Устинівський виправний центр №37, як ви, мабуть, пам’ятаєте, «Акула» брала на зуб щонайменше тричі.Приводом для тодішніх публікацій стали дзвінки засуджених – близько двадцяти осіб відмовлялися й надалі миритися із подвійною бухгалтерією нарахувань трудових нарядів, побоями та баландою в мисці… Були й такі, що продовжували протестувати «по-старинці», – різали вени фрагментами станкового леза. Приїхав «Інтер», слідом підтягнулася прокуратура. Як наслідок – два сюжети у вечірньому випуску новин й одне кримінальне провадження, відкрите за фактом побиття в’язня персоналом… А ось те, що вдалося назбирати нам на виході із застінок.
Читайте також: Кіровоградщина: в’язні оприлюднюють фото знущань над ними та спроби суїциду. ФОТОФАКТ
Станом на
сьогодні громада Інгульського володіє 484,7 га землі – з них 380 є орними, 104
розійшлась на ділянки для випасу худоби. У руках орендарів – їх чотири –
зосереджується ще близько 65 гектарів. Дитячий садок, клуб, приміщення школи та
будівля ФАПу (фельшерсько-акушерського пункту). Це, власне, і все. Колись були
чотири рибних ставки, побутовий комбінат (перукарня, швацька майстерня,
чоботарня та невеличкий універмаг),
власний водогін – хоча у районі з цим великі проблеми, – цілі паркани та
загорожа навкруг танцювального майданчика. «Господарська» долоня начальника виправного центру №37 Салова, запевняє
Петро Малєєв, голова сільради, приклалася до всього цього переліку. Труби водогону під приводом заміни на довші і
дешевші пластикові вивезені на металобрухт (їхні голі ясна так і не засипаних
траншей ми оглядали за селом, за кількадесят метрів до ферми), проходу до
водойм немає, а комбінат перетворився на уламок коралового рифу…
Читайте також: Кіровоградщина: свавілля начальника зони спровокувало 9 втеч – засуджені просять негайно втрутитися
Історія зникнення мережі водогону
Крадіжка врожаїв
За словами селян, двоповерхову будівлю «штурмували» за допомогою трактору – спочатку розраховували знести лише другий поверх, але міцність цегляної кладки потягла подальше руйнування. Тепер вхід до їдальні колонії – її приміщення колись межувало з комбінатом – виглядає ось так. Будівельні матеріали – плити, цеглу, опори металоконструкцій – вивезено у невідомому напрямку. Хоча ця жінка пригадує, як натрапила на їхній слід у Новому Бузі (Миколаївська область). І це тільки верхівка айсбергу, багатозначно додають інгульці, – на будматеріали покришили ще й майстерню, олійню, силосні ями та інші господарські приміщення зони.
Було б несправедливо залишити цю публікацію без думки протилежної сторони. І уявіть
собі, в робочий час, при повній формі, наслухати за дверима, що там «плещуть на
Салова» їхні односельці, до сільради
прибігло аж четверо співробітників виправного центру. Десантом незламних
та вірних керувала ось ця жіночка – пізніше вона об’їжджжатиме з чоловіком
кожну зупинку нашого маршруту, агресивно встряватиме у розмови з інгульцями,
почавши напрочуд зворушливо: «Перекажіть своїй колезі і сама запам’ятайте: нічого
сюди їздити. У нас є робота, а тепер – що? В сюжеті жінка не те хотіла казати.
«Щоб ви здохли і ваші діти з вами» – ось, що тепер говорить». Розмитий силует
чолов’яги у камуфляжі належить Олександрові Грижуку, черговому зміни. Також
втративши інтерес до служби, він чатував на нас у коридорі сільради, щоб ляснути
рукою по об’єктиву камери: «Не смій знімати!».
Сварка у кабінеті голови сільради
Інженер з формування та оплати праці
Інших висновків
про привабливість працевлаштування у сусідньому селі дійшла мешканка
Ганно-Требинівки, колишній бухгалтер зони, відповідальна за сектор виробництва.
Це каса, банки, розрахунки з
організаціями, дебіт і кредит, склади, запчастини, малоцінний і основний інвентар.
У цьому відео вона розкриває відомі їй схеми списань на сторону. Суми, як запевняє,
не малі – щонайменше 10 тисяч гривень на
місяць лише за тими документами, що надавалися їй на ознайомлення. Усього ж до штату закладу зараховано чотирьох
бухгалтерів, відтак, можна тільки здогадуватися, що доручали робити їм. Чи не найбільше дивує цинізм, із яким свої грішки
вішали на чужі шиї. Одного разу за недостачу поголів’я свиней – близько 60 особин
– примусили платити зоотехніка. Щоб оминути долю в’язня, чоловік заліз у борги –
оформив кредит на суму 18 тисяч гривень.
Розповідь колишнього бухгалтера
За словами жінки, їй також не усміхнулося викрутитися з цієї історії цілком неушкодженою. Тривалий час бухгалтерці не хотіли повертати ані заробленого, ані трудової книжки, прикриваючись підробленим папірцем про її на це згоду. Подальше з’ясування стосунків потягло за собою перевірку з районного відділу праці, очолювану Ігорем Терещенком. Задля утихомирення колишньої співробітниці Салов вдався до особливого заходу – автосафарі грунтівкою. Спочатку його «Волга» загородила їй дорогу на виїзді з Устинівки, згодом переслідувачі кинулися за машиною жінки навпростець, полями. «Мене порятувало тільки те, що все-таки краще знала усі наші видолинки і повороти, аніж вони. На під’їзді до тракторної бригади в Ганно-Требинівки остаточно відстали».
Руйнування побутового комбінату
Щодо втеч. Зі
слів начальника ВЦ, за останнє півріччя їх було усього чотири – дві одиничних і
дві подвійних. Чоловік переконаний: засудженні здіймають ґвалт, щоб домогтися
дострокового звільнення за відповідною статею, інші – через те, що просто забули дорогу до церкви, не
моляться… Тим часом один із «записних безбожників», який учора вийшов з ізолятору
– власне, через його побиття й відкрито кримінальне провадження, – розповідає,
що тікав від мордування безконечними відпрацюваннями. Не зважаючи на два
заохочення та інші документальні посвідки свого виправлення, хлопцю буквально
не давали спати. Гарував у свинарнику більше 12 годин на добу, вихідних його
позбавили.
Селянам втечі теж комфорту не додають. Озвучили свою приблизну цифру – 8 протягом року. Під час названих розшукових дій блокується рух на автостанціях і дорогах. А от п’яними по селу засуджені тепер на вештаються і нікого не зачіпають. Голова села пригадує, як позаторік (також за «царювання» Салова), коли на зоні рахувалося до півтори сотні ув’язнених, один із гевалів примушував його бігати по горілку до крамниці… «Менше в’язнів стало, то й це пройшло», – підсумував чоловік.
Втечі, бродіння селом щойно звільнених засуджених
Наша без перебільшення екстремальна розвідка почалася з обшуку в кімнаті побачень. Тому що цього разу ніяких «знижок» у зв’язку з професію журналіста робити не стали – мусила дати оглянути себе голяка, ще й перебрати на столі всі свої речі. Таким чином, диктофон «екстрадіювали» назад у машину; із засудженими поговорила недовго – приятелька дружини начальника ВЦ (та, до речі, обіймає посаду керівника промислової частини) не забарилася зі своїми прокльонами… Потім була галаслива сходка у сільраді, зустріч зі свідками у салоні авто, бо знадвору напирала все та ж подружка громадянської половини Салова…
Але б і цього не було без допомоги небайдужих людей. Від імені Олександра Коротких, в’язня Устинівського ВЦ №37, й від усього колективу редакції висловлюємо вдячність голові правління БФ «СОЛОМОН» Андрію Небесному (оплатив половину дороги) та водієві Віталієві (довіз у теплі, кава була смачною і оповідки – також цікаві). Останнє слово залишаємо за пенітенціарною службою.Валентина Головань
