На столичному протестному Майдані пострілом снайпера вбито фермера із Бобринеччини, що на Кіровоградщині, Віктора Чміленка. Усі, хто гине у цій сутичці з кримінальним режимом, безперечно, герої. Але коли ти знав цю людину, відчув її душу, це поняття – герой – набуває глибшого, конкретного змісту.Віктор Чміленко був героєм не лише на Майдані, а й у житті. Якби про нього сказали так йому у вічі, він би відмахнувся чи пожартував у відповідь. Він не вважав себе героєм, але був людиною, яка самовіддано і діяльно любила землю, працю на ній, рідний край, свою родину, свій народ. Він дуже гостро сприймав будь-яку несправедливість, непорядність, хамство. Саме фермер Віктор Чміленко зняв і розповсюдив відео, коли новопризначений заступник голови райдержадміністрації регіонал Віталій Пересунько зібрав селян у Сугокліївці і виклав їм рішучу і недвозначну програму дій. Авторами її початкуючий чиновник назвав Азарова і Рибака. Програма справді була радикальною. – Все, что было раньше, надо забыть, – першою ж фразою заявив Пересунько селянам. Відразу ж після виборів, буквально з 1 листопада у Бобринецькому районі, за словами тоді першого заступника голови райдержадміністрації, мав розпочатися експеремент. 26 сільських громад, які нині існують в районі, трансформують у 10-12. Стільки ж буде створено і господарств, великих державних холдингів, кожен з яких матиме 12-14 тисяч гектарів землі. – Повернуться колгоспи? – запитали люди. – Что-то в этом роде, только современное, – відповів чиновник і поспішив заспокоїти селян, мовляв європейські науковці визнали, що система управління, яка діяла при СРСР, була дуже ефективною, а Европейський Союз – всього-навсього невдала спроба застосувати той досвід. А Сталін, мовляв, просто трохи перегинав палицю… При райдержадміністрації буде створено торговий дім, який напряму торгуватиме з усім світом. Від того будуть чималі прибутки і всі розумні люди тільки виграють. Проти ж можуть виступити тільки «глупые» фермери. Фермерський же рух, як такий, взагалі підлягає знищенню, як неефективний в приципі. Так само й села, утримувати які економічно невигідно, в тому числі й Сугоклііївка, просто зникнуть. – А зачем оно, это село? – щиро дивувався Віталій Сергійович. – Мы стремимся к однопартийности, – новопризначений чиновник був гранично відвертим, – Все остальные структуры будем просто уничтожать, целеустремленно и планомерно. Своеволия не будет, мы умеем его остановить, используя все законные и незаконные методы, – попередив селян Пересунько. І зазначив, що правоохоронні органи вже попереджені і тим, хто виступатиме проти, поодбивають голови. Усе це так легко сьогодні згадати, бо зберігся диск із записом того «вікопомного» виступу. Той запис тоді зробив фурор у районі. На збори районної асоціації фермерів з’їхались кілька сотень не лише фермерів, а й керівників господарств різних форм власності. В області була створена комісія і вискочка-регіонал, пробувши лише десять днів на посаді, з тріском з неї злетів.Люди тоді об’єднались, підштовхнуті страхом втратити землю. І Віктор Чміленко не раз ставав на захист того, щоб українська земля належала тим, хто на ній працює. Коли регіонали розгорнули широку дискусію про те, аби запровадити приватизацію землі, Віктор Чміленко брав участь у слуханнях Верховної Ради щодо цього питання, виступав на засіданні профільного парламентського комітету. Він був не лише трудівником, а й філософом, умів узагальнювати свої думки, доносити їх до аудиторії. Але й і з задоволенням та успіхом умів працювати на землі. Ще у 1993 році взяв в оренду 300 гектарів землі у помираючому селі Борисівка Боборинецького району, побудував там дім, розвивав господарство, надбав техніку, виростив дітей. Якось побачив, що по його полю гнався невідомий джип – заїжджі мисливці розважались, переслідуючи по ріллі беззахисну тварину. Віктор зупинив їх, зробив зауваження. У відповідь отримав лайку, штурхани, зламаний палець, а пізніше ще й кримінальну справу, нібито це він один побив п’ятьох пасажирів джипу! Тільки захист друзів-фермерів дозволив розставити крапки на «і»у цій історії. Цього разу друг Олексій Цокалов не зміг його захистити. Віктор ненадовго відійшов від машини на Майдані і через якийсь час його мобілка перестала відповідати. Люди, які знайшли її поряд з убитим, зателефонували синові. Снайпер влучив великокаліберною кулею прямо у сонну артерію. Шансів вижити у Віктора не було. Співчуття родині загиблого висловили активісти громадських організацій, керівники району та області.Вікторове життя, як і життя багатьох і багатьох загиблих у цьому протистоянні – наша ціна за вільну правову, справедливу державу. Дорога ціна. Слід пам’ятати це.
Світлана Орел (Кіровоград)
