Хто винен? "Папєрєднікі..."

У ЧЕРГОВИЙ РАЗ – ВИННА НЕВІСТКА

Екс-спікер парламенту Володимир Литвин процитував Коцюбинського і Чичибабіна. Незворушний й іронічний Ярослав Сухий – Симоненка. Підкреслено незаперечна Ганна Герман назвала доповідь прем’єр-міністра надзвичайно ґрунтовною, хоча грунт буває різний – є чорноземи, а є й солончаки. Нардеп Григорій Смітюх заявив, що нинішній уряд – найрезультативніший за всі роки незалежності. За відставку Азарова «со товарищи» проголосували тільки сто дев’яносто інсургентів. Поетично-совкове обговорення діяльності Кабінету міністрів з елементами ринкової риторики у Верховній Раді пройшло успішно. Можна спочивати на лаврах, але ніколи – ще не все поділено.

Микола Янович у своїй доповіді слушно зауважив: «Протягом двадцяти років незалежності Україна жила в ситуації відкладених системних реформ і не зроблених капіталовкладень в модернізацію економіки та соціальної сфери. Це все одно, що рік у рік відкладати капітальний ремонт будинку. Тоді від фундаменту до стріхи все прогниває, ламається, протікає, зношується. Звідси ті аварії на підприємствах і в житлово-комунальному господарстві, зруйновані дороги тощо». От тільки забув нагадати, що з цих двадцяти протягом більш як трьох років українським урядом керував Віктор Федорович, протягом майже чотирьох прем’єр-міністром, першим віце-прем’єр-міністром та міністром фінансів був Микола Янович. А ще Микола Янович шість років очолював Державну податкову адміністрацію України. До того ж обидва встигли попрацювати на високих посадах й у владі «помаранчевих», яких тепер звинувачують у всіх нинішніх бідах.

Звичайно, піднімати економіку з низьких стартових позицій – справа нелегка. Хоч не настільки вона була завалена урядом Тимошенко, як переконує Азаров, уникаючи цінових та інших паралелей. До того ж ситуація ускладнювалася не без допомоги депутатів від Партії регіонів, які безпосередньо, через блокування трибуни (нагадаємо – сорок сім днів з перервою в один день) і опосередковано - через бойкот олігархів та президента Ющенка, котрий ледь не щодня ветував урядові розпорядження, не давали їй можливості стабілізуватися. Але ж ось уже три роки, як влада виступає триєдино: президент, уряд, парламент, а похвалитися нічим, хіба що тим, що поки не збанкрутували. Хоча банкрутство – це не тільки припинення платежів за борговими зобов’язаннями. Це втрата позицій, втрата довіри всередині країни і за рубежем, втрата перспективи. Бо про яку довіру можна говорити, коли уряд Азарова, за даними Центру Разумкова, підтримують лише 8,7 відсотка українських громадян, коли інвестори виводять з України 2,5 мільярда доларів реальних інвестицій, бо «не можуть працювати в країні, де корупцію очолюють президент і уряд», коли більше половини молоді, що має вищу освіту, хотіла б виїхати за кордон, бо не бачить перспектив. Сьогодні потерпають за завтрашній день викладачі й учні музичних та художніх шкіл, вчителі та медики через політику «оптимізації», завтра Україна може залишитися без науки, бо на неї виділяють утричі менше коштів, ніж це необхідно за мінімумом.

Микола Янович намагається переконати нас у тому, що Кабінет міністрів, сформований Партією регіонів і комуністами, протягом цих трьох років успішно «ремонтував будинок, житлово-комунальне господарство, дороги…». Ну, про дороги годилося б краще промовчати: весна показала, як разом із снігом зійшло й їхнє покриття, в тому числі й на трасах, збудованих під Євро-2012.

Згадав Микола Янович і про культуру, зокрема – про новий театр у Кіровограді. Місцеві трубадури тоді захлиналися від радості: театр зведено методом народної будови! Дійсно, народної, із залученням зеків, так будувався, зокрема, Волго-Донський канал. Для когось не тільки народної, а ще й безплатної. Витрачено величезну суму грошей, куди вони пішли, ніхто не прозвітував і звітувати не збирається, як і про об’єкти до Євро-2012. А новобудова вже заявила про себе холодом узимку, відсутністю нормальної акустики, тріщинами на колонах та іншими неприємностями, про які вже писали місцеві ЗМІ, і… необхідністю додаткових коштів на завершення робіт.

За результатами минулого року ріст економіки України зупинився на нулю. Винні, за словами прем’єр-міністра, «попєрєднікі», бо Микола Янович ніяк не може подолати наслідків їхнього господарювання та не розв’яже «газовий зашморг уряду Тимошенко». Тільки давайте порівняємо, як економіка піднімається з нуля там, де це хочуть і вміють робити. В результаті Другої світової війни Німеччина втратила майже чверть території, якою володіла до 1938 року. Найбільші культурні та промислові центри лежали в руїнах. Все завмерло без електроенергії та сировини. Скрізь панував хаос. До того ж Німеччина ще й мала сплачувати контрибуцію. У вересні 1949 року було сформовано уряд ФРН, чим завершено процес формування держави. Федеральним канцлером став Конрад Аденауер, міністром економіки Людвіг Ерхард. І вже 1951 року загальний обсяг виробництва в країні став вищим на третину, ніж у довоєнному 1936 році. Середньорічний приріст промислової продукції з 1950 року десять літ підряд складав 9,6 відсотка. Бо там не крали. Бо там виходили з вищих економічних законів.

У нас з вами війни не було. Зате наша влада – чим далі, тим більше - виходила лише з двох арифметичних дій: віднімання та ділення. Чи не так було під час масової приватизації? Або недавніх виборів? Запитайте у середнього бізнесу, як його змушували оплачувати передвиборні програми регіоналів. Згадайте, як нині діляться бюджетні кошти між регіонами – «біло-синє» та ще й рідне Єнакієве отримує сто мільйонів гривень, а Кіровоградщина з її радіаційними клопотами і вдесятеро більшою кількістю населення – вісім...

Між іншим, у цивілізованих країнах уряди йдуть у відставку за набагато менші гріхи.