Два тижні тому офіс редакції «Акула» навідала пара молодих людей. Геннадій з Ганною живуть разом близько року, проте з оформленням стосунків вирішили не баритися… Обоє знайшли, що шукали: психологічний комфорт, затишок, просту і передбачувану зміну сніданків і вечерь, недільні походів у місто за великими закупами або у парк. Приємних клопотів додає маля – у жінки підростає донька від попереднього шлюбу. 2,5 рочки. І все, здавалося б нічого, коли б не колишній Ганни. Рідкісну нагоду побачитися із своєю дитиною (адже мешкає і працевлаштований у Києві) він проміняв на розборки в стилі домострою. Принаймні так нам розповіла сама потерпіла. «Після роботи, коли вже закривалася – я у цьому сервісному центрі проходжу стажування, – схопив за руку, відтягуючи в напрямку старого автовокзалу… Мабуть, щоб сховатися від сторонніх поміж магазинами. Якраз і потемніло на вулиці. Дорогою бив по обличчю, лаяв, а потім витяг ножиці й відсік косу. Облишив мене тільки тоді, як побачив, що десь поблизу проходять люди, – то були чоловіки у формі найманих охоронців. Якби їх знайшла, впевнена, – усе б підтвердили» (пряма мова – авт.).Про те, що сталося, Ганна сповістила Геннадія одразу, як дісталася додому, близько 17-45 год. О 7-ій вечора вони прибули у Кіровоградський міський відділ УМВС в області – складати заяву. За словами жінки, текст документу вона написала власноруч. Підписала і відповіла на усі запитання чергового співробітника. Втім, талончик з номером реєстрації свого звернення подружжя тоді дня так і не отримало. Аналогічні заяви про всяк випадок жінка подала і в прокуратури, обласну і міську, однак там їх одразу зареєстрували. Власне це й насторожувало. Удруге Геннадій з’явився у відділку наступного дня. Там виявилося, що будь-які облікові дані й докази нападу зникли, як і не було. Ні заяви, ні номеру ЄДРДР; візит пари до установи посвідчував хіба запис камери відеоспостереження. «Нічого дивуватися, – пояснює Ганна, – мій колишній, Ковач Іван Анатолійович, співробітник підрозділу «Барс». Його батько працює у міліції, а мати – у виконавчій службі» (пряма мова – авт.).Втім, родинне життя – не метафізика і просто так, з нічого, ніщо не з’являється. Ми запитали у Ганни та Геннадія про вдачу Івана, його звички ладнати стосунки з людьми. «Останнім часом він забагато став собі дозволяти, – згадує Геннадій. – Раніше хоч на словах погрожував, ображав – це ще якось можна зрозуміти, – але ж тепер і руки розпускає!.. Знаєте, я його так і не розкусив. Людина цікава, не передбачувана – в сторону неадекватну. Бачилися лише одного разу – типу на чоловічу розмову прийшов, з друзями своїми. Учотирьох вистежили нас дорогою додому. Це було вночі. Чесно кажучи, думав, – почнеться бійка. Але ні! Навіть погроз ніяких не прозвучало. Відбулась така собі «бесіда по душам». І вони пішли. «Ну все, – міркую, – так і буде… Та де там!». На відміну від чоловіка, Ганні перепало значно більше «уваги»: протягом тижня, витраченого на написання публікації і оформлення запитів, на телефон дівчини продовжували надходити погрози. В основному, страж правопорядку обіцяв проблеми із здоров’ям. До епізоду на автовокзалі частенько фантазував про обливання зеленкою, зґвалтування, замірявся «присадити на наркотики», роздягти і викинути серед міста в одній майці… «І все-таки, чого він від вас домагається? Можливо, його щось непокоїть, наприклад, становище дитини у вашій новій родині?» – «Не знаю, нічого не можу сказати. До батьків зверталася – ті за сина вибачаються, навіть вплинути якось обіцяли… Самі бачити, який результат».Покроково відтворюємо весь шлях Ганни та Геннадія. Підготовка відповіді на інформативний запит, відповідно нормі закону, має тривати не більше 5 робочих днів. Чекаємо. Паперова стріла прошила кілька кабінетів, – і, начебто, розслідування таки почалося, – щоб врешті-решт з розгону увігнатися в тупик… Або традицію всеукраїнського відомчого кришування. Хоча, сподіваємось, це насправді не так. В якості відповіді нам запропонували таке:
«Як це «від написання заяви відмовилась»? Точно пам’ятаю: я писала її сво-є-ю рукою, 24 лютого, – наполягає у телефонній розмові Ганна. – Самі ж викликали мене 4 березня, аби знову переписувала!» (пряма мова – авт.). Про поведінку Ганни в міліції нам охоче розповідають тільки на словах. Дівчина, як на постраждалу, поводиться непослідовно: говорить, що бив, проте тілесні ушкодження в медичному закладі фіксувати відмовилася. Та й третя сторона – її мати й теперішній чоловік, – проявляють значно більшу активність, турбуючись подальшим ходом справи. По-друге, психологічний пресинг збоку Івана Ковача відчуває на собі періодично, тоді як чоловік проживає в іншому місті, за двісті з гаком кілометрів від Кіровограда… Навіть, якби дуже хотів, особливо не наказишся. Щодо родичів з міліції – сім’ї із таким прізвищем там не пам’ятають. Єдиний Ковач, Анатолій Іванович, співробітник УБОЗу, покинув Кіровоградщину ще в 90-их роках. «Де мешкає зараз, не знаєте? – Київська область, здається... Але той до цього точно ніякого відношення не має!» Вердикт балачки в коридорі простий, як скрізь у жінок: «На гроші розвести вирішила. У таких хлопців вони напевно водяться».Ганна стверджує, що її колишнього свекра зовуть Анатолієм Івановичем (чоловіка, відповідно, Іваном Анатолійовичем) – тобто, номінально все сходиться. Щодо побоїв – знімати було нічого, тільки ляпасів «виписав», зате усічену косу на огляд може пред’явити. Мотив непоганого підзаробітку на колишньому жінка навіть висміяла. За її словами, під час оформлення документів на розлучення у 2013 році адвокат вже пропонував їй скласти документ на утримання дружини. Подумала і відмовилась. Зависока ціна у цієї фінансової опори…І оскільки до головного винуватця цієї публікації, Ковача Івана, нам додзвонитися не вдалося, – на чужі номери не відповідає, – версію «з розводом на гроші» перевіряємо у посадовця з цього ж департаменту, старшого дільничного інспектора Кіровоградського міського відділу УМВС в Кіровоградській області Олени Забари. «Так, жінки іноді вдаються до спекуляцій на тему насилля. Окреслю ситуацію: розлучилися, але живуть разом – площу ніяк розділити. Протягом якогось часу додаються несплати по аліментах, його погрози вигнати із хати… Тоді жінка телефонує у міліцію: вгамуйте, мовляв, бо словами ображає і б’є. Хоча реальних підстав для такої заяви немає».Після набуття чинності нового Кримінального Кодексу (19 листопада 2012 року), усі сигнали про насилля у сім’ї заносяться до бази Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, роз’яснює порядок руху документів в межах правого поля пані Олена. Потім кожна із заяв під своїм реєстраційним номером подається на розгляд начальника внутрішніх органів (шукає дійсні кримінального ознаки правопорушення) та начальникові слідчого комітету. Їхні резолюції кладуть початок слідчим діям у тій чи іншій справі, які триватимуть два місяці. Якщо ж у конфлікт між двома втягнута неповнолітня особа, фахові консультації та допомогу у зборі доказової бази можна отримати у співробітників служби у правах дітей, сім’ї та молоді (відповідні структури і у відомчому апараті облдержадміністрації і при міськвиконкомі). Ну, з цим усе зрозуміло. Приключка в одному – де поділася рукописна заява від громадянки Ковач Ганни Володимирівни, якщо названа особа написала три екземпляри документу, а завізовані прокуратурами копії двох з них передані нам? По-друге, чи могла заява «розчинитися у повітрі» на етапі ознайомлення з нею когось з міліцейських начальників? На жаль, останнім часом ці та інші питання давно вийшли за межі безпідставної риторики. Та чи вартий цієї чавунної брами із мундирів чоловік, що насмілився підняти руку на матір своєї дитини?
Валентина Головань
