Члени гуртка Кіровоградської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів №14 «Юні музеєзнавці» (керівники Надія Феденко та Світлана Матівос) взяли участь у міському конкурсі електронних презентацій «Кіровоградщина – перлина скіфського степу». Вони представили на огляд журі мультимедійний файл «Сім чудес Ковалівки» і вибороли друге місце. 40 слайдів з фотографій і текстів передають незвичайний колорит архітектурно-природнього ансамблю однієї з найстаріших околиць Кіровограда – Ковалівки, який є справжньою окрасою обласного центру, одним з найпривабливіших туристичних об’єктів міста. Складався ансамбль протягом ХIХ-ХХ століть і відбив сторінки неповторної і самобутньої історії міста над сивим Інгулом.Однією з найголовніших споруд Ковалівки автори файла визначили приміщення обласного академічного Українського музично-драматичного театру імені М. Л. Кропивницького. Споруджено його 1867 року коштом військового інженера Г. Трамбицького за проектом архітектора К. Тона. Сьогодні мешканці міста пишаються відреставрованим театром, гарно обладнаною біля нього театральною площею з пам’ятниками Марку Кропивницькому і легендарної «Наталки Полтавки», скульптурний образ якої створив кіровоградський скульптор Григорій Савченко.
Влітку 1847 року поблизу слободи Ковалівки на рівнинній ділянці, яка у той
час належала військовій адміністрації, було закладено перший корпус майбутньої
кавалерійської школи. Вона разом з іншими військовими та цивільними спорудами
опісля склала військове містечко. До нього входила стара дерев’яна церква в
ім’я Покрови Святої Богородиці. 1849 року купець Петро Щедрін виділив власні гроші
на спорудження мурованого храму. Архітектор К. Тон збудував п’ятибанну церкву в
оригінальному архітектурному стилі. В інтер’єрі храму збереглися фрагменти
розпису другої половини ХІХ століття. Занедбана і недіюча у радянські часи
церква з 1989 року служить віруючим.
Ще один цікавий об’єкт, історію якого відтворили юні музеєзнавці школи, –
колишнє ремісничо-грамотне училище. Воно теж збудоване на кошти благодійників,
найвизначнішим з яких був офіцер-патріот України, невтомний громадський діяч Микола
Федоровський. В училищі навчали дітей початкової грамоти і ремесел. А ще заклад
був осередком аматорського мистецтва, навколо якого гуртувалися майбутні
видатні майстри сцени Марко Кропивницький, брати Іван, Микола, Панас Тобілевичі
та їхня сестра Марія, у хорі співав небіж Тараса Шевченка Йосип. Учасники
гуртка училища вперше виконали на театральній сцені міста композицію М.
Ніщинського «Вечорниці», яка стала вставним номером до спектаклю «Назар
Стодоля». На території училища у 1871 році з ініціативи Федоровського був
споруджений перший в Україні пам’ятник Шевченку – насипна могила з хрестом.
Тепер у приміщенні колишнього училища розташований центр науково-технічної
творчості учнівської молоді, у якому діють багато гуртків.
П’ятим дивом Ковалівки автори визначили приміщення, у якому тепер
розташована їхня школа. Це найстаріша будова міста, що збереглася до наших
днів. Колись це було духовне училище, теж збудоване власним коштом купця Василя
Куницина. Серед визначних випускників його – автор знаменитої пісні на слова Т.
Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» Данило Крижанівський. Композитор
присвятив твір Маркові Кропивницькому. Цей невмирущий шедевр ми щодня чуємо, як
позивні українського радіо.
Ще одним дивом Ковалівки юні музеєзнавці вважають колишнє земське повітове
училище. У його стінах викладали і писали наукові праці професор,
основоположник слов’янської філології Віктор Григорович, історик, етнограф та
краєзнавець Володимир Ястребов, навчалися Микола Садовський, Панас Саксаганський,
Гнат Юра, Кароль Шимановський, Євген Маланюк, Юрій Яновський. Тепер у
приміщенні колишньої «реалки» розташований Кіровоградський машинобудівний
колеж.
Цегляним дивом ще у минулому столітті називали приміщення лікарні Червоного
Хреста, збудованої талановитим архітектором-земляком Яковом Паученком на
замовлення і власні благодійницькі кошти меценатки Ганни Дмитрян. Цей шедевр і
тепер виконує гуманітарне призначення: у ньому працює Другий міський пологовий
будинок імені Ганни Дмитрян.
Таку вкрай важливу творчу і дослідницьку роботу юних музеєзнавців та їхніх
наставників, керівництва школи, треба лише вітати: завдяки цікавому і
повчальному файлу учні школи пізнають рідне місто, його історію. Бо дуже
прикро, коли жителі окремо взятої вулиці, не кажучи вже про все місто чи
мікрорайон, не знають походження їхньої назви. Та й туризм, хоча й непевними
кроками, все більше прокладає собі стежину до мешканців наших міст і сіл.
