд, який виливала та виливає влада на справжнього нашого лідера – Юлію Тимошенко. І ми називаємо її нашою Берегинею!

Від імені усіх партійців Кіровоградщини – голова Кіровоградської обласної організації політичної партії ВО «Батьківщина» Олександр Чорноіваненко та бюро Кіровоградської обласної організації політичної партії ВО «Батьківщина».