(Витяг з праці «Альтернатива політичної системи в Україні»)
Україна – є правонаступницею древнєсловянскої держави – Русь. 1*
1* Назва Україна походить від етимону «Країна» – обшир території на котрій проживає означене суспільне утворення, вважаючи її своєю власністю. Термін «Країна» близький за значенням англійському слову “Land” – земля. “Ourland” – наша країна. Логічно, виникає потреба уточнення назви країни: England, Ireland, Scotland, Iseland, Hollandта інші назви країн. Тож, Україна означає власне – буття суспільства у межах кордонів власної країни – життяу(своїй)країні.
Термін «Україна» вперше згадується в письмовій формі у київських літописних документах, датованих 1187 роком. В інших давньоруських (переписних) джерелах є і більш рання згадка – приблизно з середини 11 століття, а усне вживання слова набагато давніше.
Руські князі з часів Святослава Хороброго, а потім і козаки, після далеких походів, говорили: «Повертаймося україну». Натомість Андрій «Боголюбський», князь заліщанського Суз-даля, говорив – «Йдемо Русь воювати». В один такий набіг суздальців з половцями під орудою цього розбійника у 1169 році з-за відсутності Великого князя Мстислава 2, був поруйнований і пограбований Київ. Майже всі мешканці міста, а це жінки й діти, були убиті і взяті в полон. (Цей дикий кипчак по материнській лінії, убивця і злодій канонізований Московським синодом – приписаний до лику святих. Прикро, що у Київських церквах Московського патріархату проводять богослужіння на «честь» цього розбійника). Ростово-Суздальські полки і вдруге воювали Русь, тепер уже у складі орди хана Батия – у 1240 році – і ще раз руйнували Київ.
Так кипчаки Великого Степу відомстили Русі за східні воєнні походи Святослава. А після спустошення Новгорода, Пскова й північних земель Русі Олександром так званим «Невським», князем Ростово-Суздальського князівства, тоді вже – улуса Золотої Орди, розпочався плагіат імені «Русь». Естафету привласнення історичної назви перейняв його молодший син Данило, котрий у 1277 році отримав у спадок із рук хана Менгу-Тімура щойно заснований ним улус Золотої Орди – Московське удільне князівство. Олександр «Невський», будучи заложником у Золотій Орді (1238-52 роки) став андою(кровним братом) Сартака – старшого сина Батия, тому Данило як і всі діти Олександра вважався онуком Батия. Данило отримав улус як подарунок за бездоганну службу його батька Золотій Орді. Москва стала називатися Великим князівством лише за Івана Калити – правнука Батия по материнській лінії у 1325 році, однак, була під Золотою Ордою до 1502 року і звільнена Кримським ханом Менглі Гіреєм, котрий переміг Золоту Орду, і котрого,Московці називали – царем. Тільки з цього моменту, князівство передавалось у спадок від батька до сина.
Протягом століть ім’я Русь крок за кроком перекочовувало до Москви. І на початку 18 століття Петро 1 нахабно назвав свою Московію (Тартарію) – Російською імперією. У подальшому за наказом Катерини 2, письменники історії – як влучно назвав їх дослідник історії В. Бєлінський у своїй книзі «Країна Москель – Московія», – Карамзін, Ключевський, Соловйов викрививши історичну правду вже документально привласнили їй назву «Вєлікая Русь».
Черпаючи культуру і просвітництво з Первинної Русі, Московські князі, а потім Російські царі з метою привласнити собі статус примата або право спадкоємців глибин слов’янської історії, знищували першоджерела, викривлено переписували історичні факти у літописні зведення, попросту писали відверту брехню, роблячи із негідних людей історичних героїв і святих (Невський, Донськой, Боголюбський та інші). Усебічно принижували роль Русі-України у поширені слов’янської культури на північно-східні території Європи. Так віддячила Московія Матері-Русі за своє зародження, брунькування, виокремлення, існування та «вєлічіє».
Плагіат імені «Русь» був потрібний Москві ще й для приховування
історичної правди, що Московські простори олюднював не тільки Юрій Довгорукий – князь Київський, а й онук Батия – засновник Московського князівства-улуса – хан Золотої Орди Менгу-Тімур (1266-82 роки), котрий наказав заселити лісово-болотисту цілину мордово-фіно-угорським людом. У тій масі також розчинилися ільменські словени, переселені новгородці і псковітяни, слов’янське плем’я в’ятичів та частина кривичів, поширюючи русько-слов’янську культуру і мову серед цих, (на той час) напівдиких народів, поступово асимілюючи останніх. Білоруський народ є спадкоємцем кривичів – цього істинно слов’янського племені.
Викрадене у Києва ім’я «Русь» конче потрібно Кремлю і сьогодні щоб приховати факт успадкування Московією менталітету імперії Чингізхана. Вся історія Російської імперії (по суті Тартарії) – історія кровопролиття, захвату і привласнення чужих земель на всі чотири сторони світу – підтверджує цю тезу. Такий спосіб владарювання і характер зовнішньої політики кремлівської верхівки залишається й досі. «Доктрину Чингізхана», московські правителі цинічно називають «Собіранієм Зємєль Рускіх».
Та настала пора історичної правди і настане час, коли країнці, котрі живуть дома – у(власній)країні, повернуть своїй державі власне ім’я – Русь, а термін «Україна» вживатиметься як денотат імені – Русь. Саме відновлена Русь має стати тою цитаделлю навколо якої об’єднаються у міцному союзі слов’нські народи, для дружньої співпраці у товаристві по справжньому незалежних, рівноправних держав за ради буття людини на планеті Земля.
А ослов’яненому Руссю мордово-фіно-угорському миру Росії треба згадати нарешті своє коріння. Жити власною історією (а не за чужою легендою) й будувати стосунки з міжнародним товариством на основі рівності й поваги, миру і співпраці. Бо те, що возвеличується над людьми і народами – те падуче перед Богом – н і щ о!
