АКУЛА MEDIA
Ви помічали, наскільки нетривка людська пам’ять? Не сфокусував свою увагу на чомусь – і через кілька років не лишається й сліду про те, що писав, думав, робив. Кажуть, воно зостається у підсвідомості.

Про того, хто творить глибинну Україну

04.12.2017 | 16:30
143

Ви помічали, наскільки нетривка людська пам’ять? Не сфокусував свою увагу на чомусь – і через кілька років не лишається й сліду про те, що писав, думав, робив. Кажуть, воно зостається у підсвідомості. А чи є підсвідомість у народу? Мабуть, остаточну відповідь на це питання поки не дали. Зате точно відомо, що без тисяч тих, хто збирає і зберігає свідчення про минуле, не те що про підсвідомість, а про елементарне розуміння народу – хто він і що він у цьому світі, не може бути й мови.

Ці речі формуються не одномоментно, і якщо врахувати, що сотні років Україна знаходилась у культурній окупації, і політика метрополії була спрямована насамперед на руйнування і викривлення її історичної пам’яті, то роль збирачів і зберігачів свідчень, фактів, предметів минулого, незмірно зростає. Як правило, вони працювали на ентузіазмі і всупереч обставинам. Як той же Дмитро Яворницький, без вкладу якого ми навряд чи мали б цілісне уявлення про своє минуле.

Мабуть, кожен може згадати таких світлих людей, які безкорисливо і з любов’ю працюють для збереження історичної пам’яті. Не варто забувати, що за часів СРСР це треба було робити ще й дуже обережно, бо грань, за якою маячив статус українського буржуазного націоналіста, була повсюдною і тонкою.

Такою людиною, яка фактично започаткувала місцеве краєзнавство у моєму рідному краї -- на Новомиргородщині, став Іван Кіндратович Бойко, якому цієї пізньої осені виповнилося б 95. Усі, хто пам’ятають Івана Кіндратовича, відзначають його глибоку внутрішню інтелігентність. Це незримо відчувалось у будь-якому товаристві, де йому доводилось бувати. Він ніколи не підвищував голос, не виявляв надмірних емоцій, але повсякчас випромінював щирість, доброту, мудрість.

Сьогодні, можливо, Іван Кіндратович мав би вигляд дивака на фоні безлічі «діячів», які не встигли ще десь через десятого знайомого поручкатись із відомою, популярною особистістю, а кричать уже про це на весь світ, публікують фото у соціальних мережах, при нагоді і без підкреслюють свою значущість. Іван Кіндратович не робив такого не тому, що тоді не було Фейсбука. Просто за природою своєю він був скромною людиною і, очевидно, вважав, що у спілкуванні важливо не виставити себе, а почути іншого.

Він належав до того покоління, яке тільки ввійшовши у повноліття, було накрите Другою світовою. Сотні тисяч його ровесників, необстріляними і непідготовленими, як слід, були кинуті у її пащу. Провидіння врятувало його, але багато років доводилось відчувати недовіру влади і партії за те, що перебував у полоні. Скромний учитель Лип’янської сільської школи, інспектор райвно, пізніше, після здобуття відповідної освіти – завідуючий районною бібліотекою. Згадує вчителька Віра Семенюк:

«Пам’ятаю, як я ще школяркою приходила у бібліотеку, якою завідував Іван Кіндратович. Він умів так організувати роботу, створити таку атмосферу взаємоповаги, що ми приходили туди, як у храм. А ще – на 150-річчя Шевченка кілька учнів з Новомиргорода стали переможцями конкурсу і отримали нагороду – поїздку у Канів, на Шевченківські місця. Заходимо у музей, а там -- Іван Кіндратович! Каже: «Як я міг у такий день не бути тут?» Він довгий час очолював батьківський комітет школи, де вчилися його син і донька. Але опікав не лише їх, а й багатьох дітей, особливо тих, які відставали у навчанні чи не мали батька. Міг допомогти, пожаліти, підказати»

Іван Бойко більшу частину свого життя прожив у глибинці, щиро спілкувався з простими  людьми (любив проводити зустрічі з читачами у селах) і далеко не всі знали, що цей спокійний і доброзичливий чоловік листується з академіками, дружить із науковцями та укладачами енциклопедії. Іван Кіндратович співпрацював з членами редколегії Української Радянської енциклопедії, зокрема з Миколою Бажаном, земляком Федором Сараною, який був одним із укладачів Шевченківського словника, брав участь у написанні багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».

За цим стояла величезна праця, яку Іван Кіндратович виконував фактично у позаробочий час, листуючись з десятками людей, збираючи свідчення та предмети. Він фактично заклав основу Новомиргородського районного краєзнавчого музею, який і нині діє у місті і де тепер уже є вітрина, присвячена й самому Івану Бойку.


Ось як згадує про ті роки син Івана Кіндратовича Юрій: «Скільки себе пам’ятаю, батько крім основної роботи постійно займався краєзнавством. У сімейному колі він не раз розповідав цікаві історії з минулого Новомиргородського району та міста Златопіль (пізніше воно стало частиною районного центру – С.О.) невідомі широкому загалу, бо йшлося про його нові знахідки, відкриття з першоджерел, історичні розвідки. Місяцями батько працював у архівах різних рівнів, часто буваючи у відрядженнях. Практично кожного дня додому приходили листи: спогади від різних людей (переважно відомих земляків), відповіді на запити від закладів, установ та організацій. Особливо інтенсивно він вів цю роботу у період створення «Історії міст і сіл України» та перевидання «Української радянської енциклопедії». Допомагав йому і я, бо з 10-12 років захопився фотосправою і на прохання батька роздруковував сотні плівок мікрофільмів архівних матеріалів, копій різноманітних фотографій. На мою думку, ця батькова діяльність була спрямована на відтворення справжньої правдивої історії рідного краю, за основу якої слугували достовірні факти про події, явища, процеси і тенденції різних періодів, адже офіційна історія багато в чому була деформована, ретушована, підфарбована, переважно з політичних міркувань. Батько був дуже цілеспрямованою і працьовитою людиною. Заснував у ряді шкіл міста краєзнавчі гуртки. Володіючи кількома мовами, періодично викладав іноземні мови у школах та зооветеринарному Златопільському технікумі. Керував районною бібліотечною мережею. Брав безпосередню участь у створенні музею Новомиргодоського  району. Перші експонати та артефакти цього музею я пам’ятаю й досі. Батько був членом літературного об’єднання «Вись». Як краєзнавець, постійно друкувався у районних та обласних ЗМІ. Започаткував та був першим ведучим передачі «Клуб краєзнавців» Кіровоградського обласного телебачення. Його творча спадщина – сотні рукописів, публікацій, безліч фотографій, фотокопій були передані співробітникам Кіровоградського обласного архіву».

Але частина великого архіву Бойка була мало не втрачена. Завідуючий музейною кімнатою при Новомиргородській міській раді Петро Озеров розповідає:

«Уже після смерті Івана Кіндратовича, коли їхня хата була виставлена на продаж, його сусід Яків Немировський (пізніше був головою міста Новомиргород) заглянув у сарай і побачив там багато паперів, що просто купою лежали у кутку. Ми їх зібрали, описали. Це – більше півтора десятка папок листування, записів, рукописів статей краєзнавця.

Петро Іванович наводить вражаючу цифру: майже 500 публікацій на краєзнавчу тематику, зроблених Іваном Бойком тільки у районній газеті. А ще ж він публікував свої розвідки і у обласних, і у галузевих виданнях.

Гортаючи опис знайдених у сараї паперів, не перестаєш дивуватися: ще у ті часи, а мова йде про 60-70-ті роки, тут згадуються прізвища Миколи Левитського, Миколи Зерова, Олександра Русова, Сергія Подолинського. Тоді їхні імена з ідеологічних причин згадувати було не популярно, а то й небезпечно. Іван Кіндратович, без сумніву, це знав. Але тихо і цілеспрямовано робив свою роботу, очевидно, маючи віру, що наступним поколінням українців це згодиться. Так само він зберіг і підшивку районної газети за 1947 рік. Тодішня влада давала вказівку знищити пресу за той рік, адже там могли міститися свідчення про голод.

Звісно, Іван Кіндратович Бойко був сином свого часу. Але якась глибинна внутрішня сила давала йому розуміння того, де цінності прохідні, минущі, а що належить вічності, без чого не буде глибинної справжньої України. Він пішов від нас за кілька років до настання незалежності. Але його учні, діти, музей, дослідження творять і творитимуть Україну.

Світлана Орел, Кропивницький

На фото: І.К.Бойко; колектив районної газети «Новомиргородщина», у редакції якої Іван Кіндратович (у першому ряду другий зліва) був частим гостем.


14.12.2017 17:52
Не дивлячись на те, що перший місяць зими вже минув майже на половину і здавалося вже кожен повинен робити перші зимові фото, але усе навколо наче покрите легким сірим покривалом. Дерева, квіти,...
14.12.2017 17:30
У работодателей складывается впечатление, что украинская высшая школа, как минимум в лице отдельных учебных заведений, похоже, существует сегодня исключительно для поддержания собственной...
14.12.2017 17:00
Цього року рaдіодиктaнт без помилок нaписaли 124 людини, з них лише однa мешкaнкa Кіровогрaдської облaсті. Нa Укрaїнському рaдіо підбили підсумки aкції Всеукрaїнський рaдіодиктaнт нaціонaльної...
14.12.2017 16:31
Сьогоднi, 14 грудня,  близько 12-ї години, сталася ДТП за участю службової автiвки патрульної полiцiї. Про це повiдомляє прес-служба патрульної полiцiї Кропивницького, передає «Акула». ...
14.12.2017 16:30
Президент Укрaїни звільнив голову Бобринецької рaйдержaдміністрaції. Відповідний розпорядження №218/2017-рп було оприлюднено нa офіційному сaйті глaви держaви, передaє "Aкулa". Згідно...