Сніжинки були велетенські, пухнасті, з фантастичними візерунками і опускалися на кольорові куполи православного собору із глибоко-синього зоряного неба. Картина для когось звична в січні, а для Кіровограда казкова. Адже тут уже кілька місяців погода як на початку квітня, у повітрі суцільні плюси, на деревах бруньки, у лісі цвітуть фіалки ,а того вечора ще й лив теплий дощ..Звідки ж сніг -- різдвяне диво? Так, але диво декоративне. У зимово-морозному стилі була оформлена сцена Кіровоградської філармонії на концерті «Різдвяні передзвони».У рамках цього проекту (його ініціатор -- директор філармонії Микола Кравченко) на великі християнські свята на головній сцені області звучать релігійні пісні. Увечері 10 січня 2014 року перед публікою виступив архієрейський хор кафедрального собору Різдва святої Богородиці (диригент Людмила Мироненко) та хор духовенства (диригент протодиякон Іоанн Ганшин). Обидва колективи виконували різдвяні колядки, де відтворена історія появи на світ Ісуса Христа і згадувалися Палестина, Віфлеєм, пречиста Богородиця, ангели, пастирі та ясла в кошарі, куди поклали новонародженого сина Божого, бо в готелі для його родини не знайшлося місця. На сцені було і панно із зображенням цього моменту. Поява на світ месії -- подія радісна, вона започаткувала народження однієї з наймогутніших світових релігій -- християнства, пісні ж були здебільшого журливі. А від «Щедрого вечора» взагалі аж сльози на очі наверталися. Можливо, невідомі й імениті автори колядок вважали нетактовним демонструвати бурхливу радість з приводу народження Спасителя, бо знали про його подальшу трагічну долю. І народне буття українців, якщо згадати історію, не було перенасичене оптимістичними моментами. І взагалі тема душі і віри, навіть виражена через мистецтво, є настільки серйозною, що тут більш ніж доречні задума і зосередженість. Максимально зібраними і зосередженими були учасники хору духовенства. На відміну від великого архієрейського змішаного (жінки й чоловіки) хору тут співали всього 9 священнослужителів і один «цивільний». Співали, ще раз підкреслю, надзвичайно серйозно, мелодії і тексти теж відповідні -- а хотілося усміхатися! Мимоволі, не в тему, і то була реакція на неабияку майстерність хористів. Часом це був уже не спів, а емоційні перемовини, хвилеподібний перебіг голосів, перешіптування, відлуння та перегуки -- не знаю, як це назвати професійно, але вражало. Все це без музичного супроводу, без індивідуальних мікрофонів і «допомоги» собі зайвими рухами та барвистими костюмами. Архієрейський хор обходився лише голосами. На завершення архієпископ Кіровоградський та Новомиргородський Іоасаф і обидва хори разом благословили всіх присутніх на «Многая літа».
Cніжана Казимирова
