Можливо, хтось думає, що величезна кількість лазень і саун в Кіровограді – це реакція бізнесу на масову пристрасть місцевих жителів до водних процедур. Та вироки у справах про сутенерство, які час від часу виносять суди обласного центру, наводять на думку про те, що лазні і сауни у нашому місті створюються не тільки для задоволення зростаючих гігієнічних потреб місцевого люду.Недавно Кіровський райсуд обласного центру розглянув ще одну справу про звідництво. Ось як у вироку описана злочинна діяльність фігурантки. Працюючи (неофіційно) банщицею у приватній сауні, вона восени 2012 року познайомилася із незакомплексованою дівулею, котра професійно займалася проституцією. Банщиця запропонувала їй співпрацю. «Я тобі підшукуватиму клієнтів, а ти мені платитимеш за це», – приблизно такими словами змалювала банщиця повії їхню спільну перспективу. Жриця платного кохання пристала на цю пропозицію і погодилася віддавати посередниці 50 гривень за кожну годину роботи з наданим тією клієнтом… Тієї ж осені звідниця попалася. Бо один із клієнтів сауни, якого банщиця забезпечила повією, виявився підісланим міліцією. Поставши перед судом, екс-банщиця (вона уже не трудиться в тій сауні, навіть неофіційно) заявила, що звідництво – це не її. «Та я її, розпусницю, вперше побачила під час слідства!», – так сказала вона про згадану вище повію. Суд у це не повірив і, визнавши жінку винною, призначив їй символічне, не пов’язане із реальним ув’язненням, покарання. Слід зазначити, що доказами її звідницької діяльності стали такі цікаві документи, як «Акт огляду покупця» (відповідно до нього, такому-то громадянину міліція видала 550 гривень на оплату послуг повії та звідниці) й «Протокол контрольної закупівлі» (у ньому описано, як такий-то громадянин отримував сексуальні і звідницькі послуги). Тим часом деякі юристи вважають незаконними оперативні закупівлі за таких обставин (особливо, якщо закупівельниками виступають самі міліціонери). Так, кілька місяців тому, при перегляді в апеляційному суді справи про сутенерство захисник одного з обвинувачених доводив: об’єктом оперативної закупівлі може бути лише річ, але не послуга. Мовляв, це видно навіть з назви нормативного документа, яким регламентовано порядок проведення таких заходів, – «Інструкція про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання предметів, товарів і речовин, у тому числі заборонених до обігу у фізичних осіб та юридичних осіб незалежно від форм власності», яка затверджена наказом МВС України, Служби безпеки України, ДПА України від 30.11.2001 №1065. Юрист стверджував, що оскільки жодним нормативним актом не регламентоване проведення контрольних закупівель послуг сексуального характеру, то докази, отримані в процесі вжиття таких, не передбачених законодавством заходів, не повинні братися до уваги судом… Та поки що такі аргументи судами не приймаються. До того ж, згадувана вище інструкція – документ з грифом ДСК (для службового користування). Як посилатися на неї тому ж адвокатові, якщо легально ознайомитися із нею він не міг? У цій же апеляції стверджувалося, що правоохоронець, який безпосередньо проводив так звану оперативну закупівлю, порушив закон, бо, обіцяючи жінці гроші за секс, сам же і схилив її до правопорушення.
