Дня міста чекають, до Дня міста всі готуються.
Для молоді це прекрасна нагода ближче познайомитись із однокурсниками чи прокласти містки симпатій на паралельні факультети, разом піти на концерт. Люди сімейні – більше з парадами та ярмарками. Кажуть, м'ясо у такі дні буває найсвіжіше, просто від м'ясника, та ще й за низькою ціною. Не гаяла часу й місцева адміністрація. Цьогорічний день міста відкриває новий сезон заліково-показових заходів, за якими громадянам пропонується оцінити клопоти влади про їхнє благополуччя, гарний настрій… Чи все вдалося, як задумувалось, ми вирішили з’ясувати, пройшовшись центральними вулицями міста.Ранок 21-го вересня (з 8-ої до 9-ої) напевне запам’ятався кіровоградцям позапланового сонною загальмованістю перевізників і небувалою тиснявою у салонах маршруток, до чого призвело сусідство чоловіків «у формі». Виголених до слизького рипіння шкіри, із парадними стрілочками на штанях. Кокарди, аксельбанти, лампаси, кітелі… Однак на більшості були польові комплекти одягу рятувальників. Зі слів нашого анонімного інформатора, веселуна із однією великою зірочкою на плечі, наглядати за публікою на святковому концерті на площі Кірова, а також брати участь у параді, покликано аж 600 бійців аварійно-рятувальної служби та міліції. За іронією долі, принаймні до 4-ої години дня, вони й були основними глядачами розгорнутої програми із пісенно-хореографічних номерів, підготованих місцевими ДК, тоді як городяни товклися у чергах за ковбасою та живою рибою на площі Богдана Хмельницького і оглядали виставки хенд-мейдерів у Ковалівському парку. Істотно не побільшало глядачів і увечері, коли очікували на виступ Світлани Лободи. Цей випадок займає першу позицію нашого списку.
Ярмарок. Планувався, мабуть, гоголівський… Веселий, у фольклорному стилі. Торгові ятки з наметами обкладено гарбузами, тут і там картинно визирає з-під соняхів живопліт. На багатьох продавчинях народні костюми. Дві цистерни з живої риби – їх висипають у високі ночви. Ставкові коропи, лящі, карасики, соми, карпи і навіть білий амур. Ляскають хвостами об стінки посудини, стрибають угору. Ціни справді привабливі. Наприклад, ось ця рибинка заважила на 29 гривень:
Свинина та яловичина – у середньому по 30 грн., натуральний мед – від 25 до 40 грн., в залежності від розміру банки:
Весь товар сертифікований, з печатками санлікарів. Щодо обласного походження, ці щедроти землі степової були презентовані під вивісками Долинського, Петрівського, Олександрійського, Знам’янського та інших районів, місцями траплялись, даруйте за повтор, місцеві нюанси. Декого з торговців просто «зняли зі своїх точок» на Центральному муніципальному ринку.Біля свіжини і готові страви з частуванням. Рішенням виконкому Кіровоградської міськради (серпень 2010 року) було заборонено встановлення пивних наметів на території міста, проте нам довелося спостерігати імпровізований майданчик зі столиками та мангалами на проїзній частині навпроти площі Богдана Хмельницького, де розпивали пиво і ласували шашликами, а також два пивні намети на дорозі перед парком Ковалівським. Друга і третя позиції:
Вулиця Дворцова. Одна з найстаріших у місті, а з недавнього часу ще й виключно пішохідна. Учора нею виходжали панночки під літніми парасолями, лакеї у перуках, сестри «Червоного хреста» і гусари. Такий собі привіт із минулого, віяння ностальгії за «маленьким Парижем»… Рівно рік назад, під тодішнє святкування Дня міста, старий будинок між рестораном «Primo Violіno» та фаст-фудом «Best burger» (приміщення колишнього магазину тканин «Пасаж») був «припарижений» за допомогою величезної ширми із фотопринтом казкового замку. І ось на ширмі утворилася рвана шпарина, буквально дірка завдовжки півтора метра. І з неї вибиваються облуплений карниз та фрагмент вікна. Тим часом, «Пасаж» переїхав на третій поверх «Дитячого світу», а за реконструкцію так ніхто й не брався. Четверта позиція списку:
Старий Єлисаветград – містечко жваве, торгове. Окрім зерна, цукру з овечою вовною та сівалок, наш край славився своїми миловарнями, панчішними та капелюшними виробами, тонкою роботою швачок і т. ін. На знак нагадування про майстрові традиції Єлисаветграда, по обидва боки Дворової, на частина Гоголя (попід театральним сквером) та на широких алеях Ковалівського парку розклали свої ятки майстри ручного виробу, хенд-мейдери, тобто; на високих стендах з фотоколажами, картинами, копіями почесних грамот, знамен і т.д. презентували свою діяльність ремісничо-професійні ліцеї та коледжі, художня школа, обласні художній та краєзнавчий музеї, а також деякі факультети педуніверситету:
Викладач медичного коледжу оповідала про будні земських лікарів за столиком із експозицією антикварного набору медичних інструментів. Наші недалекі пращури хворіли, в основному, на гострі інфекційні захворювання (черевний тиф і віспу) – через відсутність брукованого покриття і відкритий грунт, з якого повсякчас випаровувалися екскременти тварин: коней, корів та овець. А от сумнозвісна моровиця наші місця обходила – все-таки не портове місто. У зв’язку з відсутністю систем спеціальних курсів підвищення фахової вправності, а також браком періодичних видань, які б знайомили із новинками медичної галузі, сільські шептухи та баби-пупорізки працювали пліч-о-пліч із дипломованими спеціалістами, фактично доповнювали і розумно врівноважували досвід однин одного… Викладачі художньої школи згуртували своїх учнів на урок просто серед вулиці. Ті замальовували ліпнину старовинної будівлі бібліотеки Бойченка. А на другому кінці вулиці вже азартно клацали ножиці і прискав лак – студентки 9-го і 3-го училищ пропонували перехожим свої послуги перукарів. Практично кожен із закладів освіти підготував якусь яскраву презентацію. Дитячі садки вітали малюків на килимах, обставлених тематичними декораціями із відомих казок. Таким чином, матусі дістали свої вірні півгодини перепочинку за столиками з кавою, доки їхніх дітей бавили новоявлені аніматори. Проте багато кому довелось вистояти день марно, без користі і особливого задоволення. Учні середніх шкіл мовчки охороняли свої стенди, заступаючи один одного на коротких паузах «для перекусу і туалету». І так 5-6 годин поспіль, аж до 16-ої вечора. 12 шкіл виступили зі свої музичними та пісенними номерами, знайомлячи публіку із національностями, які проживають на території нашого міста та області. Так, учні 24-ої школи були за татар, 8-ої - грузинів, а учні 18-ї – заводили веселого молдавського танка. За словами дітей, до виступу почали готуватися поспіхом, рівно за 3-4 дня до свята, нерідко жертвуючи уроками. У середньому, пропущено 3-4 заняття, які доведеться «відпрацьовувати» індивідуально. Не зрозуміле і призначення наметів із вивісками інших областей України – нічого, крім туристичних буклетів (які, до речі, можна скачати в Інтернеті) та календариків, в них не пропонували. Отже, п’ята позиція нашого списку:
Пам’ятник Наталці-Полтавці та фонтан-каскад навпроти театрального скверу. Як обіцяно, його відкрили саме вчора. Ми оглянули майданчик перед пам’ятником безпосередньо за годину до урочистостей. Замість очікуваної асфальтної плитки – піщаний утрамбований насип і голий кабель з розеткою від помпового електродвигуна на стежці. За якийсь час його сховають у цей люк. Невже презентуватимуть відверту недоробку? Так і є. Шоста, заключна позиція нашого списку:
Відтак, підвівши риску балансу під усіма своїми враженнями та спостереженнями, ставимо свої 7 балів із 10 за свято, що відбулося. Не зважаючи на промоклу осінню похмурість, подивитися таки було на що. Але чи варто влаштовувати такі видовища коштом чужого вільного часу, у традиціях радянської «принуділовки», гігантоманії та маршової «показухи»? І територію навколо пам’ятника можна було б упорядкувати, і пивом нестачі не насолоджувати…
