Кіровоград: про життя-буття ветеранів. ФОТО

8 січня Кіровоградщина відзначала 70-у річницю визволення від німецько-фашистських загарбників. На Фортечних Валах відбулись усі належні урочистості: ветеранів вишикували у лінієчку і потисли руки, проказавши кілька римованих рядків. На широкому плацу, загороджуючи меморіальну стелу, свої прапори розгорнули активісти Партії регіонів та комуністи (!). Потім, щоправда, була різдвяна гостина по-фронтовому та військовий парад… І старшим людям це справді сподобалось – нагадало про часи відносного порядку і стабільності…

Сьогодні, 9 січня, зі своїм поздоровчим рейдом за 30-ма адресами нині живих ветеранів, що їх надав відділ соціальної підтримки громадян при міськраді, вирішили пройтися учасники громадської молодіжної організації «Пробудження». Печиво, цукерки та сік – ось і весь невигадливий набір вечірників. Почали з найбільш заселених мікрорайонів (Волкова, Попова та Жадова), останніх солдатів великої війни вишукували у нетрищах приватного сектору на Лісопарковій…  Спершу молодих людей дещо здивувала невідповідність паперових даних із неухильним і суворим фактажем життя. Дехто цей світ уже залишив, інші – змінили місце проживання… Були й такі, що взагалі побоялися відчиняти незнайомцям із яскравими пакетами у руках. Вочевидь, чорні ріелтори та реалізатори сумнівної продукції з рук встигли нашкодити скрізь… Обнадіює ймовірність гарних побутових умов та піклування з боку рідних, у яких проживають ці люди.

Марія Миколаївна Москвичова (93 роки) майже не чує і вкрай рідко переступає поріг власної квартири. Дарма, що перших поверх, і подвір’я тихе, з доглянутими клумбами, чистенькою лавчиною та балакучими сусідками. Син заборонив. Ще й катаракту діагностували якусь особливо шкідливу – лазером необхідно випалювати… А колись же була жвавим дівчиськом. На війну потрапила у 41-му, перемогу аж у Берліні зустрічала. Не зважаючи на вік, трохи кокетує з візитерами та запрошує на скромну гостину…

Василь Федорович Бездітний (89 років) – учасник 3-го Білоруського Фронту. І хоч у війну «внюхатися», як інші свої побратими, так і не встиг, – німецький снайпер поцілив у нього буквально під час першого бойового хрещення під Кінегсбергом, на все життя залишив про неї згадку: з 20-ти років  інвалід. У цивільний час освоїв чимало ремесел та професій: коваль, слюсар, тесля, завскладом і навіть був начальником аеропорту в одному з міст Молдови.

Сиротами добувають свій вік подружжя Безпалових Володимира Івановича (90 років) та Людмили Степанівни. Шість років тому помер їхній єдиний син – між іншим, відомий  у Кіровограді лікар-стоматолог. «У мене пристойна пенсія та й жінка, колишня завідувач аптеки, теж отримує хороші гроші, – коментує ветеран. – Я був військовим, дечого досягнув і у педагогічній кар’єрі… Просто така-от штука вийшла: немає здоров’я. Суп зварити – цілий подвиг. Жінка майже не чує й слабує на ноги, а я, вважайте, сліпий. Ми потребуємо побутової допомоги і щоб час від часу хтось виконував дрібні господарські доручення. У магазин збігати, абощо… Комуналку поки що сусідка взяла на себе». Високу марку офіцера радянської армії Володимир Іванович намагається тримати в усьому: наполягав на вечері, а фотографуватися погодився тільки у своєму парадному кітелі. Перш ніж зачинити за гостями двері, Людмила Степанівна непомітно всунула нам до рук свого пакета з цукерками…