Кіровоградський автовокзал: Назад в СРСР, або Послуги зірваного bon voyage

«Дорогой товарищ пассажир, в дороге надо быть внимательным! Железная дорога – это точность, это комфорт, это чистота. Понятно? Я лично по ресторанам не хожу, обедаю дома. У меня жена прекрасно готовит!». 

Ось так, типово, по-радянському, «збрив» нещасливого героя Олега Басілашвілі начальник залізничної станції із відомого кінохіта «Вокзал для двох». Тодішній вокзал зразка 1982-го року Рязанов зображує притулком для спекулянтів та піжонистих музикантів-лабухів. Що й казати? Малий бізнес у зародку, як він є: темний, заляканий і невмитий… Пройшло 30 років. У столовках залізничних вокалів більше ніхто не грає весіль, а запашні «чюньгуйские» дині можна знайти чи не в кожному супермаркеті мікрорайону. Це щодо залізниці. Автовокзали міжміського сполучення, здається, якраз навпаки - бережливо стережуть брудні тлін і пил нашої історії.

Автостанція № 2 (м. Кіровоград) обслуговує, головним чином, мешканців області. Особливо людно тут буває у базарні дні та в міжсесійний період, коли студенти повертаються додому за сезонною зміною одягу. Втім, приводів вирядитися до обласного центру або села може виявитися і набагато більше. Хвороба, пошуки роботи, ті ж весілля або похорон… Якби там не складалося, ці люди теж, нарівні з городянами, мають право на свій комфорт і коректне ставлення збоку працівників галузі. Проте мати право - не значить ним користуватися. За останніх два місяці на гарячу лінію «Акули» надійшло дві скарги, в яких називався цей об’єкт: перша стосувалась холеричного темпераменту водія Валерія Коробка (рейс "Кіровоград – Мала Виска"); у другій згадувався вуличний апарат на майданчику літнього кафе, що розклало свої шатра впритул до самої платформи. Не зважаючи на конкретику «сигналів» (словечко із тієї ж таки, брежнєвської доби) дослідити проблему вирішено було фронтально. У процесі розвідки певні емоційні та фінансові втрати понесли і ми.

1. «Алло! Ларису Ивановну хачу!» («Міміно»,1977). Тестуємо послугу бронювання квитка через телефонний дзвінок

За допомогою популярних пошукових систем Інтернету знайти необхідний номер, власне, як і розклад руху автобусів, не є складним завданням. Нараз «випадає» аж 10 позицій. Проте замовити квиток за вказаними контактами довідкової служби Ви зможете хіба що, коли Меркурій викотиться поперед Сатурну, тобто, якщо дуже пощастить. Два місяці тому співробітниці нашої редакції таки вдалося це зробити, але безпосередньо на вокзалі (між іншим, рівно за 40 хвилин до відправлення) її квиток відпустили в інші руки. «Раніше  треба спрашувать. Десь там собі ходите!..», - клацнув голос з віконця каси. Ми повторили спробу через місяць, навіть три дні підряд і в різний час робочого дня. Нічого. «Zero», - як кажуть у таких випадках британці.

Валентина Гоц, начальник автостанції, запевнила нас в тому, що послуга є дійсною. Додзвонитися не вдається тільки, якщо оператори служби залучені до обслуговування пасажирів на вокзалі. Щоправда, на диктофон свої слова жінка повторити відмовилась. Мовляв, і короткого усного коментаря цілком має вистачити. 

2. «Сыграй что-нить такое, чтобы душа развернулась, а потом обратно завернулась!» («Весілля у Малинівці», 1967). Розглядаємо випадок із вуличним автоматом

Ця скарга надійшла наприкінці серпня, 27-го числа. На території, поряд з вокзальною платформою, під шатром розгорнулося літнє кафе. Тут запарюють пакетовані чай з «три в одному», розливають пиво та пригощають хотдогами. Стандартний, в принципі, невигадливий набір. Коли душа «з тільняшки рветься» - можна й музику замовити. От Вам й апарат. Вранці платформою розносилась гучна музика. Щось «попсове», але дуже дратівливе. Дощ. Туман. Загальна млявість. На руках у жінок сонно клювали носами діти. Один з малюків прокинувся і зайшовся плачем. Матері ніяк не вдавалося його вгамувати. Передчуваючи кінець релаксу, офіціантка вирішила нарешті трохи прикрутити звук. «Спасибі!», - подякувала жінка з дитиною. «А ти мені нащо здалася? Я для себе прикрутила, захочу – буде на всю катушку!». І таки зробила на всю катушку. Кінець. Завіса. Мабуть, цю естетку виписали з іншого рязанівського фільму – «Дайте книгу скарг» (1964)…

Із проханням прокоментувати епізод звернулись до начальника станції у той же день. Пані Валентина зустріла нас ввічливо, проте дуже прохолодно. Так, кафе не підпорядковуються вокзалу, лише орендують його площу. Папери складені як слід, і є всі печатки. І, погодьтесь, цілком логічно адміністрація автостанції у роботу цих закладів втручатися не має, максимум – усне попередження чи зауваження. Такий порядок. Апарат вже місяць, як не працює. Відключено. Мовляв, хіба чуєте – музики ж немає. Так-от. Скарга була, свідки є, проте апарат не працює. І вже місяць. «Чародії» (1982).

Які державні служби та інспекції займаються проблемами шумового забруднення? Ключовим словом у цих міркуваннях має стати саме «забруднення», оскільки ті інстанції, що відносяться до структурних підрозділів міськради, а відтак - першими спадають на думку (інспекція по захисту прав споживачів, управління по сприянню розвитку торгівлі та побутового обслуговування, управління архітектури та містобудування, а також управління культури і туризму) ніякої допомоги запропонувати не можуть.

Подібними речами порядкує Кіровоградське міжрайонне управління держепідемслужби в Кіровоградській області. Офіційний речник організації Катерина Дервінська організувала нашу зустріч із заступником його начальника, заступником головного санітарного лікаря міста Кіровограда, Знам’янського та Олександрівського районів паном Віктором Забродою. «У Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”(1994) є спеціальна 24-а стаття під навою «Захист населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів». Також чинним є закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму»(2004), у якому викладені зміни до першого документу. Відповідно до нього органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, усі підприємства, установи, організації повинні дотримуватися положень закону і здійснювати необхідний комплекс організаційних, господарських та технічних заходів щодо усунення перевищень рівня шуму під час проведення певних робіт і, у тому ж числі, під час роботи закладів громадського харчування та побутового обслуговування. Ось, конкретно щодо вашого випадку: «…під час роботи закладів громадського харчування,  торгівлі, побутового обслуговування, закладів культури, при проведенні концертів, дискотек, масових, святкових, розважальних заходів тощо, звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях та  на відкритих площадках, а також рівні шуму у прилеглих до них житлових, громадських будівлях не повинні перевищувати рівнів, встановлених санітарними нормами і правилами» (стаття 24-а). Що ж це за норми? Звертаємось до ще одного чинного документу - «Санитарные нормы допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой застройки» (1984, затвердженні тодішнім головним санітарним лікарем СРСР). У денний час, тобто, з 8-ої ранку і до 22-ої години вечора, показник шуму не має перевищувати 40 децибел, а в нічний - 32 децибел» (пряма мова (Авт.).

За словами заступника начальника обласного управління держепідслужби дозвіл на розміщення та введення в експлуатацію об’єктів, на кшталт згадуваного автомата, видає саме управління архітектури та містобування при міськраді. Санепідслужба уповноважена здійснювати лише поточний нагляд за ними, як за «об’єктами низького ступеня ризику» - один раз на п’ять років. За фактом виявлених внаслідок планової чи позапланової перевірки (через скаргу, наприклад) порушень власникам даних закладів та фізичним особам надсилається офіційне попередження або ж накладається штраф… Від 5-ти до 15-ти неоподаткованих мінімумів. Останнім часом городяни скаржаться в основному на заклади громадського харчування (робота вентиляційних систем та кондиціонерів); тільки в одному із звернень фігурувала назва промислового підприємства. У разі, якщо джерелом вашого неспокою є ремонтні роботи чи, скажімо, скандали у помешканні сусіда, тобто, на приватній території,  звертатися слід уже до міліції.

3. «Конфэты «Кыс-кыс» ... Где конфэты? Недостача 2 килограммы» («Королева бензоколонки» (1962). Спостерігаємо за культурою обслуговування  офіціантки

А ось зовсім недавно (18 вересня, о 17.05-17.15), у порядку контрольного рейду, ми завітали на знайомий «п’ятачок» біля платформи. Тестований раніше пристрій мовчав, але у сусідній кафешці намалювався інший, підключений до мережі за допомогою переноски, і грав він жваво, на розігрів усіх околишніх будинків… Репертуар – тюремний блатнячок. Під шатрами скрутилися від холоду три дружні компанії та, між іншим, двоє підлітків із пивом та цигарками. Аби без перешкод зафіксувати побачене на фотоапарат, вирішено було зайняти столик, найближчий до нашого електронного музики. Купуємо склянку гарячого «три в одному» та вафельну цукерку. Усього 6 гривень. Між словом, від офіціантки підвіює перегаром. Невдовзі вона приєднається до товариства за одним із столиків. За якийсь час помічаємо, що взяли дві цукерки замість одної (3 гривні), і звертаємось до жінки, щоб перепросити, повернувши зайве. Натомість чуємо: «А потім ще й пьющіми назвуть? А коли б я не проходила мимо – що, собі б зашкрябала?!! Червонець на стіл, а то ща в міліцію писать буду!». Жбурляє цукеркою об дошки столу. Усі аргументи йдуть, як кажуть, мимо каси. До речі, і п’яничкою уголос її ніхто не називав, хоча помітно захмеліла. Мінус десять гривень у жертву ремеслу журналіста, але до начальника станції все одно навідаємось.

4. «Стены монастыря… Воздух монастыря!.. меня всегда сюда тянуло — Тянуло, конечно, монастырь-то женский!» («Д’Артаньян і три мушкетери», 1979). Вивчаємо обстановку на вокзалі

Насправді приміщення вокзалу, його порядок і дух бадьорої дорожньої дисциплінованості з усіх боків добряче притис, а місцями й прим’яв, капіталізм. Справжній – дикий і безкомпромісний. Кіоски, ятки з фаст-фудом, газованою водою та засобами особистої гігієни займають, здається, більшу половину просторої зали, в якій розміщуються каси та кабінет диспетчера. Ціни - у середньому на 2-3 грн вищі, ніж на базарі чи у магазині. На видноті - просто посередині приміщення - розклалася торгувати лотерейними квитками жіночка у фірмовій футболці.

Два куценькі ряди стільців для тих, хто чекає на прибуття свого автобусу, регулярно «обмивають» потоки черг за квитками. Отже, розраховувати на перепочинок за таких обставин не видається можливим. Сходи нагору виведуть Вас до  іншої зали, із кількома рядами стільців, яка сусідить із платним туалетом та перукарнею. Тут вже можна спокійно посидіти, відкрити книжку на закладеній сторінці. Проте, варто лише роззирнутися навколо, як ефект радянського дежавю звично дряпає очі: фарбовані стіни в облуплених тріщинах, скручені дроти проводки над дверми, старенькі, ще мальовані вивіски, і  поверхні стільців вкриті сирими патьоками... Плитка підлоги місцями кришиться на скалки. У туалеті, щоправда, чисто. Повна пляшечка рідкого мила, папір, дзеркало, квіти навіть…

Згадуючи про будь-який вокзал, не можна оминати увагою його обов’язковий позаштатний «персонал» та публіку – жебраків, таксистів, стихійних торговців та повій. Щодо останнього -  начебто немає; іконок з гороскопами в руки ніхто не тицяє. Окремо паркуються таксисти. Згідно з законом про заборону куріння у громадських місцях, на стінах, вхідних дверях вокзалу та колонах платформи розклеєні попереджувальні листки-наліпки, але на них ніхто не зважає. Пасажири пригощаються димком у півметровій близькості від автобуса або лавки з дітьми  та бабусями-сердечницями. 

Кілька разів на тиждень літня жінка з дитячим візочком, декорованим мереживною накидкою, влаштовує тут свій атракціон благодійності – роздає всім бажаючим кошенят, яких знаходить, а потім вигодовує по всім смітникам околишніх мікрорайонів. До вокзального приміщення її не пускають – «інфекція». Жінка слухняно викочує візок на платформу, дорогою гублячи свої коментарі щодо чистоти всередині будівлі.

А от без циган, що жебракують, здається, ніде не обходиться. Тричі нам випадало спостерігати, як циганка у супроводі двох дітей (приблизно 5-6 і 13 років) розкладається тут на обід, ховаючи величезну торбу у знайому нішу в стіні. За якийсь час трійця розпадається – кожен вирушає у своєму напрямку (сусідні кафе, муніципальний ринок «Черемушки», Критий Ринок), щоб надвечір зійтися знову. Інколи до їхньої компанії пристає ще й хлопчак 9-11 років.

Ситуація з автостанцію десь, у значно менших масштабах, показує разючу різницю поміж центральними станціями метро у Києві («Золоті Ворота», «Майдан Незалежності», «Площа Льва Толстого») та провінційною, а тому й невиліковно бюжетною, «Видубичами». Там хромовані поруччя, мозаїка і люстри, бо ж не тільки кияни, а й іноземці на те дивитимуться; тут – туалетна плитка й тісні коридори з однією (антикварною, ще «ільїчівською», мабуть) лампочкою на сто метрів шляху. Своїм і так зійде. Вже звиклі… А хотілося б і конче необхідно по-іншому. Нові комплекти стільців, замість цих - старезних, уражених грибком та іржею; пункт медичної допомоги на місці лотерейного, ефективну довідкову службу, чемних водіїв та офіціанток, а також впорядкований простір зали очікування. Заслуговуємо.