Учора кіровоградські журналісти попрощались з колегою, чудовою людиною, українським патріотом Миколою Петровичем Семенюком. Його серце зупинилось, не витримавши шквалу смертей на Майдані.Усі, хто давно працює у кіровоградській журналістиці, безперечно, добре знали цю непересічну людину. За останні кілька десятків років у друкованих ЗМІ нашого міста, можна з певністю стверджувати, не було кращого відповідального секретаря. Це – непроста робота, яка потребує великих організаторських здібностей, уміння знаходити спільну мову з творчими людьми, точності, неабиякого художнього смаку. Не кожен відповідальний секретар добре володіє пером. Микола Петрович мав ці обидва таланти. Сам умів писати легко, цікаво, аргументовано і завжди справедливо оцінював роботу колег. Без зайвих амбіцій, без пихи, без пафосу, але його слово завжди було авторитетним і цінним.Кіровоградська районна тоді «Зоря комунізму», «Молодий комунар», «Кіровоградська правда», «Народне слово», «Вечірня газета» – у цих колективах Микола Петрович не один рік працював, там його поважали й любили. Як, власне, колеги й з інших видань. Микола Семенюк був незаперечним авторитетом для всієї кіровоградської журналістики.– Не можна не відзначити, – згадує його друг і колега Юрій Матівос, – Надзвичайної порядності Миколи Петровича, нечасто зустрічаються люди, що мають таке загострене почуття совісті.– З ним неможливо було сваритися, – додає колега Броніслав Куманський, – У нього була якась абсолютно обеззброююча посмішка. Таким він нам і запам’ятається назавжди…Останніми роками Микола Семенюк був редактором галузевого журналу міністерства соціальної політики. Після роботи мало не щодня ходив на Майдан, а ночами прикипав до телевізора й Інтернету. Коли ж люди почали гинути масово, його серце не витримало. Він помер від інфаркту… Вічна пам’ять!
Світлана Орел
