Сьогодні на факультеті філології та журналістики в КДПУ ім. В. Винниченка зібрались журналісти міста для обговорення стану та перспектив розвитку екологічної журналістики регіону. Ініціатором такого круглого столу стало дослідження кількох школярок з МАН на тему висвітлення екологічної тематики в ЗМІ. Їхній науковий керівник Ірина Ткаченко, старший викладач кафедри видавничої справи та редагування КДПУ, вирішила допомогти дівчатам висвітлити результати дослідження та організувати журналістське обговорення. «Ми давно планували провести круглий стіл, присвячений цьому дослідженню. Але через політичну ситуацію в країні обговорення переносилось. От лише зараз ми повернулись до цієї теми і запросили журналістів», - пояснює Ірина Ткаченко.
На прикладі
газети «Україна-Центр», Айнура Алієва, слухачка МАН, дослідила стан висвітлення
екологічної проблематики в місті. За період з 2005 до 2013 року в газеті
публікувалось від 4 до 15 матеріалів. Це були статті про проблеми сміття,
радону та урану, повені, вирубку лісів, дефіцит води, забруднення річок. Чому
такі серйозні проблеми так мало піднімаються у ЗМІ, намагались дати відповіді
самі журналісти. Можна виділити 5 найпоширеніших причин.1. Політика. Редакційна політика видання, його власник диктує
наявність того чи іншого матеріалу. Як зазначив Володимир Кондрашов, статті про
проблему урану і радону на шпальтах «України-Центр» публікувались напередодні
виборчої кампанії. Тоді Олександр Шаталов піарився на цій проблемі, таким чином
формуючи собі позитивний імідж. Хоча насправді конкретних кроків для вирішення
проблеми так здійснено і не було.
Підтримала таку
думку і Тетяна Пташник, зазначивши: «Все вирішує політика. Навіть якщо
журналіст напише матеріал про болючу екологічну тему, йому ніде буде опублікувати
його. Адже, зазвичай, місцева влада стверджує, що проблеми не існує, або вона
ефективно вирішується. І коли видання публікує матеріал, що заперечує це, то на
нього починають тиснути, а журналістів переслідувати». 2. Відсутність «живих» природоохоронних організацій. Часто журналісти просто не знають про
якусь екологічну проблему, тому не пишуть про неї. Справжні, «живі»
організації, які активно досліджують екологію, могли б вирішити це питання,
щоразу сигналізуючи ЗМІ про ту чи іншу проблему. 3. Відсутність фахівців. Для того, щоб матеріали журналістів були
змістовними, могли ґрунтовно висвітлити тему, їм необхідний фаховий коментар. В
Кіровограді таких вузькопрофільних кадрів немає. За словами Валерія
Лебедя, наприклад, до управління екології, де сумнозвісного 26
січня перебували тітушки, що влаштовували провокації під час Народного віче,
він би за коментарем не хотів звертатись, адже в їх компетентності та
адекватності не впевнений.
За словами Тетяни Пташник, «сьогодні редакції не взмозі оплачувати кваліфікованого спеціаліста в редакції. Але його коментарі були б цінними для матеріалів. Сьогодні журналісти вимушені самостійно розбиратись в усіх темах». 4. Економічна складова. Бізнесмени, які своїми заводами забруднюють довкілля, прикладають великі зусилля для замовчування в ЗМІ їхньої діяльності. Часто саме представники влади і є тими бізнесменами. 5. Відсутність центрів журналістських досліджень. ЗМІ більше зосереджені на інформаційній журналістиці, розслідуваннями займаються мало. «Проблема висвітлення екологічних проблем була б вирішена за наявності в області авторитетних високопрофесійних ЗМІ», - зазначила Світлана Орел.
Які можуть бути шляхи вирішення ситуації, що склалась? Для оптимізації висвітлення екологічної проблематики журналісти можуть використовувати соціальні мережі, щоб зв’язуватись із профільними спеціалістами з екології та отримувати в них коментарі. Також важливими будуть зв’язки акул пера з людьми, дотичними до екологічних організацій. Було запропоновано сформувати список болючих екологічних проблем регіону і їх моніторити. Зворотній зв'язок з читачами також може слугувати активним джерелом інформування.
Анастасія Зубова
