Маланюк – Шевченко ХХ століття?

Така думка звучала і дискутувалася у виступах цьогорічних лауреатів обласної премії імені Євгена Маланюка, вручення якої днями відбулося у Кіровограді. Вона вручається у день народження поета, який на десятиліття був відлучений від рідної землі, власного народу, на чужині творив свою контраверсійну, просякнуту вимогливою любов’ю до України поезію та прозірливі філософсько-публіцистичні статті.

– Маланюка і Шевченка порівнювати некоректно, – стверджував у своїй  промові лауреат у номінації «Поезія» (за збірку перекладів «Єдиним сном, єдиним болем…») Олександр Архангельський, – це – різні стилі, різні епохи, різне сприйняття дійсності.

Разом з тим, розповідаючи про свою роботу над перекладами віршів  Маланюка російською мовою, цьогорічний лауреат, російськомовний поет, не міг стримати емоцій:

– Я перехворів Маланюком, буквально внутрішньо став ним, – сказав Олександр Архангельський у своїй промові.

Ці слова – свідчення того, який великий вплив має зболене слово Маланюка на відкриту сприйнятливу людську душу. І як Шевченко висловив свого часу народний біль своїми творами, що стали неперебутним націєтворчим чинником, так і Маланюк висловив  розпач і гнів українця-патріота, який не здобувся на власну державу і мусив залишатися на чужині чи то фізичній, чи інтелектуальній. Царизм хотів, але не зміг заретушувати, приховати слово Шевченка від народу, а СРСР зміг  тотально ізолювати Маланюка від українського розуму й серця.

Читайте також: Кіровоградська премія імені Євгена Маланюка: консервація традиції літкумівства? ФОТО

Про це детально, на прикладі власного тернистого шляху осягнення  Маланюка говорив лауреат премії його імені у номінації «Проза» Анатолій Загравенко. Він, що народився  ледь не на сусідній вулиці від батьківської хати поета,  найперше чув про нього як про ворога (відомий вірш Сосюри). І найперше знайомився не з його творами, а з кадебістськими підозрами на найменшу можливість чути правду про того, хто вважався одним з найбільших ворогів СРСР.

Чи могла за таких умов визріти та народна когорта, яка б здобула справжню незалежність нашої Вітчизни? Ясна річ, ні. І лише через два десятки років ми вийшли на ті майдани, де, хочеться сподіватись, вона має бути здобута. Для цієї молоді, яка формуватиме і політичний, і економічний дискурс нової України – книга цьогорічного лауреата у номінації «Літературознавство і публіцистика» Сергія Михиди  «Психопоетика українського модерну».

У поезії Маланюка – безліч  ключів до українського державотворення. На жаль, звучить вона не так часто навіть на таких урочистостях, як вручення премії його імені.