Найголовніше завдання Євромайдану − покарати злочинців
Наразі український народ вже близько місяця має таке явище як Євромайдан. Розпочався він із мітингу проти призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзомі нараховував тисячі учасників. Однак після побиття спецпідрозділами мирних мітингувальників, зокрема вранці 30 листопада, протест набув дещо іншого характеру. Людей обурила невиправдано груба поведінка “беркутівців” та тих, за чиїм наказом вони діють, − і цього разу вийшли на Майдан уже сотні тисяч; а якщо рахувати по всій Україні − то число протестуючих налічує мільйони.
Відтак слід підкреслити, що більшість мітингувальників виступили не через непідписану Угоду з ЄС, а на захист прав і свобод кожного громадянина України. Відеокамерами чітко й однозначно зазнято, як працівники правоохоронних органів жорстоко й безпідставно били беззахисних людей (зокрема, журналістів, представників інших держав, окремих перехож − не шкодували кийків навіть для жінок): по всьому підряд, трощачи голови і відбиваючи внутрішні органи. Люди зрозуміли відразу: такий явний злочин проти народу пробачати не можна!
Очевидно, тут замішана велика політика, приховані розклади тих, хто має владу, − тому висуваються чимало різних версій щодо справжніх причин того злощасного осіннього ранку. Зараз на революційних настроях людей, як завжди, хочуть виїхати всі, кому треба. Врізнобій звучать заклики змінити владу: Президента, уряд, чиновників на місцях тощо, мусолиться питання вступу до ЄС і все, що завгодно. Тільки от що гарантовано отримає народ, який вже близько місяця мерзне на Майданах країни? Звільнення кількох причетних чи малопричетних посадовців (рокіровка кадрів як подачка мітингарям), обрання нового Президента й уряду або показове перезавантаження системи влади?
Логічно припустити, що за лаштунками готуються чи вже впроваджуються в дію альтернативні шляхи розвитку країни, прийнятні найвпливовішим особам держави, про яких простий люд мало що кумека. Не виключено, що в майбутніх сценаріях окремі ролі відведено для нинішніх очільників Євромайдану − та чи стануть вони де-факто керманичами всього державицького апарату? А якщо й стануть, то хіба не знайдеться важелів упливу, щоб і нові лідери діяли так, як вигідно старим “сірим кардиналам”?
Що ж залишається народу − ну, принаймні, мільйонам громадян, котрі воліють відчутних змін у своєму житті? Можна знову й знову вірити комусь, у щось, для чогось, сподіватися й молитися, щоб сталося саме так, а не інакше. А якщо рожеві мрії не збудуться − вкотре клясти всіх і вся, зарікаючись, що більше на таке не поведуться. І такий розклад напрочуд прийнятний для всіх політиків, зокрема, і нинішньо опозиційних.
А можна достояти, домогтися, вибороти наразі цілком об'єктивну вимогу Майдану (Євромайдану, якщо хочете): покарати всіх, хто брав участь у протизаконному побитті людей вранці 30 листопада, та й у подальші дні.
Чи змінить ув'язнення злочинних “беркутівців” ситуацію в країні? Так, якщо сприймати це досягнення як перший крок до дійсно правового і вільного громадянського суспільства. У будь-якому разі, спершу треба покарати справжніх порушників закону, які досі позбавляють людей права вільно висловлювати свою думку. А посадивши їх, чи йтиметься надалі про євроінтеграцію, корупційні схеми, Межигір'я, будь про що, − українці зможуть безперешкодно демонструвати владі, що громадянське суспільство якісно зростає, спостерігає за чиновниками всіх рангів і вимагає від них подальших відчутних змін − тільки не обіцянок “на потім”, “можливо”, “якщо пощастить”, а конкретних і однозначних реформ.
Звісно, треба неодмінно притягнути до відповідальності за скоєне всіх без виключення причетних до силової ліквідації Євромайдану. Врешті зробити все, щоби подібне не повторилося ніколи. Але почати варто з тих, хто напряму забирає в нас право бути почутим, бути громадянином, відчути себе вільною людиною; зрозуміти, що владі довіряти не можна − якій би то не було, а тому треба позбавити її навіть можливості застосовувати силу проти народу. А для цього необхідно вказати на місце тим, хто використовує себе як силу проти мирних людей − місце таким за ґратами, і ніяких поступок!
Врешті, суд над кривавими бійцями “Беркута” сприятиме тому, що всі жителі нашої країни почнуть потроху привчати себе до наступної думки: за кожен злочин (чи то побиття, чи відмивання коштів, чи банальна брехня народові) чекатиме покарання. А ув'язнення кримінальних “беркутівців” слугуватиме прикладом, нагадуванням і практикою покарань за будь-які злочини проти громадянського суспільства, тобто Майдану, яким має стати вся Україна.
Василь Левицький
