У давніх історичних джерелах трапляються згадки про таку собі Синську землю. Припускається, що знаходилася вона в пониззі Дніпра і Південного Бугу. Автори книги «Скарби Синської землі – Руськолані» Сергій Піддубний, Олег Янчук, Петро Мельничук та Василь Піддубний доводять, що це та сама Руськолань, згадувана у Велесовій книзі, і називалася вона Синською, бо знаходилася в межиріччі Синюхи та Синиці. Книга багата на унікальні факти та ілюстрації. Видана з нагоди 75-річчя Кіровоградської області та 60-річчя Черкаської області, допомогли у цьому Василь Гайдай та Сергій Портненко. До вашої уваги уривок із книги.
Фортеці на Бузі. Кордони синської землі
«...обгородили землю Руськолані та оберігаємо»
«Ілар Хоругин. Велесова Книга», д. 27 фр.
Доказом того, що з півдня для Синської землі (Руськолані) кордоном служила саме річка Бог, можуть бути городища (чи як їх ще називали – майдани) на зразок того, що його згадував Л. Похилевич, пишучи про Майданецьке. За кілька кілометрів від міста Первомайськ (Богополя), вздовж траси Миколаїв – Київ і нині можна бачити чималі підвищення на полях. Це наземні споруди сивої давнини. В кінці ХІХ ст. дослідник історії Поділля Є. Сіцінський описав одну з них: «По дорозі в с. Чаусову Забужську, на поміщицькій землі знаходиться величезний земляний насип висотою біля 5 саж., який називають у народі Городисько і Городище. До насипу з двох сторін примикають два вали, довжиною біля 15 саж. і шириною біля 5 саж. Сам насип має форму неправильного чотирикутника, довжиною в 15 саж. і шириною в 10 саж. Вхід з півдня. Посередині цього насипу є заглиблення до 2 саж. глибини і 3-4 саж. в діаметрі. На полях, в напрямку до Бугу, знаходяться 5 валів, що погано збереглися, знаходяться вони недалеко один від одного».З усього видно, що це була оборонна споруда. Неподалік Бугу були й інші городища-майдани. Одне, згадує той самий Є. Сіцінський, аж у селі Ємилівка за кілометрів 15 від Бугу, біля села Липовеньке (5 км). Він описує курган із плоскою вершиною, який, очевидно, використовувався як спостережний майданчик. Біля с. Троянка було 7 курганів, два з яких, за свідченням Є. Сіцінського, величезних розмірів. Старі люди розповідали, що з одного з них був підземний хід до Синюхи у бік села Плоске, біля якого, до речі, на березі річки було городище-майдан.До фортифікаційних споруд давнини слід зарахувати і вал, який проходив від Дніпра в напрямку Саврані через південь Київської області, Черкаську область, зокрема через Тальнівський район, Кіровоградську – через урочище Зелена Брама, через села (або поблизу них) – Копенкувате, Табанове, Троянку, Свірневе, Люшнювате. Цей вал називають і Змієвим, і Трояновим. Певною мірою місцями він зберігся на сьогодні лише на Київщині, де, очевидно, його обновлювали в період Київської Русі, в решті місць він розораний, хоча сліди його ще можна бачити. Не виключено, що цей вал був одним із оборонних рубежів країни, її столиці Голуні та тих найбільших міст, які якраз залишалися на захід від валу: Небелівка, Майданецьке, Легедзине, Доброводи, Сушківка, Перегонівка тощо. Це і є той край, який, за Геродотом, заселяли будини або скити-землероби – осідлий народ. За Синюхою на схід, за свідченням того самого історика, мешкали скити-кочівники, хоча насправді це ті самі мешканці Руськолані, що взимку сиділи по своїх містах, а влітку кочували зі стадами худоби поза Синюхою. На цей період від ворогів їх захищало Дніпро із залогами на островах, Інгул та Синюха із фортецями-городищами на правому березі. Із заходу кордони не були настільки визначеними, як зі сходу та півдня. Звідси володіння наших предків пролягали аж до Карпат.За річкою Синиця за кілька кілометрів від Бугу є село Могильне (Гайворонський район). Є. Сіцінський нараховував у його околицях 37 курганів і два городища – одне із західного боку села поблизу Бугу, який тут пливе на південний схід, а другий – за 3 версти від села в бік Бугу на південь, де річка знову завертає на схід і де знаходиться село Березівка, відоме знахідками ІV-ІІ тис. до н. е., виявленими археологами під час будівництва Березівської ГЕС. Обидва городища, зазначається у джерелі, знаходяться поблизу Бугу на високому місці. Перше з них у довжину і ширину має 6 саж., по колу – 20 саж., а друге – в довжину 8 саж., в ширину 6 саж., по колу більше 25 саж. Форма кругловидна. Городища обкопані валом. Біля другого городища, окрім того, було два рови, що йдуть паралельно. В’їзди в обидва городища знаходилися із північного боку. Таке розташування також свідчить про оборонний характер городищ – вони розміщувалися в напрямку, де на Бугові були броди, через які міг проникати ворог. Свідками жорстоких протистоянь є й кургани (могили) та назви сіл – Могильне й Чемерпіль. Кургани розташовувалися так: на схід від села 9 курганів, із них 2 на кордоні із с. Чемерпіль, 2 поблизу хутора Юзефполя і 5 при дорозі, що вела з Умані до Саврані. З південного боку села – 8 курганів; із західного – 20 по дорозі, що йде із Завалля в Салькове і Хащевате. Цікаве розташування жител стародавнього військового поселення (паланки) біля Могильного. Воно будувалося не так як цивільні міста – у формі кола, а у формі квадрата. Очевидно, цього вимагало тогочасне військове мистецтво.
