Оксана Клименченко: ролі жертви та агресора взаємозмінювані – забитий хлопчик виросте і поквитається

«Вистежив, коли я на роботі, випхав за двері на вулицю і там обрізав волосся… Добре, що хоч кіски того дня заплела», – ця скарга телефоном надійшла до нас від 26-літньої мешканки обласного центру. Відповідний інформаційний запит вже передано у канцелярію Кіровоградського МВ УМВС, оскільки на заяву потерпілої чергові міліціонери установи не відреагували. «Просто мій колишній працює у «Барсі», та й рідні його теж у міліції», – пояснює збої у роботі правоохоронців Ганна…

Трусити з балкону своїми фамільними скелетами у нас не прийнято, скажуть: «Істеричка. Даремно неславить усю сім’ю». Тим часом проблема насилля в Україні давно вигорнулася за межі профілактичного виховання ременем. До звичайної битовухи нерідко додається економічний шантаж, ізоляція від зовнішнього оточення, педофілія… Чому й  досі так живемо і де шукати правди, а, може, й другої сили на силу протиправну, ми вирішили поцікавилися у Оксани Клименченко, практичного психолога та головного спеціаліста Кіровоградського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

– Готуючись до нашої розмови, випадково знайшла в Інтернеті таке: «Схильність до педофілії спостерігається у чоловіків із анальним вектором внутрішньої організації»…

– Ой! (психолог іронічно посміхається – Авт.). Під це твердження, напевно, підведена якась теоретична база…  Розумієте, психологія – наука жива, швидко розвивається. Однак для того, щоб напрям, який ти розробляєш, став легітимним і визнаним академічною спільнотою, потрібно, по-перше, аби він опирався на якусь принципово нову ідею; по-друге, відзначався результативністю і роками практики. Легітимно визнаних шкіл та напрямків не так і багато, мабуть, ви про них вже не раз чули: гештальт-терапія, психоаналіз (від себе додам, на Україні не прижився і не приживеться), позитивна психотерапія Пезешкіана та ін. Так, про анальний вектор десь чула. Припускаю, що на основі чогось такого фрейдистського намагаються виліпити цілу науку. Правове поле, в межах якого ми працюємо, насправді є порослою бур’янами нивою, яку й забули обробляти. Бракує норми позбавлення ліцензії, будь-яких інших санкцій щодо спеціаліста, який замість допомоги завдав дитині ще більшої душевної шкоди і це вилилось у якісь наслідки. Прикрі інциденти… Немає спеціальної системи відбору кадрів. Окремо відзначу, професії психолога та  психотерапевта передбачають такі характеристики особистості, як широкі рамки толерантності (тобто, некатегоричність, прийняття  різноманіття та неоднозначності людської природи) і вміння самотужки долати життєві труднощі.

– Чи може працювати з жертвою насилля психолог, що й сам у дитинстві потерпав від цього?

– За умови, якщо він чітко усвідомив і проробив ці проблеми з позиції дорослої людини, бере відповідальність за всі свої вчинки. Натомість люди часто бережуть дитячі образи мало не ціле життя; прорахунки або ж просто небажання рухатися вперед пояснюють не такими, як годилося б, мамою, татом, бабусею… Так, я визнаю родинний сценарій як один з найбільш впливових факторів і те, що всі ми родом із дитинства. Проте кожному дається шанс стати повноцінною, щасливою людиною, позбувшись цих кайданів. Для прикладу, зв'язок доньки з матір’ю, різноманітні ігрові комбінації у цій парі програються все життя, навіть у випадку, якщо жінка досить рано стала сиротою. Все одно триває внутрішній діалог, до уявного образу матері звертаються, домагаючись якихось відповідей. «Красунею ти не вродилася, тож, будь хоча б розумною!», – ця фраза, недбало кинута мамою однієї з моїх клієнток, добряче попсувала тій життя. Жінка буквально горить на роботі, а в особистому житті ніяк не складається. Ні, чоловічих компліментів та уваги, що мали б підтвердити її жіночий статус, якраз і не  достатньо: слова ці були сказані у восьмирічному віці, коли фігури батьків усе ще  є для нас ключовими, а значить, безумовно авторитетними.  От дівчинка і сприйняла це, як життєву концепцію. З іншого боку, такі речі мотивують наполегливо працювати над собою, сходити на вершини кар’єри та проявляти активну позицію у стосунках з протилежною статтю. Буває ще так: ну доводиш ти комусь і щось, доводиш, всі медальки з футболками переможця поназбирав, а наліпка «невдаха» нікуди не зникає.

– Які форми і види насилля побутують зараз, якщо братися порівнювати із соціальною ситуацією 90-их? Жорстокість передусім проростає із злиднів та безробіття чи рівень добробуту сім’ї все-таки істотно на це не впливає?

– Незважаючи на те, що про насилля сьогодні нарешті заговорили, проблема ця і досі залишається латентною, –  тобто, затаєною, такою, що важко піддається вимірюванню своїх масштабів та адекватному опису. Статистичні дані надто фрагментарні, аби бути підставою для складання загальної картини. І несприятливі економічні обставини, як на мою думку, є лише тлом, на якому насилля швидше окреслюється, але любителів наводити лад у хаті кулаком, повірте, немало й серед заможних людей. Учора ногами товк, а сьогодні власноруч ніжки у ванночці випарює, педикюр вичиняє і ставить вас, – усю таку викупану та напахчену, – на простелену шубу. Півтори години тому, як у салоні хутра висіла. Так, переказую реальний випадок із моєї практики. Визначальними по-старому залишаються родинні сценарії кожного з партнерів. Ваше покоління доношує пам'ять про невдалі шлюби 90-х, покоління ваших батьків – шлюби 70-х, і так далі. Дякувати Богові, суспільство наше світське, орієнтується на звичаї Заходу: приміром, ніхто не вважає за норму моралі публічне побиття жінки камінням. Але скаржитися іншим про проблеми у власній родині у нас не прийнято.

Щодо видів насилля – найтяжчі його прояви з нічого не виникають. Спочатку ви дозволяєте вашому партнеру критикувати вас без потреби, не звертаєте уваги на його роздратованість та нарікання. Тим часом танки перетинають перший блокпост вашої особистої території. Потім чоловік чи дружина намагаються вилучити вас із оточення друзів та рідних, беруться контролювати витрати та кількість походів у місто… Ось і  ще один кордон подолано. До психологічного насилля додається економічне. Далі підуть погрози, шантаж: «Або я, або вони»… Ніяких захоплень, хобі чи здобуття ще однієї освіти. У мене була клієнтка, що без чеків додому із закупів не поверталася – чоловік нараз одягав окуляри, брав калькулятора і рахував усе по-новому. Зайві 30 копійок на яйцях їй ставилися за велику провину: мовляв, чого на ринок або в інший супермаркет не пішла…

Ідея окремого інтерв’ю з пані Оксаною виникла просто під час першого круглого столу на проблемну тему, що відбувся майже місять тому у бібліотеці Чижевського. Якась така неканцелярська відкритість жінки-держслужбовця повз увагу журналістів пройти не могла. Передусім тому, визнаю, що чи не вперше були оприлюдненні факти замовчування насилля директорами шкіл та закладів дошкільної освіти. «Давайте зачекаємо, у них же випуск на носі – тож, навіщо псувати репутацію?А дівчинка, тим часом, тихенько походить собі до психолога…» (Авт.).

– Правильно обрубувати такі стосунки на самому початку?

– Обрубати, плюнути і піти – річ проста, внутрішньої роботи не вимагає. Якщо людина дійсно дорога, варто хоча б домовитися про межі невтручання у ваші окремішні світи, розповісти про свої переживання, усвідомлені запити. Розумієте, танго все-таки танцюють удвох: фактура, особливості психології жертви ідеально допасовані до психології агресора і навпаки. Жертва дозволяє знущатися над собою, адже її тіло та душа бережуть пам'ять про біль у дитинстві; зрештою, біль сприймається вже як норма. Під час розгляду таких випадків психологи звертаються до поняття дефектності власного «я». Низька самооцінка, почуття вини, що насаджується агресором штучно, через формальний привід («Незграба!», «Ти погана мати, у хорошої діти в біленьких колготках ходять!», «Невдячна! З такого лайна її витяг!», «Ти ж сама мене провокуєш!», «Це необхідно для твого виховання. Потім все устаканиться, – ось побачиш!»), а також бажання хоч до когось прибитися знижують гостроту реакції на те, що відбувається довкола. Відтак, повертаючись до частини вашого першого запитання – про порівняння ситуацій сьогодні та у 90-их, – як позитивну відзначу тенденцію до озвучування шкоди психологічного насилля. Раніше ж зважали тільки на синці й порізи. Хоча знайдеться чимало пар, де італійський скандальчик з пір’ям й битими тарілками є звичайною формою розваги. У цьому плані з однаковим завзяттям конфліктують обидва партнери. Такий-от стиль відносин.

– Чи є жінки, що навмисно розвивають у собі риси жертви, відтак, провокують на насилля з боку чоловіка або інших людей зі свого оточення? Окресліть, будь ласка, пакет спеціальних вигод та бонусів такої собі бідної овечки?

–  Якщо людина не бажає змінюватися з віком, фактично їй зручно перебувати у дитячому стані безвідповідальності за будь-що, роль жертви якраз стає у нагоді. По-перше, жертва звертає увагу оточуючих на себе. Зовсім, як актриса під світлом рампи. Усі за неї вболівають, намагаються щось порадити, допомагають і заступаються. По-друге, канікули безвідповідальності та лінощів тривають. Усю життєву лямку волочить так званий упир,  душитель волі. Задовольняти свої претензії до життя в якийсь інший спосіб, приміром, успіхами на роботі, вона не збирається. Навіть більше – категорично не вірить у це. А поруч мешкають однокласники. І, нібито, всі з однієї пісочниці, і у одного керівника дипломну писали, тільки той – на машині, дружина його, мовляв, доглянута, усміхнена, в золоті, а мій… 

– Це заздрісні люди?

– Так, дуже. Повторюю, через свою соціальну пасивність. Людина  – істота соціальна: вона завжди потребуватиме зворотнього зв’язку зі світом, так чи інакше готуючись до запитання про причини своїх невдач. А тут – готовий «хлопчик для биття»!

Відповідно до даних міжнародного моніторингу, щорічно жертвами насилля стають понад 60% українських дітей. Здебільшого, головним його джерелом є оточення власної родини, близько 20% припадає на підлітків – учнів старших класів та найближчих сусідів (Авт.).

– А часто випадає спілкуватися з «підставними» агресорами?

– За роки практики поступово дійшла думки про те, що насилля неймовірно мінливе у своїх проявах та ситуативних варіаціях. Кожен випадок слід розглядати окремо, заслуховуючи обох учасників конфлікту. Одного разу за допомогою до мене звернулася жінка, яка кілька років поспіль терпіла побої. Скаржилася на травми хребта й серйозні фізичні обмеження в роботі, також переймалася проблемами дітей з навчанням… Запрошую на розмову чоловіка, і – о диво! – він прийшов, після першого ж дзвоника. А виявилось от що: із 19 років, які вони прожили в шлюбі, 17 – не цей чоловік, а саме жінка регулярно лупцювала його та трьох дітей. В свою чергу, її у дитинстві жорстоко била власна мати. Коли образи за себе та люті набралося, скільки слід, дівча записалося на секцію бойового мистецтва. У 15 вона вперше поборола матір, переживши стан неймовірного інсайту…

Тому кожного разу, коли на свою вбогу старість – без прихистку й належного догляду –  скаржаться такі собі хирлявенькі дідусі з бабусями і сльози у жменю збирають, попитайтеся сусідів про їхнє життя-буття, зокрема, минуле. Нерідко 40-річний син-алкоголік, який відбирає у стареньких пенсію, є тим самим забитим хлопчиком. І ось він виріс, навчившись тільки однієї мови спілкування – стусанів. Просто для загального розвитку рекомендую пошукати в Інтернеті схему трикутника насилля Стівена Карпмана, в яку залучені фігури Жертви, Переслідувача та Рятівника. Так от, Жертва не може увесь час знаходитися тільки на одній вершині трикутника – колись вона таки заступить на місце Переслідувача, натомість  агресор стане Жертвою. Зміст їхніх ролей питомо амбівалентний. Вони також можуть перетворюватися на Рятівника. Таким чином, в межах трикутника – моделі відносин, що закріпилася колись, – відбувається рух по колу…

Далі буде.