Скільки ж сільських голів у Злинці?

За роки незалежності України прокурорсько-міліцейсько-судова практика збагатилася такими «перлами», що майбутні покоління, натрапивши в архівах на документи наших днів, неймовірно дивуватимуться та ще й, не виключено, крутитимуть пальцями біля скронь, мовляв, які ж вони були дурні! Але звідки їм, наївним, буде знати, що дурість не завжди породжується незнанням, що вона може бути плодом умисних дій чи без дій. Останнє трапляється нині настільки часто, що вже вважається річчю звичайною, а то й обов’язковою, і винних за подібну практику не притягують до відповідальності, бо за тим усім стоять чиїсь інтереси.

Уже кілька років держава не може виконати рішення суду, яке було проголошене від її імені стосовно першого заступника Кіровоградського міського голови Анатолія Перевозника. Його звільнили з посади, начхавши на закон і мораль. Знадобилося понад 150 судових засідань різного рівня судів, щоб довести незаконність того рішення, але повністю відновити справедливість не вдається, бо керівники ради тупо ігнорують судовий вердикт у цій справі й відбуваються компенсацією вимушеного безробіття Анатолія Володимировича з міського бюджету, завдаючи тим самим чималої шкоди громаді. Ситуацію мала б виправити виконавча служба, натомість вона демонструє цілковиту безпорадність, а час пливе, спустошення казни триває.

Щось подібне назріває і в Злинці Маловисківського району, де фактично сільським головою значаться дві людини, бо не дочекавшись звільнення одного, обрали іншого. Скажете, такого бути не може? Може.

Леонід Іванович Степанцов (на знімку) у 2006 році був удруге обраний сільським головою Злинки. Свої обов’язки виконував добросовісно, в усякому випадку, крім заохочень, не мав стягнень, фінансових чи інших порушень у його діях контролюючі органи не виявляли. Неприємності розпочалися, переконаний Степанцов, коли він почав говорити про необхідність проведення інвентаризації землі. Справа в тому, що за тодішнім законодавством земельні наділи (паї) померлих власників у разі відсутності спадкоємців, мали б переходити у розпорядження сільської ради, але не переходили, й орендарі продовжували ними користуватися. Ініціатива сільського голови декому з них не сподобалася, а тому, каже Леонід Іванович, чекали найменшої підстави для усунення його з посади. Врешті-решт, у 2008 році така підстава нібито була знайдена, й механізм запрацював. Працює він і досі, хоч і з деякими перебоями, а коли зупиниться, не відомо. Та про все по порядку.

24 квітня 2008 року районна прокуратура порушила кримінальну справу відразу за двома статтями Кримінального кодексу: 191, частина 3, та 366, частина 1. Перший епізод стосується фінансів. Як зазначається в обвинувальному висновку, «діючи у власних інтересах, Степанцов Л. І., як сільський голова, в порушення вимог закону України, без відповідного рішення сесії

19 листопада 2007 року склав завідомо неправдивий документ, а саме виніс розпорядження № 327 «Про преміювання», яким з… нагоди Дня місцевого самоврядування надав собі премію в розмірі 2400 грн.». За другим епізодом сільський голова обвинувачувався в тому, нібито сесія сільради 18 січня 2008 року була проведена з грубим порушенням вимог, передбачених ч. 2 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування». Аргумент – із 19 депутатів сільської ради були присутніми тільки дев’ять, до того ж два депутати М. Яковлева (на той час – секретар ради) та М. Хмурін (землевпорядник сільради) були проти відкриття сесії. Стосовно преміювання. Згаданим розпорядженням сільський голова заохотив не тільки себе, а й усіх працівників ради, виходячи з наявних фінансових можливостей. При цьому, каже, керувався чинними законодавством та рішеннями Злинської сільської ради за № 64 і № 65 від 16 січня 2007 року, якими йому надавалося право на видачу такого розпорядження. В основу обвинувального висновку слідчий В. Чуйко поклав довідку головного контролера-ревізора КРВ у Маловисківському районі А. Малашенка, хоч, як вважає Степанцов та його адвокат Станіслав Туровський (на знімку), не повинен був цього робити, оскільки довідка не була складена на бланку контрольно-ревізійної служби, не мала підписів посадових осіб сільської ради, до неї не були відібрані пояснення стосовно виявлених порушень, і взагалі довідка, як документ, не передбачена жодним нормативним актом, що регламентує діяльність державної контрольно-ревізійної служби. Тобто є всі підстави припускати, що на висновок контролера-ревізора в прокуратурі чекали, а тому ніхто не звертав увагу, як він оформлений.

Слідчий прокуратури Олександр Коровка, який проводив розслідування справи після повернення її судом у жовтні 2012 року, під час нашої з ним зустрічі пояснив, що прокуратура виходила з такого твердження А. Малашенка: сільський голова мав право раз на місяць призначати надбавку лише в розмірі десяти відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг і стаж державного службовця та преміювати в тому ж розмірі. Степанцов же стверджує, що видав розпорядження про преміювання, що не забороняється законом, і тільки наприкінці 2007 року, коли з’явилася фінансова можливість, а головне – не виходячи за межі затвердженого фінансування. Пізніше А. Малашенко як свідок неодноразово під час судових засідань пояснював, що в 2007 році Злинська сільська рада не вийшла за межі кошторису, збитків громаді та державі не було завдано. До такого ж висновку дійшла і старший судовий експерт Кіровоградського відділення ОНДІСЕ МЮ О. Ляшенко, про що вона повідомила у своєму висновку та підтвердила в лютому нинішнього року в суді. Здавалося б, цього було достатньо для закриття справи по цій частині звинувачення, та не для того ж вона порушувалася.

Що стосується звинувачення за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу (службове підроблення), то, як на мене, воно з’явилося тільки тому, що прокуратура по-своєму трактує Закон «Про місцеве самоврядування». Хоч у документі (ст. 12, ст. 43) записано, що на сільського голову поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, а тому при встановленні результатів голосування до загального складу включається сільський голова і враховується його голос, вона й досі вважає, що голос сільського голови можна враховувати лише після відкриття сесії. На чому ґрунтується це переконання, зрозуміти важко, у кожному випадку саме така норма в законі відсутня. Можна було б звернутися за роз’ясненням до відповідного Комітету Верховної Ради, чи Мінюсту, якщо є розбіжності в думках, але ж для цього потрібне бажання, а його не було.

Через півтора місяця з моменту порушення кримінальної справи слідчий прокуратури В. Чуйко своєю постановою відсторонив Л. Степанцова від займаної посади сільського голови на період досудового слідства та судового розгляду, а через десять днів спрямував справу до Маловисківського райсуду. Розгляд справи тривав більше року. Незважаючи на пенсійний вік Л. Степанцова, заступник прокурора району С. Буран, доводячи в суді його вину, просив призначити йому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі реально та взяти його під варту уже в залі суду.

Результатом судового розгляду стало засудження до чотирьох років позбавлення волі умовно. Апеляційний суд у квітні 2010 року цей вирок скасував і направив справу на новий розгляд. Це він робив ще двічі, а 27 лютого нинішнього року Маловисківський райсуд уже сам повернув справу прокуратурі для усунення недоліків та виконання вказівок, викладених у мотивуючій частині судової ухвали. Іншими словами, для вжиття всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослід-ження обставин справи, вирішення питання доведеності чи недоведеності вини Степанцова. Апеляційний суд погодився з таким рішенням.

Тепер Степанцову можна було б уже й полегшено зітхнути, адже нарешті його п’ятирічні митарства закінчаться, але, навчений досвідом спілкування із стражами закону, він не поспішає давати волю емоціям. І правильно чинить, бо в міліції, куди прокуратура «скинула» справу для дорозслідування, не поспішають доробляти те, що не доробила прокуратура майже за п’ять років. При зустрічі слідчий міліції В. Багрій, в якого справа Степанцова знаходиться без руху більше двох місяців, підтвердив мені, що через завантаження іншими «кримінальними провадженнями» він поки що не може виконати зауваги суду. Тобто ще не відомо, скільки триватиме тяганина, а це цілком влаштовує декого зі злинчан. У першу чергу – нинішнього Злинського сільського голову Марину Яковлеву, котра доклала чимало зусиль, щоб її керівник Степанцов роками ходив по судах.

Це вона, достовірно знаючи, що вирок від 21 серпня 2009 року не набрав законної сили, як секретар ради, уже 24 вересня 2009 року скликала сесію, щоб направити до Верховної Ради клопотання про призначення позачергових виборів сільського голови. Степанцов був присутній на тій сесії, однак слова йому не надали. Щоб не зруйнував розроблений сценарій. Зокрема, він міг звернути увагу депутатів на те, що закон у даному випадку вимагає проведення таємного голосування, а тоді ще не відомо, чи вистачило б голосів для прийняття потрібного секретарю ради рішення. Яковлева так поспішала, що забула поставити на голосування питання про дострокове припинення повноважень Степанцова, або ж навмисне це зробила, оскільки не мала документального підтвердження того, що вирок почав діяти. До речі, звідси й бере початок «двоголів’я» у Злинці.

Діяти так Яковлевій допомагала підтримка співзасновника і керівника найміцнішого місцевого господарства «Авангард»

А. Хмуріна. Це він, Анатолій Борисович, агітуючи за Марину Григорівну на виборах через рік, скаже кореспонденту «України-Центр», що Злинці потрібен саме такий голова. Нічого незвичайного в його діях не було б, якби, по-перше, він не мав відношення до землі, про необхідність інвентаризації якої говорив свого часу Степанцов, а по-друге, якби мати Яковлевої не була серед співзасновників «Авангарду», не працювала в бухгалтерії цього господарства. До речі, допомагала Марині Григорівні й рідна сестра Н. Велігіна, направивши в березні 2008 року листа правоохоронним органам про «злочинну діяльність» Степанцова з такими подробицями, які могла знати тільки секретар сільради.

Треба зазначити, що з урахуванням того, що суди ще тривали й сільським головою рахувався Степанцов (тимчасове відстороненн від виконання обов’язків не рівнозначне звільненню), ініціаторів проведення позачергових виборів могла б зупинити районна прокуратура, але її принциповості вистачило тільки стосовно Степанцова, який нібито привласнив 2400 гривень. Позачергові вибори були призначені на 20 червня 2010 року, для їх проведення виділили 77 тисяч гривень. А через кілька місяців відбулися вже чергові вибори, які теж обійшлися в кругленьку копієчку. На цих виборах знову перемогла Марина Яковлева, тільки ж і Степанцова ніхто не звільнив, у його трудовій книжці і досі значиться, що він є сільським головою Злинки.

Переконаний, що протистояти системі, яка апріорі сприймає тебе за злочинця, самому Степанцову було б важко. Адвокат Станіслав Туровський долучився до справи не відразу, але завдяки йому вона, як мовиться, розсипається на очах (тому, схоже, й не поспішають у міліції з виконанням доручень суду). Більше того, Станіслав Казимирович вбачає у діях Яковлевої ознаки карних злочинів. Так, вона тривалий час заводила в оману суд, стверджуючи, що вона та депутат М. Хмурін (брат А. Хмуріна) були проти відкриття «бюджетної» сесії 18 січня 2008 року. Лише після неодноразового допиту в суді її та свідків вона визнала, що говорила неправду. Ще вона виготовила кілька протоколів згаданої сесії, в яких значилося, що два депутати були проти відкриття сесії, й маніпулювала ними в залежності від обставин. Оскільки ці протоколи не були підписані Степанцовим, рішення сесії вважалися б нелегітимними і це ще більше погіршило б становище сільського голови. Врешті-решт, заплутавшись, Марина Григорівна подала на вимогу суду справжній протокол, що стало несподіваним навіть для слідчого В. Чуйка, котрий підтвердив у суді, що раніше Яковлева видала йому протокол без підпису Степанцова. Це з її вини не було проінформовано Верховну Раду про відсутність підстав для проведення позачергових виборів, що й призвело до значних фінансових витрат.

– Враховуючи все це, – каже Станіслав Казимирович, – ми неодноразово зверталися до правоохоронних органів про порушення кримінальної справи проти Яковлевої, але отримували відмови, мовляв, у її діях відсутні ознаки злочину. В останній відповіді зазначається, що оцінкою дій Марини Яковлевої не займатимуться до тих пір, поки не буде поставлено останню крапку в «справі Степанцова». Підтекст відповіді нам зрозумілий: а раптом Степанцова суд визнає винним? Але ж перелічені вище дії Яковлева скоювала в рамках тієї ж «справи Степанцова» умисно і з однією метою: добитися усунення Степанцова з посади в своїх же інтересах. Хіба це так важко зрозуміти? Врешті, яким законом правоохоронним органам дано право відкладати реагування на дії з явними ознаками злочинів? Я такого закону не знаю.

До сказаного адвокатом додати щось важко. Можливо, тільки ось таке. В голові не вкладається, що пошуком відповіді на елементарне запитання зайнято чимало людей. Не рік, не два – п’ять років! При цьому отримують платню, звання, підвищення. З багатьма з них пощастило зустрітися під час поїздки до Малої Виски. Всі вони захищають свою позицію, своє відомство і не хочуть зрозуміти, що захисту потребує і Степанцов (він має на те конституційне право!), а тому від них вимагається тільки одне – об’єктивне, неупереджене виконання свого обов’язку.

Марина Яковлева, яку ми застали в її робочому кабінеті, теж власної думки не змінює. Вона вважає Степанцова винним у скоєні злочинів, хоч суд ще не сказав свого останнього слова. Щонайменше, це не по-людськи. А ще Марині Григорівні варто знати, що покровителі не всесильні, що правоохоронці колись не зможуть закривати очі на її дії в цій дуже не гарній історії.

Пишучи ці рядки, не можу відкараскатися від набридливої думки: а якби Маловисківський суд прислухався до заступника прокурора району С. Бурана й позбавив волі Степанцова на шість років, а апеляційний суд Кіровоградської області залишив його вирок без змін? Але ж таке справді могло статися…

Валерій М’ЯТОВ, "Наш бізнес"