Сьогодні у конференц-залі ІВЦ «Перевесло» відбулась презентація нової книги Сергія Жадана «Месопотомія». Триста сторінок, зшитих докупи любов’ю, сумнівами, безугавною бізнесовою суєтою та хатнім життям харківчан, яким перевалило за 35, впритул наближують читача до запитання – а що ж, власне, зробило корисного це покоління?
Крім психологічних студій на своїми реальними знайомими і вигаданими персонажами, до структури роману включені й фантасмагоричні та гротескові елементи, однак, запевняє пан Сергій, аналогій з відомим твором росіянина Михайла Веллера «Легенди Невського проспекту» шукати не слід. Все-таки ця річ написана про Харків; відтак, просякнута його особливою міфологією… «Чому називається «Месопотамія?», – спитав хтось на останніх рядах, – «Бо Харків побудовано у межиріччі річок Харків і Лопань… Він і у метальному, й історіософському сенсі теж є пограничним містом. Принаймні, проблема особистої і соціальної самоідентифікації гнітила його поселян завжди».
Книжка книжкою, проте більшість учасників заходу цікавила думка письменника про ситуацію у країні, що склалася, зокрема, офіційну позицію решти топових українських авторів. Разом із Оксаною Забужко та Андрієм Курковим відомий харків’янин очолює Наглядацьку Раду об’єднання «Громадська солідарність», що збирає кошти для лікування людей, які постраждали на Майдані. «Ми готові допомагати і тим солдатикам, що обводили спецпризначенців кордоном, поморозивши собі руки… У цьому, на мій погляд, і полягає зміст зрілої громадської позиції. Необхідний певний баланс, рівновага…Але, звичайно, це не стосується осіб, причетних до катування».
З різноманітними промо-акціями та через участь у музичних проектах Сергій Жадан об’їжджав Україну і протягом останніх трьох місяців. Деінде, не на Східній Україні, зауважує письменник, публіка від торішньої мало відрізняється. Попит на книги і подібні заходи є; від друку його нових книг відмовилося лише одне тернопільське видавництво. «Кажуть, ну зачекаємо, що там у Східній буде… А в Донецьку мене закидали яйцями та презервативами з водою, і університет їхній відмовив у приміщенні для відкритої лекції. До хлопців, які організовували тур, приставали із якоюсь маячнею та підозрами. В Луганську теж таке повторилося. Втім, я переконаний, їздити туди і перевіряти свою книжку тамтешньою публікою просто зобов’язаний будь-який нормальний сучасний письменник. Зрозумійте, їм важче, аніж нам. Адмінресурс потужний, медійний пресинг…»
