…У палаті пологового будинку щасливі породіллі жваво щебечуть між собою: «Я просила свого не приносити стільки солодкого, куди це все подіти?», «А мій сьогодні двічі був і ще прийде», «А мій ось уже йде, у вікно його бачу»… Лише одна «мамочка» не бере участі в розмові, вона лежить обличчям до стіни, зуби зціплені, на очах уже й сліз нема – скінчилися. «Мій» вона може сказати лише про сина, бо його батько злиняв одразу, як тільки дізнався про вагітність. Такі ускладнення ламали безтурботний стиль його життя. Подруги діляться з покинутою продуктами, а медики лише по одному імені знаходять у мегаполісі (!) татуся-втікача!Фантастика? Так. У частині того, що медики витрачали час на пошуки якогось негідника. Все інше в описаному епізоді з фільму «Человек родился»(1956 рік) може відбуватися й сьогодні. З тією різницею, що не тільки легковажні хлопці не хочуть займатися дітьми, а й «потерпілі» дівчата також. Героїня згаданої стрічки прогнала безвідповідального батька і у чужому кутку тягла малого сама. Сьогоднішні «героїні» в подібній ситуації можуть від новонародженого відмовитися. Ніде жити, батьки не зрозуміють, дитина заважатиме влаштувати особисте життя… Не без того, що дівчину на такий крок штовхає і образа на батька дитини – він і далі гулятиме, а я собі світ зав’яжу… Не дочекаєтеся! Інколи ж мама й сама не знає, хто батько… Офіційна відмова від малюка – то ще кращий варіант. Буває, що немовлят викидають у каналізаційний люк, контейнер для сміття чи шахту ліфта. Років з десять тому в Кіровограді знайшли покинуту дівчинку в електричці, що йшла з Помічної на Знам’янку. Потім її прямо з лікарні забрали в родину прийомні батьки.Минулого року в Кіровограді біологічними мамами було передано на чужі руки 11 новонароджених. А за півроку 2013-го – жодного. Як вважає начальник міського центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Олег Краснокутський, це результат успішної роботи психологів даного центру. Вони або заздалегідь знають, що якась жінка з відомої неблагополучної родини може відмовитися від дитини, або ж реагують на сигнали від медиків. Ті вираховують потенційних відмовниць за поведінкою ще до пологів.Гігантські фінансові та людські ресурси держава вкладає в патронаж над дітьми, котрим не пощастило з рідними батьками. У Кіровограді, окрім згаданого центру соціальних служб, є служба у справах дітей, два дитбудинки, школа-інтернат, дитячий притулок, кризовий центр, «гарячий телефон», соціальний гуртожиток, якісь дитбудинки за спецпроектами, опікунські служби… Чиясь покинута дитина – то і чиясь втіха, бездітних людей зокрема. Дехто бере прийомних дітей, маючи власних. Діти, яким поталанило з нерідними батьками, теж перебувають під наглядом фахівців, для батьків періодично проводяться навчання та семінари. Це не тому, що наша держава така добросердна. Це тому, що коли б не перераховані інституції, маса дітей просто опинилися б на вулиці. Таке вже було в 90-их роках минулого століття. І безперечною заслугою згаданих служб є те, що тепер ми практично не бачимо малолітніх жебраків та бродяжок, всі безбатченки десь прилаштовані. Та жити в родині з рідними татом і мамою зовсім не означає жити в раю. «Сім’ї, що опинилися в складних життєвих обставинах», – так дипломатично і громіздко іменуються родини, де ще безгрішні діти вже перебувають у пеклі. Це формулювання лукаве і лицемірне. Обоє батьків одночасно втратили роботу й захворіли, дах провалився, підвал затопило – люди з таким букетом нещасть у складних обставинах справді опинилися і страждають через незалежні від них фактори. А коли у хаті вікна заткнуті подушками, діти сплять на підлозі разом із собаками і гризуть черевики замість хліба, бо мама з дядями п’є тут, а тато з тьотями в іншому місці – це вже не злий зовнішній фатум. Це вибір самих батьків. Зробити його допомагає і економічний та моральний депресняк у країні, і нахабна реклама пива та горілки, і відсутність у суспільстві системної пропаганди сімейних цінностей. А з екрана та з Інтернету лавиною пруть зразки «солодкого» життя з постійною зміною партнерів. Спочатку їх вибирають за принципом «хто більше подобається», а згодом – «хто повнішу наллє»…Для подібних родин було винайдено так званий соціальний супровід. У Кіровограді 49 фахівців міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді кожен на своєму окрузі разом за шість місяців 2013 року проінспектували 1838 родин. І з 419 уклали договір про соціальний супровід. Згідно з ним соціальні працівники зобов’язувалися допомагати цим сім’ям одержувати матеріальну допомогу, реструктуризувати борги, відновлювати втрачені документи на дітей тощо. Підопічні сім’ї в свою чергу мали виконувати рекомендації фахівців і взагалі «добре поводитися». У результаті 146 родин було знято з обліку.У той же час інстанціям, що могли б допомогти дітям, прищемили пальці в іншому місці. Раніше при розлученні батьків (ось реальні складні життєві обставини, де дитина безвинна жертва!) з дитиною безплатно працювали психологи. Це у разі, коли батьки не могли досягти згоди, з ким краще проживати дитині. Спеціалісти делікатно ставили дитині навідні питання і з відповідей дізнавалися справжній стан речей, про який могло не говоритися прямо. Тепер, зазначив Олег Краснокутський, цю процедуру відмінили, що, як він вважає, неправильно. Діти розлучених батьків – ще один невичерпний резерв для майбутньої клієнтури соціальних служб. Бо модель сім’ї, де мають бути мама, тато, бабусі, дідусі і всі жити дружно (педагоги та психологи визнають її найсприятливішою для формування психічно та фізично здорової особистості) безжально розтрощена. Звідки ж цим людям у майбутньому брати приклад створення міцної родини? Хто їх навчить і підкаже?Сніжана Казимирова
