АКУЛА MEDIA
Ольга Мігель, косплей, фентезі, роман "Сновида", Кіровоград, дипломант, "Коронація слова"

Письменниця-фантаст Ольга Мігель: «Прообразом селища мого «Сновиди» стало Нове у Кіровограді». ФОТО, ВІДЕО

17.07.2015 | 14:20
1233

Весь час ходить десь поряд, зустрічається на Дворцовій і в Ковалівському, підбираюючи поглядом дивацтва чужих звичок,  але ми про  це майже нічого не знаємо, хіба що збоку хтось підскаже – «Сходіть якось на той сайт, ну класно ж дівчина пише!..» На початку минулого місяця ходильцям по сайтам місцевих новин дали пом’яти на язиці нове ім’я – молодої кіровоградки Ольги Мігель, дипломантки цьогорічної «Коронації слова». Відтінку поважної утаємниченості додавало сусідство з нею в одному рядкові Олександра Жовни та Ігоря Куманського. Але на тому, схоже, все вщухло, і по суті великого відкриття не відбулось… Отож, повертаючи авторові заслужене, «Акула» викладає своє нове інтерв’ю.

Фантастика без соусу і місця на полиці

  – Не втримаюсь і запитаю про це першою чергою. Де Ви роздобули таку гарну, досить таки складно скраєну сукню на церемонію нагородження «Коронації слова»?

 – Шила. Власноруч, подруга трохи з корсетом допомогла, потім разом з нею взялися за моделювання складок, тому що одна я у такі стислі строки навряд чи вклалась. Деталей спідниці насправді було дуже багато: спочатку зібрала їх докупи, викладала на собі перед дзеркалом, на всі боки крутилася  – треба ж уважно роздивитися, як краще сидитіме, чи «грає» матерія… Трьохшаровий корсет за викрійкою Мюллера – можна сказати, фішка більшості моїх вдягачок.

  Матеріал – тафта?

–  Так, тафта. Обожнюю цю тканину. Формує глибокі, красиві бганки і я люблю з нею працювати.

– Книга, відзначена спеціальним дипломом премії, є Вашою першою україномовною роботою?

– Ні, українською я пишу протягом усього життя. Просто відколи почалась моя співпраця із сайтом «Призрачные миры», виникла потреба у перекладі деяких творів російською, щоб виставити їх на продаж. Адже в Україні аналогічних майданчиків, на превеликий жаль, поки що немає. 

Переваги цього сайту очевидні. По-перше, хороша система просування твоєї книжки поміж аудиторії підписників. На інших, як правило, якщо твір пішов з головної сторінки, про нього скоро забувають і нові читачі не додаються, хіба що ти купуєш рекламу, намагаєшся самостійно його розкрутити. Тут навпаки. Книжки, викладені раніше, періодично «виринають» у ротації, і їх всі бачать, час від часу замовляючи, – навіть без додаткових витрат на рекламу. Мікшери постійно розкидають їх різними категоріями. Топ бестселерів сайту – тобто, найбільш запитуваних книжок – теж до чогось спонукає читача. Визначеного жанрової політики нібито немає, але в основному це – фантастика й жіноча проза, жіночий іронічний роман, романтична фантастика і т. ін. Це найбільше купують.

– Напевно, Ви маєте зв'язок зі своєю аудиторією і можете назвати приблизну цифру читачів.

– На те, щоб спокійно сидіти вдома, ніде більше не підробляючись, цілком вистачає. Кілька сотень покупців – ну, плюс, мінус. Постійно читає близько сотні людей.

– Класно.

– Наприклад, найпопулярніша моя книжка «Дьявольская работенка, или  мой адский гарем» презентує саме жанр романтичної фантастики; така собі весела попаданка (сленгове словечко, що вживається в товаристві шанувальників фантастики та фанфікшену, буквально – випадкове потрапляння персонажа до якогось із вигаданих світів (авт.) в потойбіччя. Після смерті головну героїню запрошують замінити диявола – він саме виходить на пенсію – на його роботі, і з часом навколо красуні, формується «гарем» із симпатичних демонів, які змагаються між собою за її прихильність, адже шлюб із новою володаркою підземного світу робить доступними для них деякі особливі привілеї…

– Як і будь-якій творчій людині, а дівчині – й поготів, мабуть, хотілося заявити про себе ще у живому колі кіровоградської тусовки – письменницької чи мистецької загалом?

- Більш-менш сподобалася тусовка наших молодих поетів. Старші мені просто не цікаві – вони переслідують свої мотиви, спілкуються тільки між собою і, здається, більше нічого не прагнуть. А молоді – амбітні, яскраві. Але знову ж таки – я письменниця-фантаст, іноді пишу вірші. Дуже рідко, раз на сто років таке буває (тамує секундну розгубленість – (авт.). На зустрічах у форматі слему чи битви проза не так сприймається, як поезія. До того ж на все є свій ліміт часу. Ще одна річ: працюю здебільшого з великою формою – вона й цікавіша, і краще продається.

– В педуніверситеті Вас вітали? Можливо, з обласної організації Спілки письменників хтось звертався?

– Ні. Нічого такого не було. Власне, я й не шукаю визнання нашою спілкою, оскільки є людиною, якій цікаво розвиватися, чогось досягати, а не перебувати в ізольованій замилованості собою. До того ж там своя ієрархія, неписані звичаї входження у спільноту. Підлещуватися чи підлаштовуватися під когось я не хочу. Навіть не знаю, що б мені ця спілка дала і який сенс туди вступати.

  Як би Ви охарактеризували український ринок фантастики з позиції автора, що плідно пише та намагається повсякчас бути цікавим читачу?

  Будь ласка. З ринком фантастики у нас фатально не складається, все дійсно погано, тому що весь він по суті – наплив російського продукту. Зауважу, не обов'язково російського за своїм походженням. Олді, кажете? А я от говорю про масове – самих лише Олді замало, ніяк не наситишся ними (не приховує занепокоєного роздратування – (авт.). До того ж вони претендують на якийсь рівень елітарності, а нам необхідно сформувати основний масив такої літератури. Українських авторів вистачає, проте всі вони через побоювання наших видавців «розкручувати» таке чтиво, вчитися правильно його пропонувати, змушені йти працювати на російські видавництва. «Эксмо», «Армада», «АСТ» – вони, здебільшого, й підбирають нашого фантаста. І, уявіть собі, він там добре продається. Виняток складають хіба що письменники, котрі досягли значного успіху за кордоном, – наприклад, Дяченки. Після того, як їх визнано найкращими письменниками-фантастами Європи, хтось згадав, що це, виявляється, українці… Почали друкувати пристойними накладами, перекладати і скрізь запрошувати.

На зустріч з нами Оля прийшла не сама, у товаристві своєї подруги – зі сторони навіть здавалося, що за нами підглядають.  Ефект «свіданки» в якійсь з установ виправної системи підтримувався відповідною поведінкою – зібгана, ніби про себе, іронічна усмішка й закладені попереду руки. Однак  все це вперто не парувало до манери Олі…  Безкомовий потік думок, речення оправленні в обмірковані форми висновків, ніби їх давно хотілося довірити загалу, а ще – жива, непідробна доброзичливість. Як з'ясувалося пізніше, група підтримки на здибанці була не зайвою… Читайте далі – дізнаєтесь (авт.).

  Вам випадало спілкуватися з подружжям Дяченків наживо?

  Ні, на жаль, ні. А зараз вони мешкають у Росії. Але дуже люблю їхню творчість. Як на мене, це – приклад якісної фантастики, яка не лише пропонує якийсь новий, привабливо описаний світ, а й закладає певні ідеї. Приміром, чого тільки варті їхні антиутопії «Пандем» і «Печера»? Просто шикарні роботи.

Історії, що вигулькують нізвідки

  А з чого для Вас все це почалося?

  У сім років, акурат перед маминим днем народження, почала думати, щоб їй такого подарувати. Знайшла чистого зошита, і вирішила зробити з нього книжку з картинками. Це була історія дружби дівчинки із сільської місцевості з антропоморфною рептилією-інопланетянином. Згодом, після перегляду фільму «Похмурі небеса», стало трохи лячно, чи що… Справа в тім, що у стрічці йшлося про дітей, що весь час малювали прибульців, і якогось дня ті таки завітали на Землю – щоб забрати малих із собою.

  Ви орієнтуєтесь на жінку-оповідача чи все ж таки намагаєтесь створювати різні типи людської свідомості, психологічні профілі?..

  Звісно, в основному орієнтуюсь на жіночий спосіб мислення, в сенсі психології нерідко відтворюю цілком протилежні вдачі. Але є й кілька робіт, де головним персонажем виступає чоловік. Приміром, в «Дьявольской работенке» героїня – досить таки амбітна натура, намагається переступити через свою невпевненість, йти вперед і стати професіоналом у новій справі. У «Жабры, дно и мокрый принц» навпаки – вона мила, ой-йо-йо-йой яка ляклива, ну просто тобі безборонне дівча, прєлєсть, коротше. І там, в моїй трилогії «Сновидінь», головний персонаж намагається подолати свої страхи і сумніви, показуючи себе вже як сильна, рішуча особистість (звучать характерні лагідні й воднораз змовницько-припрошувальні інтонації продавчині кондитерки – (авт.).

  Цей твір опісля перетворився на «Сновиду»...

  Ні, «Сновида» – то вже окрема робота.

  І де він був видрукуваний?

  Ніде, тільки у «Коронації слова»… Там є свої вимоги: по-перше, повна анонімність, і до участі у конкурсі твори ніде раніше не мають бути «засвіченими». Конкурсу вже п'ятнадцять років, спонсори весь час змінюються, організатори ж постійні – подружжя Логушів, що також виступає на нім головними меценатом.

  Раніше думала, що цей конкурс запроваджено якимсь видавництвом або й кількома…

  Ні, вони ніяк не просувають книги своїх переможців після змагання. Важить сам титул – є шанс, що на тебе, зрештою, звернуть увагу видавці і щось таки буде опубліковане. Для лауреатів перших трьох премій у певних номінаціях  передбачені грошові винагороди. Інші ж викручуються, як знають.


  Ви отримали якесь матеріальне заохочення?

  Ні, тільки спеціальний диплом. І сподіваюся, це хоч трохи наблизить мене до видавців. Чомусь вони не вітають авторів без жодних регалій. Потрібно або мати перемоги в певних конкурсах, або писати те, що має попит у їхніх тематичних колах. Доволі закрите середовище, скажу я вам…

  Впевнені, що всі Ваші першодруки, будь-коли розіслані видавництвами, взагалі читалися? Нехай і не до кінця…

  Ні, не впевнена.  Зазвичай спершу вивчають синопсис – стислий, компактний переказ твору (максимум на півтори-дві сторінки). Якщо він видався цікавим, з тобою зв'язуються. А ще дивляться на жанр. Тут фантастика й пролітає.

  А які жанри, як на вашу думку, перетрималися на полицях? Не цілком заслужено напирають своєю кількісною перевагою?

Прикро, коли на певну аудиторію, оригінальну субкультуру україномовних читачів не зважають, відмовляючись обслуговувати її запити. Ні, забагато чогось не буває (не такою все-таки мірою розвинулась наша сучасна література), але є таке, що розвивається в мізерних цифрах. Що ми зараз спостерігаємо? Книгарні забиті сентиментальним жіночим чтивом – всі знають, на легку, необтяжливу книжку про любов завжди знайдеться покупець. Тому Дара Корній практично з них не вибуває! Шанувальники ж фантастики змушені обертати голови на стелажі з російськомовними текстами – ті, як відомо, виструнчились аж під стелю, займають цілу секцію або й кімнату чи не у кожному спеціалізованому супермаркеті (трохи розчаровано – (авт.). Повторюсь, наші видавці не знають, як підібрати потенційно читабельну книгу цього жанру, а по-друге, – як її правильно викласти на таці, тобто, запропонувати читачеві…

  Маєте свої маркетингові пропозиції?

  Як випускниця відділення видавничої справи та редагування отримані знання стараюся застосувати у «проштовхуванні» власних книжок. Коли говорити про щось більше, загалом ринок – порада одна: шукати редакторів, які знаються на світовій та українській фантастиці, у доброму сенсі хворіють нею, збирають інформацію про «ходові» течії, розуміючи, як можна повернути ситуацію на краще.

  Наскільки чисельні субкультури косплеєрів, любителів фентезі та фанфікшену в Кіровограграді, наприклад?

 Ой, таких людей у нас дуже багато. І всі вони чекають на добру українську книжку – з пригодами, нешаблонними сюжетними ходами, а не ріденькі сопельки про любов. Зайдіть якось у кінотеатр – впевнена, касові збори «Marvel» (американське видавництво, у якому були опубліковані всі серії коміксів про «Людину-павука», «Залізну людину», «Неймовірну четвірку», «Людей-Х» та «Неймовірного Халка», або «Месників», пізніше екранізовані найбільшими голлівудськими кіностудіями (авт.) вам щось про це розкажуть. Сама от їздила до Києва на перший «Kyiv ComicCon».

  Хто ще з наших молодих містян береться писати речі цих жанрів?

Ось, навпроти вас людина сидить (вказує на подружку (авт.) – зараз, щоправда хворіє, а так – і пише, й малює чудово. Раніше збирали свій анімешній клуб «JVC2». З часом розпався, бо колишні організатори відійшли, і більше ніхто об'єднувати людей не став. Усі фактично залишилися при своїх інтересах.

Трохи термінології, коли вже обмовились про популярну молодіжну літературу. Фанфіком (фанфікш(е)ном, або просто фіком) називають надзвичайно  розгалуджений у жанровому та видовому аспекті сегмент любительського чтива, написаного за мотивами  улюбленого твору. Свої угрупування фанрайтерів, тобто, авторів фанфіку, починаючи з 50-60 років ХХ ст. збираються у США та Японії. Вважається, що вправляння у такому виді творчості допомагає частині читацької аудиторії реалізувати свої очікування щодо розв'язки або тенденцій розвитку деяких сюжетних ліній книги-оригіналу. Не поодинокими є й випадки, коли творець фанфіку, переступивши стадії переписування чужого, виріс у цікавого, неординарного автора. Головний принцип фанфіку – переступ законів художнього світу твору оригінальної книги. Можна навмання підкручувати пальники сексуальної напруги в основній колізії, зіштовхувати у ліжкові здавалося б байдужих досі один до одного персонажів, освоювати нові проблемні обрії чи закінчувати, те, що автор залишив бовтатися у невизначеності  відкритого фіналу (авт.).

Проза, написана у середовищі ваших колег та друзів,  оцінюється за якимись спеціальними критеріями?

 Умовно запроваджена 10-бальна шкала. Цінується динамічний виклад, цікава мова автора, щоб там були цікаві персонажі і незвичайний сюжет. Насправді принципово не важливо – фантастичний він чи ні. Головне, щоб захоплювало. А не класу «Ой, як у нас все погано! Сідаймо, складемо лапки та й будемо помирати». Ну, і, звісно, якась ідея. Рефлексії задля рефлексії  вже нікого не зворушують.

Наприклад, у своєму «Сновиді» я спланувала катарсис. Події твору розгортаються за наших днів. Жінка, яка брала активну участь у Майдані, після анексії Криму та іншої каші, що заварилася згодом, закривається від зовнішнього світу в особливій сонно-збайдужілій формі життя. Перестає переглядати новини, цілком сфокусувавшись на своїй роботі й упорядженні щойно придбаної квартири, на яку так довго заробляла. Прообразом селища, в якому героїня знайшла своє нове житло, послужили пейзажі Нового (передмістя Кіровограда, відоме розташуванням там психіатрічної лікарні). Спеціально їздила туди з друзями, аби віднайти якомога більше характерних локацій… І от, з часом активну роль у розвиткові сюжету починають відігравати її знайомі. Перший – самооборонівець (втратив око в сутичках на Грушевського, записується у добровольчий батальйон і повертається з війни із новим пораненням) і другий, друг дитинства, з яким разом зросла в притулку, теж невдовзі вирушить на фронт. Жінка поволі обсмикується віді сну, намагаючись зрозуміти, чому ця війна затягується, а в країні, що нібито й змінилася в якихось речах, панують старі порядки…Чим більше замислюється про це, тим міцніше чіпляється за неї потойбічна істота – Сновида, що чигає серед ночі вулицями, прибравши подобу чекіста із заплющеними очима. У нього є ключі від всіх дверей на селищі, однак забирає з собою, а потім пускає кулю у потилицю лиш тим його мешканцям, які насмілюються думати про щось, що маленьким людям не варто…

  Он як! А хто цей Сновида насправді – наше колективне несвідоме, матеріалізований згусток енергії?..

  Це вже спойлер, але добре, скажу. Матеріалізований згусток енергії, вважайте, наші підсвідомі страхи, намагання опиратися страшній правді життя. Насправді вони, а не події чи обставини, що їх підносить доля, володіють руйнівною силою. Якось чекіст таки вполює героїню і забере з собою у такий собі лімб – височезну восьмиповерхову будівлю, де на кожному з них вона муситиме обійти свого похмурого вартового. Коли ж не вдається – все починається з початку…


У Вашій особистій історії траплялися фолові моменти, коли принизлива критика, загалом несхвальний відгук на якийсь твір надовго відводили від монітору, і Ви боялися починати писати знову?

Ні. Критика мене вже давно не лякає. Пишу все свідоме життя, працювала із фанфікшеном, і оригінальними сюжетами. Один хейтер регулярно поливав на імідж-бордах брудом, і досі черкає щось, на кшталт «О, ця дурепа знову вилізла!». Причому під різними акаунтами, під різними ніками й на різних майданчиках. Людина бігала, вишукувала, де я ще викладаюсь, з єдиною метою – одразу ж загидити…

  І що ж Вам поганого закидали?

З коментарів зрозуміла, що мої твори він взагалі не читав. Спрацював радше суб’єктивний фактор – банальна несимпатія. І людина металася, перепрошую, як всраний по ярмарку, вигадуючи, як би ще мене піддіти (відпускає глузливий смішок (авт.). Справа в тім, що колись я була відомою в Україні косплеєркою. Знали про мене і на ширшій географії – Росії… А нашій братії доволі часто випадає спілкуватися з такими навіженими. Можливо, ми перетиналися з ним у житті… Можливо, хтось наговорив йому чогось.  Але яке мені діло до 35-літнього чмошника з пивом під стільцем, який розважає себе стеженням за просуванням моєї творчості в Інтернеті? Маю своїх шанувальників – людей, готових купувати те, що пишу, бо їм це до душі, подобається. Задля них, для себе, власне, і працюю.

Косплей. Вікіпедія тлумачись його як вид перфоменсу в режимі реального часу, який полягає у демонстративному ототожненні себе з персонажем улюбленого коміксу, мультфільму або книги. Звісно, без шкоди для власної індивідуальності, Я людини загалом. Важливо не плутати косплеєрів з рольовиками, що також бавляться в костюмовані видовища, щоправда, вже з використанням нелетальної зброї, відтвореної за описами певного твору. Це може образити і перших, і других. Головна ж відмінність останніх – у спробі відтворення в умовах природнього середовища цілого сеттингу – зрізу історичної реальності, викладеної в книзі. (авт.).

  Напевно, порівнюєте себе з іншими молодими письменниками. У чому вбачаєте свої сильні сторони?

  Ну, у «Сновиді» я зробила ставку на психологію. Ні, спеціальними книжками обкладатися не стала, більшою мірою тут відображені мої спостереження над людьми. Наприклад, коли разом з подругою допомогали волонтерам з гуманітаркою, нерідко бачила жінок у святкових вишиванках, обвішаних стрічками, які, забачивши нас здалеку, або проходили собі повз, або для годиться зазирали всередину – покрутитися, типу уважно обдивитися список потрібного. А далі – беруть той списочок, і виходять. Ніхто ж не вимагає конче давати якісь гроші. Хоча б ро-бо-о-тою допоможи! Це вже щось. Можна ж сортувати одяг, підлатувати дірки на ньому чи підганяти якусь річ під потрібний розмір, шити масхалати, нарізати, сушити овочі для розчинних борщів… А це так звані мережеві патріоти. Впевнена, щовечора випускати пару на загарбницьку політику Путіна у Facebook вони не забувають. «Ой, у нас же із зарплати гроші на армію вираховують! – Та знаєте, з усіх вираховують, хлопці». Бачила незрозумілих дівчат зі скриньками в руках, які підробляють на невідомого рекрута – нібито їм обіцяно 10% з кожної денної виручки. Назви благодійної організації, яку представляють, так і не вивчили: коли задля цікавості спитаєш – читають її з папірця пломби на скриньці (усміхається (авт.). Ще дуже насмішив один трюк: збирали гроші на рахунок якось там православного батюшки з Черкаської області, що обіцяв згодом сам закуповувати все необхідне для армії…Як вам таке?

Дійсно, мені подобається спостерігати за поведінкою випадкових зустрічних у транспорті або черзі в супермаркеті, але навряд чи займаюся цим цілеспрямовано…Секрети успішності. Хм… Просто потрібно не шкодувати сил для підготовки своєї роботи до продажу. На сайті, з яким співпрацюю, стараюся запропонувати читачеві цікаву анотацію, точно зорієнтувати його в рядкові тег, змотувати буктрейлер і потурбуватися про обкладинку – тобто, полегшити умови вибору тієї чи іншої книжки. Передусім письмо має бути легким, спружиненим у дії, подекуди збивати з пантелику сюжетними ходами, ну і, звичайно, герої мають вартувати вашої уваги. Людина помітить тебе одного разу, для проби замовить одну книжку, потім другу, четверту зрештою, порадить ще комусь, і справа налагодиться… Якось було, покупець з одного акаунту після придбання першого мого роману невдовзі загріб до кошика усе, що я виклала.

  Можете озвучити ціни, за якими продаються Ваші книжки?

 У діапазоні від 30 до 100 рублів. Мені нараховують 70% з продажу. Одна з найдорожчих і найбільш запитувана – саме «Дьявольская работенка…», 100 рублів коштують новинки та окремі частини однієї трилогії. Сайт сповідує досить таки принципову цінову політику: навіть дуже розкручені автори, на кшталт Гаврілової, що тільки-но щось нове закінчить, свисне видавців – вони й злітаються, як комахи на поживу, на більш ніж 200 рублів за один продаж книги об’ємом більше 18 авторських аркушів не розраховують. Це забезпечує стабільну кількість відвідувачів майданчика.

Діагноз вимушеної нетовариськості

Опишіть, будь ласка, ваші виробничі ритми і будні?

  Щонайменше півтори тисячі слів на день, стандарт – дві. Приблизно від 4 до 6 сторінок. За скільки пишу кожну книгу? Взагалі-то штука ця дуже  непередбачувана. Буває, написала дві частини, відклала – бо захопило щось інше, або ж просто не йде – саме зараз, і саме ця річ. Наприклад, ті ж  «Жабры…» написала менш ніж за два місяці. Романтична фантастика, легеньке таке чтиво… Уже «Сновиду» розробляла довго, протягом кількох місяців, сам процес написання вклався у два з половиною. Історія має повністю скластися в тебе в голові. Якось так. Ще один момент: під кожний роман стараюся створити свою атмосферу і на певний час зануритися у неї. До сумовитої книжки із цілим блоком загальнолюдських проблем та ідей проситься відповідна музика, місцини для прогулянок, фільми, і навпаки – щось грайливе заохочує до експериментів на кухні, на «Теорію великого вибуху» та якісь комедійні аніме-серіали залипаю надовго…

А як щодо спілкування?

  За вдачею я досить-таки закрита людина, вся у собі, як кажуть зазвичай. Передусім через діагноз синдрому Аспергера. Таким людям взагалі важко йти на контакт з іншими. Панічно боюсь входити у нові компанії, непорозуміння можуть виникати через вроджені особливості психіки – наприклад, ми уникаємо прямого погляду у вічі. З роками привчилася дивитися на перенісся: так співрозмовник напевно знає, що я не нехтую його товариством, уважно слухаю, а не відвертаюся через нібито незацікавленість, чванькуватість чи що… Ось і зараз, доки розмовляємо, весь час вивчаю ваш ніс.

Хоча очі в Олі – на диво виразні, обведені  ниткою підкручених вій. Розумні. Нізащо не здогадаєшся, що ховає від тебе зіниці. Мимоходом пояснює, до хитрощів із носом вдається ще зі школи, адже завжди займала місце за партою, що ближча до вчителя, – і як тут крутити головою (авт.)?

  Мали проблеми з однолітками у школі?

 Ох, та звичайно ж. Дивачкою мене вважали завжди, пильно розглядали, як який-небудь рідкісний  природній вид, і спершу я списувала це на свої опіки. Можливо, помітили. Ось – на цій руці, іще нозі. Але одного разу – пригадую, це було у третьому класі, з’явився новенький – у нього взагалі не було правиці від народження, однак не компанійським його аж ніяк не можна було назвати. Здається, з ним усі дружили залюбки. І тоді я подумала, що проблема все-таки в мені, через такі-от особливості не можу її осягнути.

  Перепрошую, можна розповісти щось більше про ваш діагноз? Наприклад, я ніякого дискомфорту у спілкуванні з вами не відчуваю. Ви досить жваво й розгорнуто викладаєте своє бачення речей, іноді по-доброму над чимось підсміюєтесь…

  Синдром Аспергера – один з різновидів аутизму, який не призводить до порушення когнітивних та мовленнєвих функції, іншими словами, не шкодить розумовому розвитку, утім, твій мозок все-таки влаштований не так, як у решти людей. Як вже зауважила, виникають серйозні проблеми з комунікацією. Окрім цієї штуки з очима, погано розрізняю чужі емоції, натякати мені на щось просто немає сенсу.

–  І разом з тим, це не завадило створити власну родину…

  Просто знайшла чоловіка, для якого це якраз і не складає проблеми.

Назвіть три причини, через які, почуваючи у собі здібності до якоїсь справи, від давно обридлої, марудної, хоч, можливо, і дохідної роботи, можна відмовитись?

З дитинства так склалося – не писати я не можу. Факультет обрала наперед плануючи, що буду автором – відтак, мушу знати правові аспекти роботи у видавничій справі, основи редагування й коректури текстів, загалом презентувати себе як людина, яка працює зі словом, знається на літературі – різній... Навіть влаштувавшись дизайнером-верстальником, і якості журналіста щось пописуючи, знала – це не моє, марно відбирає час. Не можу зосередитись на чомусь дійсно потрібному для мене. А те, задля чого висиджую в офісі, і грішми пристойними не назвеш – так собі, копійки на проїдання. Тим часом задум ще однієї книжки зостається в думках, місяць-півтора плідної роботи – напевно, уже б закінчила! Тоді ось як вчинила: набралася замовлень на шиття косплеєвських костюмів, відшилася, забрала зароблене і спокійно собі засіла вдома за роман.

 Як Ви навчилися шити?

Все через той же косплей. Основне та конструкції крою особливо клопітних виробів показала тітка – швачка і кравчиня з багаторічним стажем. Решту дометикувала, як робити,  сама.

  Захоплення косплеєм іде в розріз з літературною діяльністю чи все ж таки пов’язуєте ці речі?

Не сказала б. Придумати цікавий образ, попрацювати над його втіленням – одне, письменництво зовсім інше. А зараз – не те що б зав'язала, просто загалом менше захоплююсь костюмуванням. Деякий час після  клубу ми готували театралізовані постановки, мюзикли. Виглядало й справді видовищно. Самотужки писали партитуру з пісенними партіями, шилися. І, знаєте, що? Збирали повні зали глядачів. Тричі возили нашу «Славу королю» на київські та львіські фестивалі. Відколи ж розпався наш кіровоградський «JVC2», залишилося кілька аніме-клубів, завсідниками яких є переважно школярі, але ніякої потужної роботи вони не організовують, так собі – два рази зібралися, розійшлися, тихо осівши в мережі по своїм спільнотам… Місяць тому поїхала на «KyivComicCon». Спочатку й подумувала одягнути щось зі своїх вбрань, а потім розслабилася, зважаючи на дорогу й свою втому після «Коронації»… Уявіть, якою б потім замученою, понурою  принцесою я б там вешталася, затоптуючи ногами краї спідниці. Так що, у підсумку вирішила обмежитися футболочкою з принтом у стилі аніме. Повторююсь, для мене це хобі, одне з джерел задоволення, і не більше.

 Як Ви оцінюєте «прикиди» інших косплеєрів, що приїхали на перший київський «ComicCon»?

От як раз на косплеї основної ставки не робилося. «ComicCon» – це конвент, люди сходяться на лекції, презентації, огляди тематичних стендів. А косплей – походили собі, погуляли… На аніме-фестивалях вже зовсім інше – упродовж кількох годин з перервами на антракт ти переглядаєш конкурсну добірку зрежисованих постановок. Можна сказати, організатори відтворили достеменно формат західних комікконів – з кілометровою чергою «ряжених» перед входом, нагодою поспілкуватися із відомими художниками, що працюють з такою літературою.

  Як Вам вдається організовувати свій побут?

-  Хм, ну як? У мене є чоловік, кішка і два равлики (посміхається (авт.). Чоловік також захоплюється культурою аніме – читати він, щоправда, не дуже полюбляє, але моє до рук бере, так, це трапляється. Коли в тебе синдром Аспергера, особливо гострої потреби у спілкуванні немає… «Сонце, вибач, я тут сцену дописую…– А, ну добре, я потім спитаю,  що хотів». От я дороблю, що собі запланувала, наготую для нас обох їсти – тоді можна трохи й потеревенити… Якщо всерйоз обдумую книжку, можу по два-три дні забуватися телефонувати мамі.

З якою б твариною Ви себе порівняли?

Із драконом напевне. По-перше, тому що я захоплююсь фентезі. А дракони – класні, вміють видихати полум’я, у них є крила, у них є луска і класний хвіст. А ще вони розумні. Як на мене, це втілення мудрої спостережливості фантастики.

  Які речі Ви зараз би побажали собі або молодим письменникам, котрі тільки починають шукати своє місце на ринку? Чого їм очікувати?

Пресингу авторитетами оминути не вдасться. Навіть на «Коронації слова» доводиться бути свідком ситуації, коли перші премії розбирають письменники з кількома виданнями за плечима, в журі – видавці, які їх зазвичай обирають… Попри умову анонімності, не думаю, що стиль письма автора, із яким ти постійно співпрацюєш, не можна впізнати. Заявити про себе справді важко. Наприклад, мою кандидатуру висунув професор університету імені Тараса Шевченка Анатолій Ткаченко. Саме досліджує питання письменницької творчості, є розробником курсу літературної майстерності, а його студенти рецензували мою роботу.

Буває так, що історії народжуються під час Ваших прогулянок містом, або, приміром, спостерігаючи за подружньою парою?

 Ідеї творів вигулькують так раптово, що потім не завжди вдається пригадати, звідки що підглянуто. Ну от – мої «Сірі метелики»… Все почалось зі шкільного оповідання – старенького-старенького, на сторіночку всього лише. Випадково знайшла його на комп’ютері, перечитала – лажа лажею, але ідея цікавенька. Вирішила його переписати… У початковому варіанті бажання героїні здійснював джин зі старої крамнички. Тобто, повна нісенітниця… Проте інтригував зміст забаганки: «Хочу, аби в день моєї смерті всі люди плакали». У новій версії все змінилося на туманний парк і дивних сірих метеликів, які підхоплюють людські бажання, разом з душею переносячи їх в альтернативні реальності. Доки тіло бродить собі без душі в основному світі, в іншому вимірі ці думки трансформуються у такий спосіб, аби нанести якомога більшу шкоду людині, що загадала бажання, і загалом світові, часткою якого вона є. Так я обіграла знаменитий ефект метелика – пам’ятаєте, найменших змах крилець комашини спричиняє приголомшливі зміни у Всесвіті? Частина видобутої енергії в якості комісійних витрачається метеликами за забезпечення своєї життєдіяльності, решту ж вони віддають павучисі, деміургові-паразиту, яка й утримує ці світи, висмоктуючи з усіх енергію. Наприклад, як в епізоді з дівчиною, що її тільки-но покинув хлопець. Вона розхитується на гойдалці, бажаючи йому всіляких негараздів і страждання, але стається так, що якось він достраждався до того, що одного разу прийшов і вбив її.

 Заради правдивості зображення Ви готові вивчати ремесло персонажа, бодай день чи два займатися тим, що й він?

Коли працювала над «Сновидою», так і було. Засиджувалася на батьковій роботі – він ремонтує офісну техніку, тож, мала час добре обдивитися, що й до чого. Звички, давно встановлений лад життя людини та її оточення – найважливіші, як на мене, речі. Без цього персонаж виглядає картонкою. І таких ані ненавидять, ні співчувають їм.

 Якою Ви себе бачите, скажімо, через 5-7 років?

 Не люблю замислюватись над такими речами наперед. А раптом я досягну бажаного набагато раніше? Просто намагаюся повністю віддаватися справі, брати свій максимум. Звісно, хотіла б побачити деякі свої старі і нові роботи друкованим накладом, не лише в електронній версії; якось пробитися до видавців. Я бачу, що це цікаво людям.

Нині Ольга Мігель майже притул підійшла до фіналу роботи над оформленням своєї «Сновиди». Старається не втрачати ані дня – кортить показати її на Львському форумі видавців. І це, напевно, відбудеться, якщо, звісно, – жартома уточнює для нас авторка, – в її домашній комп’ютер  раптом не влучить метеорит...  

Валентина Головань

05.07.2017 18:30
Анна Бондарь тривалий час працювала бізнес-тренером і знає про мотивацію та самоствердження все. Бажання постійного саморозвитку підштовхнуло її почати роботу над відкриттям і розвитком дитячої...
31.05.2017 18:30
Тема вивчення англійської мови породжує безліч міфів і стереотипів. Досить важко з'ясувати, де ж саме знаходиться правда, адже кожному з нас хочеться знайти секретний метод, завдяки якому іноземну...
19.05.2017 18:29
Нещодавно почала функціонувати карта доступності різноманітних об'єктів державних і комерційних структур, що знаходяться на території обласного центру. Про ідею та мету її створення нам детальніше...
11.05.2017 19:00
Вікторія Поляновська відкрила мовну школу, яка працює по методиці «Mortimer», п'ять років тому. До цього її підштовхнуло бажання дати власній доньці все найкраще. Сьогодні бізнес розвивається і...
03.05.2017 18:37
Чотирнадцятирічні Сергій Руснак і Сергій Красовський займаються джиу-джитсу впродовж кількох років. За їх плечима – неодноразові перемоги на всеукраїнських змаганнях. Однак, наразі найбільшим їх...