Псевдопатріотів, здатних заробляти, заправивши в джинси вишиванку, і спаплюжити найблагороднішу мету, розвелося, як дичини в мисливських угіддях Януковича. Не поступається бувалим партійним функціонерам і молодь. Послужний список активного кіровоградського блогера без конкретного місця роботи Дмитра Сінченка схожий на хобі з колекціонування звань та регалій, більшість із яких вигадані ним самим. У людей з півстолітнім стажем менше записів у трудовій книжці, ніж громадських організацій і політичних об’єднань у його «непересічній» біографії, обов’язковій для ознайомлення відвідувачами його персонального сайту (уявляєте величину «Я»?!). Хлопець явно до нестями закоханий у себе і старається на перспективу: потрапити в історію чи хоча б у Вікіпедію (такої розгорнутої, представленої у найменших деталях біографії, яку він собі забабахав, не удостоюють себе навіть визнані генії). «Громадську діяльність розпочав у 2003 році з участі у студентському самоврядуванні. Тоді я програв вибори «студентського Президента» кібернетико-технічного коледжу своєму супернику з різницею в один голос (92/93)», - ділиться своїми досягненнями молоде «дарування». «Мої досягнення в галузі молодіжної політики були беззаперечно визнані і органами державної влади, і засобами масової інформації, і молоддю (адже очолювана мною організація була найавторитетнішою і найчисельнішою в області)», - пише без натяку на скромність Дмитро Сінченко. Далі чотири сторінки «досягнень» із авторськими ремарками, що дають змогу збагнути всю глибину його самозакоханості. В свої 27 років чолов’яга вже встиг побувати в «Молодому народному русі», "Спілці молодих політологів України", "Національному Альянсі", “Дебатній Академії”, «Молодіжній варті», Українському незалежному фонді інноваційного розвитку, громадській компанії «Новий Громадянин», русі «Чесно», ініціативі "За мирний протест!", "Русі Державотворців", політичній партії УДАР і в незареєстрованій в юстиції «Асоціації політичних наук», яку очолює сьогодні. Та не зважаючи на це, конкретних його корисних справ ніхто не пригадає. Проте Дмитро Сінченко відомий своєю активністю в блогосфері, яку використовує для самоствердження та поширення своєї писанини, що видає за політичну аналітику, а також спробами дискредитувати УДАР і опозицію в цілому. В 2011-му його обрали на посаду голови виконавчого комітету Кіровоградської обласної організації УДАР. А в 2012-му навіть балотувався за партійними списками УДАРу, щоправда в числі перших з кінця, до Верховної Ради. Все це давало йому змогу не тільки задовольнити свої політичні амбіції і непомірний нарцисизм, але й розпоряджатися партійними коштами. Вищому керівництву в Києві, він звітував про проекти, про які в Кіровограді ніхто крім нього нічого не знав, а грошики, виділені на них, клав собі у кишеню. За це і поплатився партійним квитком. Обласне керівництво партії вирішило не виносити сміття з хати і не афішувати внутрішньопартійні проблеми, але цим скористався Сінченко. Керуючись логікою, хто перший прокукурікає, той і правий, він сам повідомив всі ЗМІ про своє начебто несправедливе виключення з партії, представивши себе жертвою партійних інтриг. В подальшому ж з маніакальною регулярністю обливав своїх однопартійців та керівництво партії брудом, згодом об’єднавши свої зусилля зі стараннями колишнього очільника міського осередку УДАРу Ігоря Козуба. Нещодавно товариші по нещастю (обох із ганьбою виключили з партії) пропіарилися сенсаційною заявою, що кіровоградські бандити вступають в УДАР. А вже незабаром все місто заполонили білборди з аналогічним написом. В перервах же між запусканням інформаційних качок проти УДАРу, доморощений політолог організовував чергові бутафорські проекти, на зразок «Асоціації політичних наук», в якій керує сам собою, та ініціював від імені ГО «Національний Альянс» перейменування Дендропарку на честь Степана Бандери. Останнє, як відомо, закінчилося пшиком, але наробило чимало галасу. Досі не відомо, скільки ж підписів кіровоградців зібрали ініціатори акції. Але дехто з адресатів, кому начебто направлялося звернення щодо перейменування, зокрема, обласна організація «Свободи», його так і не одержувала і дізналася про ініціативу зі ЗМІ. А керівництво Нацальянсу, що знаходиться в Луцьку, навіть не змогло пригадати прізвища своїх активістів у Кіровограді, зокрема, того ж Сінченка, - так вони тісно і плідно співпрацюють. Тож складається враження, що за цим політичним театром стоїть зовсім не пошанування Степана Бандери, а дещо інше. Зокрема, бажання кинути тінь на керівництво Дендропарку та «Свободи». Власне, сам Сінченко в одній зі своїх статейок підштовхує не чисельних читачів своєї інтернет-сторінки до думки, що свободівці зовсім і не патріоти, раз не підтримали таку ініціативу. Це можна було б сприймати за юнацький максималізм, якби всі його останні дописи в Інтернеті не були направленні проти опозиційних сил, до яких колись належав і сам Дмитро. В той же час партія влади, яку він раніше критикував, чомусь різко втратила для нього в цьому плані інтерес, після того, як його дружина влаштувалася на роботу в інформаційний ресурсний центр ОДА. Та головні питання: на які кошти живе пан Сінченко і його «Асоціація політичних наук», поява якої співпала в часі з працевлаштуванням дружини в облдержадміністрації? За чиї кошти розтиражована по всьому місту у вигляді білбордів чергова порція протиУДАРного бруду? Логіка підказує, що кошти не пожаліє тільки той, кому вигідна антиопозиційна діяльність удаваного «противсіха» Сінченка - біло-блакитному братству під вивіскою Партії регіонів.
Джерело: blog.censor.net.ua, Василь Мельничук
