Лікарі, які дарують надію на життя (ФОТО)

Лікарі, які дарують надію на життя (ФОТО)

20.02.2018 | 16:02
2723

Онкологічні захворювання займають лідируючі позиції у сумному списку причин смертності. Не є винятком у даному випадку й Україна, а Кіровоградщина і поготів, є одним з лідерів захворюваності на рак.

Серед найбільш розповсюджених онкозахворювань — онкологічні захворювання кишківнику. Та варто сказати, що хворим, які потрапляють до проктологічного відділення обласного онкологічного диспансеру, є кому допомогти. У відділенні, яке очолює заслужений лікар України Олексій Чалий, разом із його завідувачем працюють досвідчені лікарі-онкохірурги, на яких пацієнти можуть покластися.

Яке місце посідають проктологічні онкозахворювання на Кіровоградщині

Один із цих лікарів — Сергій Бридун, онкохірург першої категорії, який працює в онкодиспансері з 2009 року. Навчався він спочатку в Запорізькому державному медичному університеті, у Дніпропетровську проходив інтернатуру (урологія), а згодом перенавчався на онкохірурга в Донецькому медичному університеті. Молодий, але вже зі значним стажем хірург є також куратором Гайворонського району (кожен лікар онкодиспансера є куратором певного району й лікувальних закладів області, де вони контролюють онкологічну допомогу, її якість). З огляду на досвід і схвальні відгуки від пацієнтів про Сергія Сергійовича, ми і звернулися до нього з проханням розповісти про галузь, у якій він працює, його роботу та особистий шлях у медицині.

— Сергію Сергійовичу, не секрет, що Кіровоградщина — серед лідерів у нашій державі щодо онкозахворювань. Яка причина цього явища?

— Так, на жаль, наша область посідає провідне місце за рівнем онкозахворювань. Це пов’язано з багатьма факторами: зокрема станом екології і з тим, що люди невчасно звертається по медичну допомогу. Що дуже впливає на запущеність хвороби і на кількість захворювань.

— А онкозахворювання кишківнику посідають ледь не головне місце в загальній структурі онкологічних захворювань...

— Це так. На Кіровоградщині дана середньорічна захворюваність складає близько 24 осіб на сто тисяч населення в рік. В абсолютних цифрах – це більш як 500 пацієнтів зі злоякісними пухлинами щорічно, що є високим показником.

— І який прогноз мають ці пацієнти?

— Прогнози дуже різняться. Це залежить від того, на якій стадії захворювання до нас звертається пацієнт. Часто вони приходять, на жаль, із запущеною стадією захворювання — третьою, четвертою. Ми намагаємося допомогти, але не завжди можемо. Якщо ж пацієнт звертається до нашого відділення на першій, другій стадії, а іноді й на третій, то ми його лікуємо за допомогою оперативного втручання, променевої терапії, хіміотерапії. І прогнози на одужання в такому випадку — сприятливі.

Багато що залежить від фінансових можливостей пацієнта. Не кожен може оплатити дорогу хіміотерапію. Держава, на жаль, не надає її в повному обсязі безкоштовно.

Слід сказати, що ще п’ять років тому пацієнтам призначали лише звичайну хіміотерапію, тепер же з’явилися ще й таргетні препарати. Триває розроблення імунної терапії (впливає безпосередньо на імунну систему), на яку покладає великі надії світова онкологія. Пацієнти нашого обласного онкодиспансеру мають можливість отримувати й таку терапію, бо у нас, як і в будь-якому іншому серйозному медичному закладі, тривають клінічні дослідження. Завдяки їм з’являється додаткова надія на те, що можна продовжити і якість життя пацієнта, і його тривалість.

Особливості хірургії кишківника

— Як часто Вам доводиться оперувати пацієнтів і як самі поновлюєтеся після операцій?

— Протягом дня у нашому відділенні відбувається дві – три запланованих операції. Однак трапляються й незаплановані, коли з районів привозять хворих, які потребують оперативного втручання перед операцією, пов’язаною з пухлиною. Ці оперативні втручання мають здійснювати за місцем проживання пацієнтів, але часто їх доводиться позапланово робити хірургам нашого відділення. Тож буває, що кожного дня оперую — в сумі усі п'ять днів. А трапляється, що день-два не роблю цього, коли приймаю пацієнтів у поліклініці.

Операції на кишківнику — одні з найскладніших, тому й тривалі. Вони можуть займати від двох до шести годин. Це залежить від того, наскільки враженими є внутрішні органи. Пухлина ж може розвивається не лише в одному органі, захопити й сусідні, проростати в сечовий міхур і тонкий кишківник і т.д.. У таких випадках ми або самі оперуємо ці сусідні органи, або ж залучаємо колег з інших відділень — урологів, гінекологів.

Однакових операцій не буває. Трапляються особливості анатомії, коли бачиш таке розташування органів, з яким до того не стикався. Запрошуємо своїх колег, заввідділенням й разом вирішуємо, що в даному випадку робити.

На даний час у нашому проктологічному відділенні розширено обсяг оперативних втручань. Ми вже оперуємо й на печінці, виконуємо резекції з приводу метастатичного ураження. У цьому випадку все залежить від стану пацієнта. Уже в багатьох з тих, кому ми видаляли пухлину кишківнику, паралельно виконувалась резекція печінки. А ще п’ять – десять років тому на них, на жаль, ставили хрест…

Щодо поновлення після операції — питання складне. Робота хірурга не закінчується тоді, коли він виконав операцію. У кожного з нас багато прооперованих пацієнтів, таких, які проходять обстеження, багато паперової роботи. Певно, саме під час роботи з документами й відбувається хоча б фізична реабілітація. Насправді робочий день хірурга-онколога не завершується о 16:00, як має бути. Він продовжується і на годину, і на дві, і на три. І у вихідні ми тут, і вночі нас можуть викликати. Тож про поновлення важко щось сказати. Але воно точно не таке, як у американських хірургів десь на яхті і з вудкою. Після роботи я ще вивчаю англійську мову, займаюся дослідницькою роботою. Мій відпочинок — вдома, з родиною.

— Вам, певно, доводиться бути ще й психологом…

— Робота онкохірурга полягає не лише в тому, аби надати хірургічну допомогу чи призначити хіміотерапію. З пацієнтом і його рідними ми працюємо як психологи. Готуємо людину до її діагнозу. Пояснюємо, що на неї очікує, яким буде подальше лікування. Іноді відмовляємо в операції пацієнтові, якщо вона вже не може допомогти. Людину до цього потрібно підготувати, як і її рідних. Бо далі настає час, коли вона залишається наодинці зі своєю хворобою. Рідні повинні розуміти, що це за захворювання і як поводитися із хворим, коли він потребуватиме наркотичного знеболювального…

Я завжди пояснюю пацієнтам, що в кожного своя історія. Якщо людині видалили пухлину, вона пройшла курси хіміотерапії, — має пам’ятати, що вона проходила лікування з приводу грізного захворювання, і тому приходити до нас і постійно обстежуватися, щоб ми вчасно надали необхідну допомогу на початку виникнення проблем.

Завдяки підприємиці й меценатці Людмилі Шубіній та головному лікареві нашого онкодиспансера Костянтинові Яринічу, який зараз є народним депутатом України, у нас було створено перший в країні реабілітаційний центр для онкохворих, куди приїздили з усієї України переймати досвід. Там пацієнтам, більше мамологічним, але й нашим також, надають реабілітацію та психологічну допомогу, що дуже важливо. На жаль, в Україні дуже мало приділяють уваги психологічній допомозі і їх реабілітації. Пацієнт повинен знати свій діагноз. Я теж намагаюсь потроху, повільно підвести людину до її діагнозу. Адже їй легше думати, що то був не рак, відгородитися від проблеми. Але через це потім люди не приїздять до нас на повторні огляди, що дуже погано. Якби вони вчасно зверталися, то можна було б виявляти проблему на ранніх стадіях.

"Чим складніше - тим цікавіше"

— Робота онкохірурга дуже складна, то що ж вас у ній приваблює?


— Приваблює те, що ми можемо допомогти пацієнтові. Для мене чим складніше, тим цікавіше. Ми не стоїмо на місці. Я і мої колеги постійно відвідуємо симпозіуми, навчання, бо хочемо вдосконалюватися. Доводиться це робити за власні кошти. Був на стажуванні у Франції. Те, що в нас для саморозвитку обмежені фінансові можливості, це правда. Але якщо хірург зупинився у своєму розвитку, та й будь-який лікар також, то на ньому "можна ставити хрест". Він не спроможний йти в ногу з прогресом і надавати допомогу на сучасному рівні.

Коли в мене питають про те, чи маю хобі, то відповідаю, що хірургія — це і є моє хобі. Бо маю до неї живу зацікавленість, постійно хочу вдосконалюватися, вивчати нові методики і втілювати їх.

— Прогрес не стоїть на місці, тож, певно, і в лікуванні онкозахворювань він є.

— Іще 15–20 років тому завдання онкохірурга полягало в тому, щоб видалити пухлину — і все. Зараз же, окрім цього, її треба видалити делікатно, прибрати лімфовузли, де можуть знаходитися ракові клітини, аби ті не розповсюджувалися. І ми намагаємося їх прибирати максимально, згідно світових рекомендацій з онкології. Коли оперуємо на прямій кишці, то дуже акуратно працюємо, аби зберегти нервові шляхи, щоб чоловік після операції відчував себе чоловіком, а жінка — жінкою. Завдяки новим методикам наша робота стала ювелірнішою, запроваджено нові методики оперування і технології, придбано нову апаратуру. І хоча виділених коштів на те, що ми хочемо, не завжди вистачає, та деяке обладнання час від часу отримуємо, зокрема й завдяки Костянтинові Яринічу.

От, наприклад, почали використовувати апарати для зшивання. Якщо 15 років тому при ракові прямої кишки ми не завжди могли її зшити під час операції і виводили вбік, то нині зшиваємо її за допомогою зшиваючих апаратів, завдяки чому пацієнт не відчуває після операції незручностей. Робимо операції зі збереженням сфінктера, коли пацієнт спроможний контролювати дефекацію, жити повноцінним життям, і не відчуває себе чужим у суспільстві. Впроваджуємо лапароскопію — сучасний метод хірургії, коли операції на внутрішніх органах проводять через невеликі (діаметр — 0,5-1,5 см) три – чотири отвори за допомогою лапароскопа та лапароскопічних інструментів. З приводу чого я проходив курси в Україні та закордоном, де навчався проводити такі операції. 

— У чому різниця між лікуванням онкозахворювань у нас і в заможніших країнах, куди так часто виїздять до клінік багаті українці?

— Хоча ми й намагаємося йти в ногу зі світовими тенденціями, однак відстаємо від них. Різниця між лікуванням онкології у нас і за кордоном — у рівні фінансування. Рук у нас вистачає, розумних лікарів також, а от фінансування — ні. Ми потребуємо сучасного обладнання. За кордоном уже оперують на роботизованих системах, тобто це навіть не звичайна лапароскопія. За маніпуляторами в сусідній кімнаті або навіть в іншому місті сидить лікар і керує роботизованою системою, яка виконує операцію. В нашій країні поки на таке немає грошей. Західним пацієнтам також до снаги оплатити в десятки, а то й сотні разів дорожчу хіміотерапію.

Та протягом останніх п’яти років ми теж не дрімали й запровадили новітні загальноєвропейські схеми хіміотерапії, бо в нашому відділенні відбувається не лише хірургічне лікування, а увесь його комплекс: від променевої терапії й до хіміотерапії. Прооперовані пацієнти повертаються до нас на подальші курси хіміотерапії. Вона така ж стандартна, як і в Європі, із використанням інфузоматів, помп — обладнання, за допомогою якого розрахована доза хіміопрепарату надходить в організм протягом 23 або 46 годин безперервно. Інфузомат — це такий апарат, який контролює швидкість введення і кількість препарату, який вводять внутрішньовенно. Пацієнт у такому випадку знаходиться біля апарата. Інша методика — одноразова помпа на руці, завдяки якій пацієнт проходить хіміотерапію безперервно 23 години. Він може виходити на вулицю, їсти, йти куди йому заманеться й отримувати хіміотерапію у вигляді рідини.

Кожному пацієнтові я пояснюю, які є курси хіміотерапії. Зараз немає проблем придбати будь-який зареєстрований в Україні препарат. Наші лікарі опанували методики їх введення. Бо ми не сидимо на місці, їздимо і вчимося.

"Рак - це не вирок"

  — Чи пам’ятає свою першу операцію та курйозні випадки у свої хірургічній практиці?

— Першу операцію провів у нашій лікарні швидкої медичної допомоги під час навчання в Запоріжжі. Тоді я всі свої канікули проводив у тій лікарні. Ходив на операції, асистував. Там відбулося моя становлення в хірургії та урології. Потім в онкодиспансері вчився в лікаря Юрія Скородумова. І під час інтернатури — в Олексія Чалого, який є тепер моїм безпосереднім керівником.

Але повернемося до першої операції. Тоді привезли з якоїсь військової частини солдата. У нього було ускладнене запальне захворювання стопи (флегмона). Тоді лікар Сергій Корнєєв, один з моїх перших наставників (на жаль, він помер молодим), сказав мені: «Йдемо, зробиш свою першу операцію», яку ми під пильним керівництвом успішно провели.

Про курйозні випадки не пам’ятаю, але в онкології всі операції — нестандартні. У кожного пацієнта по-різному розташовані судини, місцезнаходження пухлини. Кожна операція не схожа на іншу. Можна зробити за один день дві-три на тій же частині кишківнику, але вони всі будуть різними. Приблизно схожими, але в кожного пацієнта своя історія.

— Що варто робити, аби якнайраніше виявити ознаки онкозахворювання, зокрема проктологічного?

— На жаль, у наші країні не існує загальноприйнятої програми первинного обстеження груп клінічно безсимптомних осіб з метою виявлення випадків захворювання (програм скринінгу). В інших же країнах вона діє. Усі пацієнти там здають кал на приховану кров, аби лаборанти перевірили її наявність. Якщо її виявляють, то пацієнта направляють на детальніше обстеження. Ця програма дає змогу виявити захворювання на ранніх стадіях. І хоча в нас такої програми, на жаль, не існує, та в аптечній мережі можна придбати необхідне, щоб самостійно перевірити кал на приховану кров. В багатьох країнах обов’язкове ендоскопічне обстеження кишківника.

Найголовніше — слідкувати за собою. Помітили в калі кров чи слиз, або кал чорного кольору — зверніться до хірурга за місцем проживання. Тоді пацієнта детально обстежать і пролікують, якщо виявиться, що він потребує допомоги. Потрібно не формально, а серйозно ставитися до медичних профоглядів. Якщо відчуваєте біль, виявили анемію (наявне зниження гемоглобіну) — це вже ознака того, що виникла проблема. Це може бути звичайна виразка, а може бути й виразка, що переродилася в щось значно гірше. Або був поліп, а стала пухлина.

— На що звертають увагу пацієнтів проктологічного відділення, які вже одужали після операції? Чи потрібно їм дотримуватися якихось особливих лікарських настанов? 

— Кожен пацієнт, коли йде від нас, отримує чіткі настанови, що він повинен роботи. Це, зокрема, постійний диспансерний нагляд. Усі наші пацієнти повинні залежно від патології приходити до нас на обстеження перші півроку раз на три місяці, а потім раз на півроку. Онколог, який обстежує пацієнта, повідомляє йому про час наступного візиту.

А загалом необхідно, щоб люди усвідомлювали, що здоров’я — в їхніх руках. Не потрібно боятися обстежень. Потрібно йти до лікаря й довіряти йому себе. Якщо направляють на обстеження, то слід його проходити. Якщо щось запідозрив, то краще піти до лікаря, обстежитися й переконатися в тому, що все гаразд. А якщо не все, то не боятися боротися за своє здоров’я. Адже рак — це не вирок, і про це потрібно пам’ятати.

Альона Шендеровська

12.12.2018 17:30
Протягом декількох днів нa території Кіровогрaдської облaсті очікуються склaдні погодні умови: сильні опaди у вигляді снігу, мокрого снігу тa дощу, місцями нaлипaння мокрого снігу, ожеледь. Це може...
12.12.2018 16:27
Нa пленaрному зaсідaнні сесії депутaти облaсної рaди ухвaлили головний фінaнсовий документ облaсті нa нaступний рік. Після тривaлого обговорення проект облaсного бюджету підтримaли 40 депутaтів.Про...
12.12.2018 16:02
11 грудня фaхівці групи піротехнічних робіт aвaрійно-рятувaльного зaгону спеціaльного признaчення Упрaвління ДСНС Укрaїни у Кіровогрaдській облaсті провели роботи по знищенню 5-ти зaстaрілих...
12.12.2018 15:34
У ніч із 11 нa 12 грудня Кропивницький зaмітaло снігом. Комунaльники містa отримaли штормове попередження від упрaвління з питaнь нaдзвичaйних ситуaцій тa цивільного зaхисту містa тa від ночі...
12.12.2018 15:00
Жителі будинку №4 по вулиці Академіка Тамма у Кропивницькому висловили подяку Миколі Онулу за благоустрій прибудинкової території. Про це повідомляє кореспондентка «Акули». Як зазначають ...